Після знущань окупантів: деталі операції з порятунку агентки ГУР в Енергодарі
В інтерв'ю на ютуб-каналі "Фарід говорить" Світлана розповіла, як вийшла на зв'язок із куратором після пережитого, чому більше не могла залишатися в окупації та в який момент зрозуміла, що найнебезпечніше вже позаду, передає 24 Канал.
Дивіться також Пережила катування та підвал: історія агентки ГУР "Свєти", яка 3 роки допомагала нищити окупантів в Енергодарі
Світлана пояснила, що робота на українську розвідку тримала її в окупації не лише через бажання допомагати, а й через відчуття потрібності.
До слова: Світлана народилася в Енергодарі, частину дитинства прожила в Росії та мала російське громадянство, але після окупації міста вирішила допомагати Україні. Виїхати з Енергодара їй не вдалося, тож вона вийшла на ГУР і майже три роки працювала на окупованій території.
Для неї це був спосіб не залишатися наодинці з окупацією і водночас мати бодай невеликий шанс колись вирватися з міста. Але після затримання росіянами і знущань вона вже фізично не могла продовжувати виконувати завдання.
Я зрозуміла, що за станом здоров'я більше не можу продовжувати. Я пояснила це куратору. Він сказав, що будемо щось думати,– згадала вона.
Повертаючись із Мелітополя після виконання завдання, Світлана потрапила до рук окупантів. Її відвезли "на підвал", з неї знущалися, а потім повернули додому, хоча вона не говорила, де живе.
До уваги! Більше деталей про унікальну операцію розвідки в окупованому Енергодарі – дивіться в документальному фільмі ГУР!
Після цього в неї стався мікроінсульт. На певний час жінка взагалі зникла зі зв'язку, а коли знову вийшла на нього, вже спілкувалася лише текстом і не могла нормально говорити.
Вона розповідала, що єдине, що її рятувало, – вона прокручувала в голові лічилки, щоб якось відволіктися від тих знущань, які вони з нею творили. Після цих знущань в неї трапився мікроінсульт,– розповів куратор Світлани "Петрович".
Саме після цього в ГУР зрозуміли, що зволікати більше не можна. Стан Світлани став для розвідників чітким сигналом: залишати її в Енергодарі далі вже було небезпечно.
Після рішення про евакуацію для Світлани почали готувати окремий маршрут виходу з окупованої території. Усе прораховували заздалегідь: створювали кілька варіантів руху, визначали, який шлях безпечніший, і розписували дії буквально до хвилини. Самій Світлані завчасно передали, де вона має бути і які розпізнавальні знаки повинна мати на собі, бо вся операція проходила без зв'язку.
Продумали все, створювали якісь там маршрути, розрахували, як краще. Усе спланували й усе вдалося,– розповіла Світлана.
Її вирішили виводити комбінованим шляхом – водою і сушею. До операції залучили дві групи, а на виконання всього маршруту заклали дві доби. Коли розвідники вийшли на точку зустрічі, поводилися максимально обережно, бо після пережитого Світлана була в дуже збудженому стані, хоча загалом мала спокійний психотип.
Ми знали, що це вона, бо в цій точці люди просто так не перебувають. Коли ми з нею зустрілися, то максимально обережно поводилися, бо хоча вона мала спокійний психотип, у той момент була дуже збуджена. Ми її трохи заспокоїли і сказали, що в нас виконано тільки 50% завдання,– розповів командир штурмової групи "Sid".
Після зустрічі найнебезпечніша частина маршруту ще не закінчилася. Попереду лишався довгий і непростий шлях на підконтрольну Україні територію, але сама операція вже рухалася за тим планом, який розвідники заклали на старті.
Момент, коли все справді вдалося, для Світлани настав тоді, коли вона побачила прапор України. Саме тоді до неї прийшло розуміння, що найгірше вже позаду. Але замість миттєвого полегшення накрили зовсім інші відчуття: виснаження, сльози, захват і водночас недовіра до того, що це вже не окупація, а дім.
Я плакала. Мене переповнювала якась жахлива втома, але водночас був захват, потім – сумніви, нерозуміння, неприйняття. Мені здавалося, що я зараз відкриваю очі, і я вдома – в Енергодарі. Мені було дико розуміти, що я в Україні,– розповіла Світлана.
Після повернення вона не приховує, що росіяни можуть і далі шукати її, розпитувати знайомих і намагатися з'ясувати обставини втечі. Але для неї головне вже в іншому: тепер вона вдома, а не під їхнім контролем. Усе, що було в окупації, для неї відділене від теперішнього життя цією простою межею.
Отримати громадянство України й жити далі,– каже вона.
Саме це вона зараз і називає своїм головним планом після порятунку з окупованого Енергодара.
- Останні
- Популярні
Новини по днях
9 квітня 2026
