Від учителя історії до офіцера-артилериста: історія земляка з Миколаївської області
Понад десять років Юрій із Миколаївщини навчав дітей історії. Сьогодні майор Збройних Сил України на псевдо «Вчитель» служить не в шкільному класі, а серед військовослужбовців 40-ї окремої артилерійської бригади імені Великого князя Вітовта.
Його шлях до війська розпочався ще задовго до повномасштабного вторгнення. У 2005 році Юрій вступив на історичний факультет Миколаївського державного університету імені Василя Сухомлинського, а у 2006–2008 роках паралельно пройшов підготовку на військовій кафедрі за спеціальністю командира аеромобільного взводу.
Після університету, у 2010 році, молодий історик за розподілом прийшов працювати до Ганнівської ЗОШ I-III ступенів тодішнього Братського району. Тут він знайшов не лише постійне місце роботи, а й створив сім'ю. Загалом у Ганнівці вчителював 11 років.
Військова спеціальність при цьому не залишалася лише записом у документах. Після початку російської агресії в 2014 році Юрія регулярно залучали до військових зборів і перепідготовки. Остаточне рішення залишити школу й стати до лав ЗСУ він ухвалив у 2021 році.
«Зрештою обрав 40-ву окрему артилерійську бригаду»
У жовтні того ж року Юрій підписав контракт і розпочав службу. Вибір артилерійської бригади був для нього особливим ще й тому, що цей підрозділ базувався відносно поруч з рідним краєм.
А вже через кілька місяців військові, які тоді вважали, що прибули на Харківщину для навчань, зустріли ранок 24 лютого 2022 року вже зовсім в інших обставинах.
«“Підйом!” Чуємо вибухи, і командир нашого дивізіону оголошує, що почалася війна, що наш сусід на нас напав»
У перші місяці великої війни Юрій, який обіймав посаду заступника командира з морально-психологічного забезпечення, багато спілкувався з військовослужбовцями. Серед них було чимало молодих хлопців із Миколаївщини.
За віком деякі з них цілком могли бути його колишніми учнями, тож педагогічний досвід став одним із інструментів військової служби.
«Мені з ними було легше, тому що я підійшов до цього як учитель. Скажу так: хлопці були для мене як учні, і мені було легше з ними спілкуватися»
Юрій говорив із ними не лише про те, що відбувалося на фронті, а й про історію України: пояснював, як формувалися українська держава та національна ідентичність, розповідав про війни минулих століть, про Київську Русь, козацьку добу, Богдана Хмельницького та Івана Мазепу.
Іноді такі розмови відбувалися біля багаття. Між бойовими завданнями військові смажили сало чи картоплю, а «Вчитель» розповідав їм історичні сюжети, легенди й байки.
«Ми вже говорили не як учитель і учні, а вже як побратими»
Учительський досвід допоміг Юрію знаходити спільну мову з людьми, пояснювати складне й підтримувати побратимів у важкі моменти. А знання історії стали ще одним способом говорити з військовослужбовцями про те, за що вони воюють. Зокрема, Юрій розповідає побратимам про Великого князя Вітовта, чиє ім'я носить бригада, та про його зв'язок з Україною і Миколаївщиною.
Сьогодні Юрій продовжує служити в українському війську. Учитель історії залишився вчителем — просто тепер його учні стали побратимами, а уроки проходять не в класі.
Звертаючись до школярів, він каже, що вважає фундаментом майбутнього України:
«Вчіть українську мову, вчіть історію»
Для земляка з Миколаївщини ці слова мають особливу вагу. Юрій сам колись починав свій шлях студентом миколаївського університету, потім навчав дітей у сільській школі, а сьогодні захищає державу як офіцер Збройних Сил України. Його власний шлях став прикладом того, як знання, професійний досвід і відповідальність перед молодшим поколінням можуть служити Україні далеко за межами шкільного класу.
Текст: Миколаївський обласний ТЦК та СП
- Останні
- Популярні
Новини по днях
18 вересня 2026
