“Він вже був би у вищому керівництві ЗСУ”: сім болючих спогадів про легендарного командира та Героя України з Аккермана Володимира Торшина
Скільки б часу не минуло після втрати людини, її образ завжди з’являється поруч, коли про неї згадують. Особливо це стосується тих, з ким земний зв’язок перервався вкрай неочікувано та передчасно. Вже чотири роки без можливості обійняти сина, чоловіка, батька, друга й наставника живуть рідні та близькі підполковника з Аккермана Героя України – Володимира Торшина. Росіяни не просто вбили офіцера, вони позбавили його сім’ю та побратимів можливості гідно віддати йому останню шану, адже місце його перепоховання невідоме. До роковин загибелі командира самохідного артилерійського дивізіону 36 окремої бригади морської піхоти імені контрадмірала Білинського, чиє життя обірвалося у Маріуполі наступного дня після 35-річчя, “Бессарабія INFORM” поспілкувалася з військовими, кому випало за честь знати Героя та стояти з ним пліч-о-пліч у бою. Їхня доля склалася по-різному і зараз вони знаходяться в окремих частинах нашої країни, але всі вони єдині в одному – глибоко у їхніх серцях назавжди житиме статний, вольовий і справжній офіцер Володимир Торшин.
Вперше “БІ” розповіла про нашого земляка два роки тому, після знайомства з його батьком Володимиром Миколайовичем Торшиним, який отримав посмертну “Золоту зірку” сина.
Володимир Торшин народився 21 березня 1987 року у місті Рені. Військову освіту здобув у Львівському інституті Сухопутних військ. Служив у Військово-морських силах України, зокрема в Сімферополі, а після окупації Криму у 2014 році продовжив службу в Миколаєві. З 2015 року розпочав службу у 36-й окремій бригаді морської піхоти, де став командиром самохідного артилерійського дивізіону. Брав участь у бойових діях на сході України та в обороні Маріуполя.
Військовий загинув 22 березня 2022 року в Маріуполі внаслідок уламкового поранення. Нагороджений орденами Богдана Хмельницького II та III ступенів. 29 вересня 2023 року йому посмертно присвоєно звання Героя України.
Враження від особистості, до якої “БІ” доторкнулася під час створення минулого матеріалу, не вщухали і надихнули на продовження, адже такі унікальні люди як Володимир Торшин залишають по собі настільки важливий слід, що про них обов’язково мають знати більше. Упродовж кількох тижнів кореспондентка “БІ” шукала людей, які билися за Україну бік-о-бік з командиром, якого, як виявилося, підлеглі вважали наставником і навіть батьком. На щастя, вдалося не лише більше відтворити особистість легендарного підполковника, а й дізнатися про трагічні обставини його загибелі.
Руслан Чорний – побратим, заступник Володимира Торшина з морально-психологічного забезпечення.
Руслан познайомився з майбутнім командиром у березні 2017, коли перевівся до його підрозділу. Восени 2020 року став заступником Володимира Торшина з морально-психологічного забезпечення. Разом з ним обороняв Маріуполь. У квітні 2022 року потрапив до полону і після понад трьох років неволі, повернувся додому влітку 2025-го.Володимир Торшин – ліворуч, Руслан Чорний – праворуч На весіллі командира 3 батареї Назарова Дениса, який наразі відбуває “термін” в Кіровському в ДНР
Так Руслан згадує їхню першу зустріч у 2017-му:
Вони жили поруч у Миколаєві й іноді проводили час разом із сім’ями.Миколаїв, літо 2021
Командир дивізіону користувався повагою та авторитетом серед підлеглих.
Початок повномасштабного вторгнення Володимир Торшин зустрів на позиціях біля Широкиного. Військові жили у Маріуполі по сусідству в одному бункері. Саме Руслан був одним з тих, хто першим прибіг витягати поранених побратимів після атаки, яка 22 березня 2022 року забрала життя командира дивізіону.
В облаштованому госпіталі Володимира та Владислава, які ще були при свідомості, намагалися врятувати, але, на превеликий жаль, шансів вижити у них не було – поранення виявилися вкрай важкими.
В умовах безперервних обстрілів кількість загиблих військових збільшувалася, а наближення тепла не дозволяло зберігати тіла у ангарі.
Ексгумацію провели, але не українські військові, а російські тварюки. На сьогодні достеменно не відомо, де саме знаходиться тіло Володимира Торшина.Кременівка 2018
Олексій – водій медичного пункту самохідного артилерійського дивізіону, який очолював підполковник Володимир Торшин.
Олексій почав служити у 36-й бригаді морської піхоти у 2017 році. Восени 2021-го його контракт завершувався, однак він вирішив продовжити службу — за умови, що залишиться під командуванням Торшина. Разом із побратимами обороняв Маріуполь. У квітні 2022 року потрапив у полон, де провів сім місяців.
За його словами, попри свою цілковиту відданість військовій справі, на першому місці у підполковника Торшина була родина. І це стосувалося не тільки його близьких, – Володимир Володимирович шанував рідних і своїх підлеглих.
Підполковник Торшин мав тонку інтуїцію, яка дозволяла йому з першого погляду зрозуміти будь-кого.
