"Пошуки тіла були нестерпними": розмова з дочкою воїна, який загинув від удару по Яворівському полігоні
Батько Яни Кривіцької не був військовослужбовцем до 2022 року, проте став одним із перших, хто доєднався до Сил оборони, аби дати відсіч російській агресії проти України. Його донька з трепетом згадує тата, проте шкодує, що так мало часу вони проводили разом.
Солдат Валерій Кривіцький загинув 13 березня 2022 року внаслідок масованої російської атаки по Яворівському полігоні на Львівщині. Масштаби цього удару були настільки великими, що у Яни опускалися руки після тривалих пошуків останків батька. Вона з болем згадує той страшний період.
Дівчина поділилась із 24 Каналом у рамках проєкту "Життя після втрати" спогадами про батька. Яна розповіла, чим для нього була сім'я і про що мріяв Валерій. Після трагедії минуло вже 4 роки, а доньці досі важко усвідомлювати, що ніколи не зможе сказати татові, як сильно любить його.
Дивіться також "Син міг загинути ще у 2014, але тоді Бог вирішив, що рано": розмова з мамою Юрія Олійника – оператора 24 Каналу
Валерія Кривіцького призвали у січні 2022 року. Він проходив військовий вишкіл ще у молодості, після чого повернувся до цивільного життя. Тоді він влаштувався на торфопідприємство, де і працював багато років.
Яна пригадує, що тоді, у січні 2022, батько серйозно заговорив про війну. Проте Валерій детально не ділився своїми думками й переживаннями з донькою.
Найчастіше відверто він розмовляв із дружиною. Так би мовити, через неї передавав всі застереження і поради Яні. Батьки вже тоді намагались, хоч і без паніки, але готувати її до небезпеки, яка насувалась.
Сама Яна не вірила, що може розпочатись війна. Не вірила і в те, що її батька можуть призвати до війська. Яна навіть сперечалась з цього приводу з мамою, кажучи, що усі перебільшують ситуацію. Валерій же просив, щоб його сім'я мала складені тривожні валізи та була готовою до ймовірних загроз.
Сім'я Кривіцьких / Фото із сімейного архіву
Батьку Яни було 52 роки, коли він отримав повістку. Вона дуже хвилювалась, що у такому віці йому буде складно у війську, адже у той період у нього вже були проблеми зі здоров'ям. Однак Валерій без жодних коливань був готовий стати на захист держави.
Тоді Яна хоч і хвилювалась за батька, але неймовірно пишалась ним.
В мене тато був патріот. Завжди реагував на події, які відбувались у країні. Наприклад, брав участь у Помаранчевій революції. Він був присутній постійно, практично жив там, у наметовому містечку, – сказала вона.
Коли Валерій завершив усю підготовку і відправився на службу, то Яна лиш тоді усвідомила всю серйозність ситуації.
Її батько розпочав свій військовий шлях на Яворівському полігоні, однак, на жаль, там же його і завершив. Валерія не встигли розподілити у підрозділ, адже Росія цинічно атакувала полігон.
Зверніть увагу! Росіяни близько 06:00 13 березня 2022 року, вже на 18 день після повномасштабного вторгнення на територію Україну, завдали одного з наймасштабніших ударів по Львівщині. Яворівський полігон розташований всього за 20 кілометрів від країни НАТО – Польщі.
Для Яни 13 березня 2022 року стало страшним днем. Вона пригадала, що не відчувала жодної тривоги перед трагедією, однак ніколи не забуде ранок, коли дізналась, що Яворівський полігон атакували російські ракети.
Я вже звикла, що ми з татом або переписувалися, або зідзвонювались вранці. Я прокинулась і побачила новини. З'явилося відчуття, що щось трапилось. Я в ту ж секунду починаю дзвонити (до батька, – 24 Канал), але телефон був поза зоною. Пам'ятаю, вирішила подзвонити мамі, але розуміла, що треба приховати своє хвилювання, – розповіла вона.
Виявилось, що дружина Валерія у той час була у місті й почула від перехожих про атаку по Яворівському полігоні. Мама з донькою домовились, що спробують зберігати спокій, щоб без паніки дізнатись, що сталось.
Валерій у формі / Фото із сімейного архіву
Однак пошуки інформації про Валерія тривали максимально довго. Ніхто нічого не знав, ніхто не повідомляв про постраждалих. У той період це була одна з перших масштабних атак на захід України. Тоді мало хто був готовий до подібних наслідків – злагодженого механізму дій ще не було.
Важливо! Внаслідок ракетного удару, який Росія здійснила по Яворівському полігоні загинуло 64 людини, 160 осіб зазнали поранення. Окрім цього десятки людей вважаються зниклими безвісти.
У відчаї Яна написала у своїх соцмережах, що шукає батька. Багато людей висловлювали підтримку, хтось допомагав контактами тих, хто міг щось знати про цю трагедію. Вона кілька днів обдзвонювала всіх, кого тільки можна було.
За якийсь час їй все ж повідомили про ймовірну загибель батька, а згодом вже точно підтвердили, що він у списку "двохсотих". Однак ніхто не знав, де знайти тіло Валерія. Яна підкреслила, що у такому хаосі було ще нестерпніше усвідомлювати, що вона втратила батька.
Під час ракетного удару на полігоні був чоловік, який знав батька Яни. Він залишився живим і після пережитого розповів, що бачив його перед загибеллю.
