Фермерські канікули і старий садочок: як на Рівненщині створюють простір відновлення для дітей
Кілька днів без телефонів, трохи нудьги, яка змушує вигадувати щось нове, і життя в іншому ритмі – так проходять «фермерські канікули» Ольги Клочко у невеликому селі на Рівненщині. Сюди приїжджають діти з різних міст України, а сам проєкт, який починався як ідея, з часом вийшов за свої межі – і привів до бажання створити місце для відновлення. Простір, де діти зможуть не лише відпочити, а й поступово повертати внутрішню рівновагу.
У невеликому селі Почапки на Острожчині стоїть будівля старого дитячого садка. Його збудували понад тридцять років тому, але працював він недовго – за словами місцевих, лише кілька років. Відтоді приміщення залишалося порожнім і поступово занепадало.
Сьогодні тут майже немає ознак життя: потріскані стіни, старі лампи без проводки, уламки скла на підлозі, розбиті рукомийники й унітази. Електрики та опалення немає, через вікна падає холодне світло.
Для більшості це просто занедбана будівля, яку складно відновити. Для села – звична картина і ще один об’єкт без призначення.
Ольга Клочко дивиться на це місце інакше. Вона взяла старий садок в оренду і планує створити тут центр психологічного відновлення для дітей.
Поки що це простір без життя. Але, за її словами, його можна повернути – поступово, крок за кроком.
Ольга Клочко за освітою психологиня. Вона навчалася у Рівненському державному гуманітарному університеті, де познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком.
Після одруження молоді переїхали у рідне село чоловіка – Почапки. Спочатку це рішення виглядало тимчасовим: планували пожити кілька років, поки підросте дитина, а згодом повернутися до міста. Але з часом плани змінилися, і село стало їхнім постійним домом.
Чоловік почав займатися фермерством і розвивати господарство. Ольга працювала психологом у місцевій школі, допомагаючи дітям долати труднощі у навчанні та спілкуванні.
Інші історії проєкту «Повір і зроби»: «Після війни тут має хтось жити»: історія викладачки з Рівненщини, яка вчить підлітків відповідальності за свою громаду
Працюючи шкільною психологинею, Ольга з часом почала відчувати, що стоїть на місці. Робота повторювалася з року в рік, і попри курси та навчання не з’являлося відчуття професійного росту – радше навпаки.
«Я пропрацювала в школі й зрозуміла, що деградую як спеціаліст, – згадує вона. – З року в рік усе повторювалося. Курси ніби були, але вони не давали відчуття розвитку. І я почала думати, що мені потрібно щось інше».
До цього внутрішнього неспокою додавалася і дуже практична річ – заробітку не вистачало, щоб почуватися впевнено. Хотілося знайти справу, яка дозволила б розвиватися як фахівчині, бути корисною людям і водночас давала фінансову стабільність.
У цей період вона вирішила пройти навчання у психологині Наталії Холоденко. Це рішення було непростим: грошей майже не було, і курс довелося купити за кредитні кошти.
«У 2019 році це коштувало 2,5 тисячі гривень – для мене це були великі гроші. Але я сприйняла це як шанс, бо просто не розуміла, куди рухатися далі».
Одне із завдань змусило її подивитися на своє життя інакше – не з позиції того, чого бракує, а з того, що вже є поруч. Що ти вмієш, де живеш, які ресурси маєш і що корисного можеш дати іншим.
Саме тоді почала складатися ідея.
Ольга зрозуміла, що поєднує у собі кілька важливих речей: вона психолог, добре працює з дітьми і водночас живе в селі – у середовищі, яке для багатьох міських дітей давно стало чужим або незнайомим.
«Я почала думати, кому це може бути потрібно. І зрозуміла, що дітям, які не мають села. Є багато, умовно, “асфальтних” дітей, які ростуть у квартирах і не мають цього досвіду».
У цей момент вона згадала власне дитинство – літо у бабусі на Волині, роботу по господарству, можливість бути на вулиці зранку до вечора і те відчуття свободи, яке складно пояснити, але легко пам’ятати.
Саме з цих спогадів і почала виростати ідея фермерських канікул.
Ідея фермерських канікул для багатьох спочатку звучала дивно. Дітей із міста запрошують у село, щоб вони досліджували розвиток рослин, доглядали тварин і проводили час на природі – для людей, які самі виросли в селі, це виглядало майже жартом.
Ольга до такого ставлення поставилася спокійно. Вона вже знала: нові ідеї рідко одразу сприймають серйозно – особливо в невеликих громадах, де до змін ставляться обережно.
До того ж це був не перший випадок, коли їй доводилося діяти всупереч скепсису.
Кілька років тому в селі не було навіть вуличного освітлення. Люди поверталися додому в темряві, і розмови про те, що “треба щось зробити”, тривали роками. Ольга вирішила не чекати – звернулася до народного депутата їхнього округу, він порадив зібрати підписи у односельців. І вона ходила по селу і переконувала в необхідності цього рішення. Зрештою на вулиці з’явилося світло.
Пізніше вдалося провести й інтернет – ще одну річ, без якої сучасне життя складно уявити. І знову це стало результатом наполегливості і готовності брати відповідальність.
Для Ольги це проста логіка: якщо бачиш проблему і розумієш, що можеш на неї вплинути – варто спробувати.
Саме тому ідея фермерських канікул не здавалася їй чимось надто ризикованим. Це була ще одна справа, яку потрібно було просто взяти і зробити.