Вони постійно об’їжджали позиції й працювали пліч-о-пліч. Із цим пов’язано багато спогадів, каже Олексій — усі їх навіть важко вмістити в одну розмову.нагородження до Дня морської піхоти
Побратими згадують, що підполковник Торшин міг влучно пожартувати та іронічно обіграти будь-яку ситуацію. Аби краще зрозуміти його почуття гумору, Олексій розповів нам одну з безлічі історій, яка пов’язує його з командиром.
21 березня, у день народження Торшина, Олексій був у наряді й не бачився з командиром. Зустрілися вони вже пізно ввечері.
Наступного дня Олексій змінив наряд і в умовах постійних обстрілів пішов шукати місце, де міг би “помитися”. Після одного з вибухів, який пролунав поруч з їхнім бункером, чоловік востаннє бачив живим командира.
Назарій Тофан – у жовтні 2019 року очолив самохідну артилерійську батарею в дивізіоні під командуванням Володимира Торшина. Після його загибелі став командиром дивізіону.
Повномасштабне вторгнення він разом з побратимами зустрів в Маріуполі. Найголовніше для Володимира Торшина було зберегти життя своїх побратимів, згадує Назарій.
Після важких боїв Володимир Торшин викликав його, вислуховував деталі дня і вносив корективи на майбутнє. Для Назарія він став значно більше, ніж просто командиром.
Не дивлячись на критичну ситуацію під час боїв, командир дивізіону не подавав виду страху чи боязні, чим мотивував своїх підлеглих на бій, згадує військовий.
Для Володимира Торшина не було задач, які могли б зупинити його. Під час запеклих боїв він поїхав з Назарієм Тофаном на рекогностування нових позицій (попереднє візуальне вивчення місцевості, противника або об’єктів командирами та штабами перед початком бойових дій або інженерних робіт).
Володимир Торшин турботливо ставився до підлеглих і намагався всіляко підтримувати їх.
Морські піхотинці з 36 бригади, зокрема артилеристи під керівництвом Володимира Торшина, нещадно били ворога у Маріуполі. Ціною свого життя та здоров’я вони відстоювали кожен клаптик рідної землі.
На думку пана Тофана, досвід і знання Володимира Торшина дозволили б йому зараз бути у найвищому військовому керівництві нашої держави.Нікольське 2018 з іноземною делегацією
Олександр Шило – після закінчення військової кафедри у 2017 році підписав контракт з 36-ю бригадою морської піхоти. Він очолив один з взводів, підпорядкованих Володимиру Торшину.
Спершу підполковник Торшин справив на нього враження суворого військового, але згодом Олександр зрозумів, що командир був справедливим.
За словами військового, у комдива була професійна чуйка – він точно знав, на яке місце поставити людину, щоб вона найкраще себе проявила та якісно виконала всі поставлені задачі.
Саме підполковник навчив молодого офіцера працювати з бойовими картами, технікою, дав знання, яких бракувало після військової кафедри.
Володимир Торшин був справжньою опорою та своїх підлеглих і звістка про його загибель шокувала всіх.
Павло Познанський – побратим, морський піхотинець, ветеран після важкого поранення.
На початку 2015 року після закінчення військової академії був направлений розподілу до 36 бригади морської піхоти. На момент повномасштабного вторгнення обіймав посаду заступника командира танкового батальйону.
Як згадує Павло, до підполковника Торшина зверталися “Володимирович”.
Під час оборони Маріуполя Володимир та Павло спілкувалися переважно по радіостанціях і дуже рідко зустрічалися, адже противник був уже близько. Працювала авіація, артилерія, і навіть недовгий вихід десь поблизу міг закінчитися важким пораненням, яке тоді було рівнозначне загибелі.
Трагічна новина про загибель підполковника дійшла до побратима через радіозв’язок:
Владислав – офіцер відділення бойової підготовки, разом з Володимиром Торшиним проходив службу у 36 ОБрМП.
Військові познайомилися у 2018 році, коли Владислав лейтенантом прийшов до 36-ї бригади після закінчення академії в Одесі.
Як розповів нам пан Владислав, Володимир Торшин був справжнім патріотом своєї країни, любив справу, якій присвятив життя, і намагався прищепити ці почуття своїм підлеглим.
Військовий поділився з нами історією, яка відбулася на Олешківському полігоні та описує ставлення Володимира Торшина до такого поширеного раніше явища, як “дідівщина”.
Іван – побратим, з липня 2017-го протягом трьох років був заступником Володимира Торшина.
За словами Івана, підполковник Торшин був і залишиться прикладом для підлеглих та побратимів.
Як розповів нам військовий, підполковник Торшин поважав порядок та чистоту, навіть якщо це був бліндаж. Любив рок-музику, і у поїздках чоловіки вмикали Iron Maiden, Manowar.
Попри неймовірну зайнятість Володимир ніколи не забував подзвонити дружині, поцікавитися, як діти, а також батьку, якого він дуже поважав і був переповнений вдячністю до нього.
Фото з особистого архіву майора Руслана Чорного
- Останні
- Популярні
Новини по днях
1 квітня 2026
