Ладан за 95 мільйонів доларів - як російська церква вербує українських біженців у самому серці Європи

08.09.2026, 08:52 argumentua.com

Що робить Російська Православна Церква у країнах ЄС, яка роль у її діяльності відводиться УПЦ МП, якими є і ще можуть бути довготривалі наслідки цієї «роботи» для українських біженців, для України і для Європейського Союзу?

Цьому присвячене дослідження Інституту національної стійкості та безпеки «РПЦ у Європі: інфраструктура російського впливу», яке охопило п’ять країн ЄС. Про те, що відкрилося у результаті дослідження – у виданні РУСІ розмовляли з його ініціаторкою, керівницею лабораторії соціологічних досліджень Інституту, докторкою соціологічних наук Катериною Настоящою.

Катерина Настояща

— Пані Катерино, яким чином здійснювалося це велике дослідження?

— Ми поєднали два типи досліджень: якісний метод інтерв’ю та аналітичне дослідження. Було записано 100 глибинних інтерв'ю в 5 країнах ЄС: Франції, Німеччині, Польщі, Італії, Бельгії. Кожне інтерв'ю тривало від 40 хвилин до півтори години. Глибинні інтерв’ю дають змогу зрозуміти мотиви, причини, наміри, страхи. Також дослідили наявну на сьогодні інформацію з теми, яка є в звітах різних аналітичних центрів та даних розвідок.

Одразу зазначу: глибинні інтерв'ю – не репрезентативне опитування всіх біженців; їхня мета – виявити механізми, мотивації й типові сценарії, які далі потребують кількісної перевірки.

— Як виникла ідея цього дослідження?

— Ця тема виросла з практики. Наша громадська організація «Демократичні ініціативи молоді» з 2022 року займалася евакуацією людей із небезпечних регіонів України: ми вивезли близько 2,5 тисячі осіб, зокрема й до Німеччини. З частиною евакуйованих ми підтримували зв'язок і вже провели низку досліджень щодо їхньої адаптації за кордоном.

Згодом ми почали співпрацювати з Інститутом національної стійкості та безпеки, для якого вивчення російського гібридного впливу є статутним завданням. І виникла ідея залучити до дослідження адаптації біженців окремий блок про вплив РФ. І щойно ми почали ставити ці запитання – випливла маса цікавих кейсів.

Паралельно ми вивчали це питання системно: за матеріалами різних аналітичних центрів, скажімо, Atlantic Council, FPRI, CEPA, NATO Policy Forum та інших, OSINT-розслідувань — The Insider, Molfar Institute, NewsGuard тощо, дані розвідок – СЗР України, ЦПД РНБО, Council of EU, FOI Sweden тощо, за церковними реєстрами World Orthodox Directory, OrthodoxWiki, directory.synod.com тощо, які є у відкритому доступі. Стала проглядатися динаміка, прецеденти, статистика.

Важливо було зрозуміти й мотиви самих людей. Ми спостерігали за релігійною ситуацією серед біженців і зрозуміли, що з ними працює переважно УПЦ МП, яка навчилася пристосовуватися і називає себе українською Церквою. Нам захотілося розібратися в цьому, і тому виникла ідея провести таке дослідження. Зазначу, що кожна цифра в ньому підтверджена посиланнями.

— Ви зазначили, що УПЦ МП навчилася пристосовуватися. Така мімікрія відбувається тільки в УПЦ чи і в РПЦ також?

— Це стосується переважно УПЦ МП. Офіційної юрисдикції УПЦ в ЄС немає, вона діє під патронатом Москви. Намагається зберегти свій вплив на наших біженців за кордоном, і тому називає себе по-різному, з наголошенням на слові «українська», наприклад, «українською православною громадою». Перейшла на українську мову, перестала згадувати Кирила, — тільки Онуфрія. І людям стало важче розуміти, що це за церква і кому вона служить.

Цікаво, що в Італії громади УПЦ МП подекуди позиціонують себе як румунську церкву. Тобто, УПЦ у різний спосіб намагається уникати демонстрування своєї прив'язки до російської церкви, щоб поширити можливий вплив на різні цільові аудиторії.

— Чи всі українські біженці готові піддаватися цьому впливу?

— На п’ятому році повномасштабної війни спостерігаємо позитивну динаміку – наші люди почали розбиратися, яка церква є російською. Адже там Кирила хвалять, говорять російською мовою, моляться за «погибших защітніков», але не конкретизують, яких саме. Наші біженці почали залишати ці церкви.

Цікавий кейс був в одному з містечок Тюрінгії. Там багато людей ходили в церкву і помітили, що батюшка якийсь агресивний, проповідує «за братскій народ», «за мір». Люди терпіли, але потім збунтувалися і написали в міську раду, що це російська церква. І того священника звідти «попросили». Він тоді став надсилати листи російською мовою в мерії сусідніх містечок, щоб йому надали приміщення для служби, мовляв, він з української церкви. Кілька містечок надали приміщення. Він став служити там на свята, але його і звідти витурили.

Утім, це, на жаль, не масове явище. Якщо б він був більш пристосований, говорив українською, не згадував Кирила, то наші б усе ще стояли і слухали.

— Тобто, коли служба українською мовою, то людям набагато важче розпізнати?

— Так. Наприклад, в Італії одна молода освічена дівчина, патріотка, волонтерка, є активною парафіянкою, як вона каже, української церкви – УПЦ МП. Бо тут, мовляв, правлять українською мовою, не згадують за Кирила і збирають гроші на армію. А моляться за полеглих воїнів. І якщо не кажуть, що це за російських воїнів, значить, за наших. Вона сама для себе вмикає адвоката для цієї церкви, щоб виправдати своє ходіння туди: вони, мовляв, усе переосмислили, стали патріотами.