Для Ольги фермерські канікули ніколи не були просто літнім відпочинком. Від самого початку в цій ідеї був інший сенс – дати дитині досвід, який вона зможе відчути, а не просто почути.
Працюючи з дітьми, вона часто бачила, як діти ростуть із відчуттям, що вони чогось не вміють або роблять гірше за інших. І це відчуття з часом тільки закріплюється.
Ольга переконана: змінити це можна не словами, а дією.
Коли дитина власними руками щось робить – садить рослину, годує тварину, готує просту страву чи плете для себе шарф – з’являється дуже просте відчуття: я можу.
«Чим більше дитина вміє робити руками – тим більше в неї з’являється відчуття: «А я можу». По крупицях так і складається самооцінка. Коли в неї формується уявлення, що вона все може – їй не страшно пробувати щось нове.» – говорить Ольга.
Саме на цьому і побудовані фермерські канікули. Діти тут не просто відпочивають – вони щодня щось роблять, пробують, помиляються і знову пробують, поступово звикаючи до думки, що здатні впоратися з різними речами.
У цьому процесі немає дрібниць. Навіть найпростіші завдання – погодувати кроликів, зібрати овочі чи приготувати щось на кухні – стають важливими, бо дають відчуття власної спроможності.
І з цих невеликих дій поступово складається значно більше – впевненість у собі.
Коли ідея стала реальністю
Після того як ідея фермерських канікул сформувалася, залишалося зробити найскладніше – наважитися її реалізувати. Ольга добре розуміла: придумати проєкт значно легше, ніж взяти на себе відповідальність за реальних дітей.
Перший сезон став випробуванням. Потрібно було пояснити батькам, що їхні діти приїдуть не просто “на відпочинок”, а в інше середовище – з тваринами, роботою руками і простими щоденними справами.
Для багатьох це звучало незвично. Але знайшлися ті, хто відчув у цій ідеї щось важливе і вирішив довірити їй своїх дітей.
Коли приїхала перша група, Ольга зізнається, що хвилювалася не менше за них. Потрібно було одночасно забезпечити безпеку і дати дітям свободу – можливість пробувати нове і не боятися помилятися.
Дуже швидко стало зрозуміло: саме ці прості речі і стають для дітей найціннішим досвідом. Вони з інтересом бралися за роботу, раділи результатам і поступово починали поводитися впевненіше.
Саме тоді Ольга відчула, що її ідея працює.
Ідея фермерських канікул з’явилася у 2019 році. Два роки Ольга її обдумувала, а у 2021-му вперше реалізувала – і отримала хороші відгуки.
Але вже за кілька місяців почалася повномасштабна війна. Ольга зізнається: тоді вона була впевнена, що проєкт доведеться зупинити.
«Я казала батькам, що це небезпечно і це велика відповідальність. Ми ж не знаємо, куди летять ракети», – говорить вона.
Та реакція виявилася зовсім іншою. Люди почали писати самі і просили не скасовувати канікули. Багато хто хотів хоча б на певний час вивезти дітей із великих міст у село – туди, де спокійніше.
«Вони були впевнені, що в одноповерховій будівлі в селі безпечніше, ніж у багатоповерхівках великих міст», – каже Ольга.
У результаті проєкт не лише не зупинився – попит зріс.
Зараз вона майже не використовує рекламу – працює “сарафанне радіо”. Минулого року на фермерські канікули приїжджали діти з понад 25 міст – з Одеси, Харкова, Полтави, Чернігова, Черкас, навіть із Луганщини.
/
Батьки самі організовують доїзд – потягами, автобусами, попутками. І все це заради кількох тижнів у селі.
«Люди справді бачать у цьому цінність», – каже Ольга.
Життя дітей на фермерських канікулах починається з правила, яке для багатьох стає несподіванкою: телефони тут здають одразу після приїзду.
Батьки про це знають, але не завжди попереджають дітей. Тому для когось це перший маленький шок – звичні гаджети, які зазвичай поруч цілий день, опиняються в кошику у господині.
Користуються ними лише для короткого зв’язку з батьками – один-два рази на день, або за нагальної потреби. Увесь інший час проходить без екранів.
«Вони сидять у цих “коробочках” і навіть не оглядаються навколо, – каже Ольга. – Їм важко зосередитися і придумати собі заняття. Тому іноді їх треба буквально повертати в реальний світ».
Перші дні даються непросто. Діти запитують про телефони, нудьгують, не знають, чим себе зайняти. Але ця пауза триває недовго. Далі вони починають вигадувати ігри, будувати халабуди, годинами бавитися з тваринами.
«Дитині необхідний час для нудьгування. Саме тоді народжуються найкреативніші ідеї. Вони приходять і кажуть: «Знаєш, ми хочемо зробити халабуди з картону». І я їм привожу коробки – і вони два дні самі роблять»
Іноді ввечері, коли Ольга приносить телефони, чує у відповідь: «А можна я не буду брати? Ми там ще не доробили».
Саме в такі моменти стає видно зміни. Діти починають помічати речі, які раніше проходили повз – траву, комах, запах сіна, зміну погоди.
І разом із цим відкривають просту річ: світ не закінчується на екрані.
Час, який звільняється від гаджетів, дуже швидко наповнюється діями. На фе
- Останні
- Популярні
Новини по днях
29 березня 2026