"Коли повітряна тривога, то вони (військові, – 24 Канал) ж ховалися в ліс. Той чоловік розказав, що бачив тоді тата і коли почався масований обстріл, йому здалося, що він ніби повернувся за чимось. Я зараз думаю, що це міг бути телефон", – розповіла донька Валерія.
Валерій з побратимами / Фото із сімейного архіву
Яні з мамою довелось шукати тіло Валерія, дівчина називає цей період складним випробуванням. Після потужного удару більшість військових було важко ідентифікувати. Їм довелось кілька разів їздити у львівський морг.
Першого разу Яні було важко заходити туди, вона боялась побачити тіло свого батька. Але все ж переборола себе і пішла на упізнання.
Нам хотіли віддати тіло, але це був не мій батько. Мінімально тілобудова була схожою, але не він. У той же день я поїхала робити тест ДНК. Додому ми повернулись без нічого: без жодної інформації й без тіла, – сказала Яна.
Майже два тижні сім'я жила у невідомості, чекаючи на результати ДНК. Вдруге Яна з рідними поїхала у Львів, щоб забирати тіло батька – а точніше те, що від нього залишилось. Вона мало пам'ятає з того дня.
Я заходила з мамою, була в масці. Пам'ятаю, стою, а в мене просто перед очима починає пливти… Тест ДНК дав збір по кількох частинах тіла. Коли ми вже їхали додому, то я прекрасно знала, що у труні майже нічого немає, – пригадала зі сльозами на очах Яна.
З огляду на це, її дуже засмучує, що люди, які прийшли на похорон до батька дивувались, чому труна була закрита. Хтось навіть питав, чи перевіряли вони, чи дійсно там Валерій. І від цих слів ставало ще нестерпніше.
Зверніть увагу! Росія випустила по Яворівському полігону понад 30 крилатих ракет класу "повітря-земля". З них, на жаль, 8 влучили в ціль. Найбільше постраждали казарми, де перебували військові, які проходили підготовку до служби.
Дівчина згадує день, коли вони повертались зі Львова додому вже з останками тіла Валерія. Їх супроводжували військові, а дорогою різко зіпсувалась погода.
"Буквально за секунду утворилась пилова буря. Абсолютно нічого не було видно: туман, пісок. Так само було під час поховання тата. Шалена злива почалась, коли ми виходили з церкви. У мене шарф на голові був настільки мокрий, що було враження, ніби кожна крапля пронизує мозок холодом", – пригадала вона.
Ті страшні дні так і закарбувались у пам'яті Яни, як щось моторошне і гнітюче.
Однак, попри весь біль та розгубленість, Яна пам'ятає, що відчувала сильну підтримку.
Завдяки багатьом людям пошуки тіла її батька значно пришвидшились. Крім того, психологічно переживати такі складні моменти ставало трішки легше, адже було усвідомлення того, що ти не одна. Адже коли Яна вперше поверталася з моргу без жодної інформації про батька, то у неї опускались руки, вона не розуміла, що їй робити.
Це страшно. Коли ми вже забирали залишки татового тіла (приблизно через 2 тижні, – 24 Канал), то у морзі й далі залишались люди, які теж втратили когось під час масованої атаки. Було зрозуміло, що вони досі нічого не знають. Вони були у невідомості, адже ні тіл рідних, ні збігів по ДНК не було, – сказала вона.
Після похорону батька, Яна на деякий час видихнула з полегшенням, адже відчула, що його душа знайшла спокій. Але для неї ті тижні пошуку, очікувань, невизначеності не пройшли безслідно. Вже на другий день після поховання батька, дівчину накрила пустота всередині. І вона не знала, як з цим боротись, тому звернулась до спеціаліста за допомогою.
Важливо! Суд виніс вирок чоловікові, який навів у березні 2022 року ракети на Яворівський полігон. Це Олександр Косторний – колишній працівник КДБ. Він не визнав свою провину, стверджуючи, що нібито надсилав товаришу схему території, де збирав гриби. Насправді ж це була карта-схема Яворівського військового полігону. Його засудили до 15 років ув'язнення.
"Звісно, я і далі плакала кожного вечора. Разом з чоловіком постійно згадувала батька. Як не крути, вже чотири роки пройшло, але це досі рана, яка не гоїться", – сказала вона.
Яна поділилась, що довгий час їхні з батьком стосунки були напруженими. Їй здавалось, що Валерій дотримувався дистанції у спілкуванні з нею.
Я не дзвонила до тата, бо він не робив це першим. Думала, що він не хоче зі мною розмовляти, – сказала вона.
Тепер вона розуміє, що у нього був свій метод проявляти почуття. Яна дуже любила батька, а він її, хоч і не говорив про це часто. Вона розповіла про найяскравіший спогад з дитинства пов'язаний з Валерієм, коли він учив її кататись на велосипеді.
Я пам'ятаю, що мені сто разів хотілося здатись, бо я падала, била коліна, лікті, але тато все одно казав, що все вийде, – пригадала крізь сльози Яна.
Любов Валерія до доньки була про беззаперечну віру у її сили, підтримку та надійну опору. Їй шкода, що у старшому віці їхнє з батьком спілкування не було настільки теплим, як би Яні хотілось зараз.
Коли Валерій розпочав службу, то стосунки з дочкою покращились. Вони стали частіше розмовляти, телефонувати одне до одного. Батько застерігав Яну бути обережною під час повітряних тривог, просив спускатись в укриття або ж дотримуватись правила двох стін.
Останні кілька років ми більше спілкувались. Татові дуже подобався мій чоловік. Вони класно ладнали. Але коли тато з
- Останні
- Популярні
Новини по днях
4 квітня 2026