— Чи відомі випадки, коли українські біженці почали ходити саме в російську православну церкву?

— Такі випадки ми фіксували у Гамбурзі, Дюссельдорфі і в низці інших міст Німеччини, Італії, Бельгії. Не через ідеологію, а через впізнаваність, безкоштовну допомогу й брак української альтернативи поруч. Ми в своєму дослідженні вийшли на такі концепти, як «нормалізований парадокс» і «звуки дому».

«Нормалізований парадокс» – це коли людина розуміє, що ходить в російську церкву, але сама себе виправдовує. Ніби нормалізує цю негативну ситуацію в своїй свідомості. Класичний приклад – одна жінка з Харкова говорить, що коли в церкві моляться за Кирила, вона в цей час молиться за Онуфрія. Тобто, «тримає дулю в кишені», яку ніхто не бачить. Зустрічалися й такі переконання: «Так, я хожу в цю церкву, бо мені більше нема куди ходити, але ж я в Україну доначу, волонтерю. Я вірю в Бога, а Бог поза політикою». «Нормалізований парадокс» - це і ситуація з дівчиною-волонтеркою в Італії, яка виправдовувала свою активність на парафії УПЦ МП тим, що «вони ж правлять українською і моляться не за Кирила, а за полеглих воїнів».

— А що то за «звуки дому»?

— Це коли людина через певні маркери сприймає щось як рідне. Людина заходить в храм, бачить, що це РПЦ, але він їй дуже нагадує рідний дім. Бо там ті самі співи, той самий запах ладану, така ж сама літургія, у батюшки така сама ряса. І людину «перемикає». Усвідомлення, що це рашистське – вивітрюється, вмикаються емоції і тоді дуже важко свідомо дистанціюватися і визнати, що це просто багатошарове прикриття, маскування ворожого.

Коли людина емоційно включається і приходить на службу раз, другий, третій, четвертий – у неї вже знак рівності «храм=ракети» не спрацьовує. Для неї цей храм уже є місцем сили, джерелом позитивних емоцій. А ракети – це емоція негативна і вона, мовляв, храму ніяк не стосується. Але при цьому в храмі є дивні проповіді, якісь збори коштів на щось невідоме, телеграм-канали з масою інформації…

— Чи можемо сказати, що коли людина в Україні ходила в УПЦ МП, для неї рідною виглядає РПЦ?

— Це абсолютно чітко. Люди зазначають, що ходять в російську церкву, бо вона їм ментально близька. Одна жінка, що нині мешкає в Італії, так висловилася в інтерв’ю: «Тут так само пахне ладаном, так само співають, як удома. Заплющуєш очі – і ти вдома. Хіба це політика?». Жінка з Німеччини зазначила: «Я не дивилася, чий патріарх. Зайшла – а там церква, ікони, батюшка. Думала: моя. Аж потім донька сказала, що поминають Кирила». А пані з Бельгії наголосила: «Мені прямо написали: не ходіть до тієї церкви, це ФСБ. Але куди ще йти, як вона єдина поруч?».

Вони усвідомлюють, що це російська церква і ходити туди – не дуже добре. Але, ніби по писаному, повторюють: церква поза політикою, ми просто молимося Богу.

— Чи справді там тільки Богу моляться?

— Не тільки. Ми зустрічали такі цікаві кейси, коли людям у храмі казали: «У вас же є знайомі військові? Дайте, будь ласка, їхні координати. Ми будемо їм допомагати, всією парафією збиратимемо гроші і надсилати допомогу. Цілий мішок або й цілих дві фури туди відправимо, тільки дайте нам контакти своїх військових!».

Якщо до храму приходить нова людина, до неї обов'язково підійде постать із блокнотиком і буде про неї розпитувати. Парафіяльна мережа збирає персональні дані українських біженців офлайн і онлайн. Наші респонденти розповідали, що на деяких парафіях УПЦ МП у Берліні на службах ведеться відеозйомка і фотофіксація. Ми не знаємо, куди передається ця інформація, але, виходячи з бекграунду російських спецслужб, можемо припускати, що є ризик передачі всіх цих даних саме спецслужбам.

— Збір даних про парафіян відбувається в спільнотах УПЦ МП чи в РПЦ?

— Хочу наголосити, що інформація про збір персональних даних наших громадян у церквах зафіксована не тільки нами, а й Службою зовнішньої розвідки України: її очільник публічно заявляв, що російські спецслужби через мережу церков Московського Патріархату за кордоном ведуть вербування українських біженців, а під виглядом благодійності формуються бази даних. Зазначається, що цим займається саме УПЦ МП.

— Чи були такі випадки, що знаходити приміщення і взагалі розвивати ці парафії УПЦ допомагали священики РПЦ?

— Звісно, вони активно співпрацюють. Але з приміщенням допомагають не зовсім священники. Розповім про алгоритм створення нової парафії УПЦ МП. Спочатку координатор розбудови мережі розвідує та ідентифікує присутність і кількість українських біженців у місті. Потім знаходить приміщення для проведення ритуальної діяльності, викуповує його або бере в оренду. Організовує там ремонт, завозить усе необхідне для обрядів. Привозить священника УПЦ МП. Реєструє громаду. На «українську» парафію запрошують біженців…

Єдиний позитивний нюанс цього всього, який мені хотілося б відзначити, що за результатами цієї діяльності на Москву йдуть звіти про те, що залучена велика кількість біженців,

Читати повністю…