Скарби з об’єктива «ФЕДа»: як Роман Островський зафіксував народження легенд «Червоної рути»
В Iсторико-краєзнавчому музеї “Гуцульщина» вiдбувся вернiсаж фотовиставки «Назарiй Яремчук – апостол української пiснi», яка розкриває витоки нової музичної культури України. Фотодокументи репрезентував член Нацiональної спiлки журналiстiв України, краєзнавець iз Копичинцiв, що на Тернопiльщинi, Роман Островський.
Роман Карлович родом з Коломиї, а в часи старту спiвочої кар’єри Героя України, Лауреата Нацiональної премiї України iменi Тараса Шевченка, Народного артиста України Назарiя Яремчука i народження легендарного колективу «Смерiчка», був студентом Чернiвецького унiверситету.
Розповiдаючи про особливостi виставки, фотомитець наголошує, що вона присвячена цьогорiчному 75-рiчному ювiлею Назарiя Яремчука, 60-рiччю з дня створення ансамблю «Смерiчка» та 55-рiччю виходу у свiт фiльму «Червона рута», на зйомках якого фотомитцю поталанило побувати. А березень ще особливий i тим, що в ньому 77 рокiв тому народився Герой України, лауреат Нацiональної премiї iменi Тараса Шевченка, генiальний композитор, поет, основоположник української естрадної пiснi Володимир Iвасюк.
У вернiсажi взяли участь перша заступниця голови Верховинської вiйськової адмiнiстрацiї Свiтлана Уршеджук, настоятель церкви Рiздва Пресвятої Богородицi села Криворiвня отець Iван Рибарук, Голова Всеукраїнського товариства «Гуцульщина» Дмитро Стефлюк, начальниця вiддiлу культури Верховинської селищної ради Оксана Коломийчук, заслужений журналiст України, лiтератор та громадський дiяч Василь Нагiрняк, спiвак родом iз Гуцульщини Роман Тафiйчук.
«Iсторiя цього фотолiтопису почалася з Чернiвцiв, коли ми були студентами, – розповiдає Роман Островський. – 56 рокiв тому пiсня «Червона рута» уже звучала в ефiрi радянського радiо i телебачення. Ми знали , що написав її студент з Чернiвецького медiнституту Володимир Iвасюк. Захопила вона i львiв’ян М. Скочеляса та Р. Олексiєва, якi iменем цiєї пiснi назвали свiй сценарiй першого українського мюзиклу».
Документалiстику фотографа, а це понад 50 iсторичних свiтлин, можна розглядати, як своєрiдне дослiдження iсторiї легендарного вокально-iнструментального ансамблю «Смерiчка», створеного талановитим музикантом, випускником Мукачiвського музично-педагогiчного училища Левком Дуткiвським. Саме вiн пiдхопив європейську музичну хвилю в далекому 1966 роцi у невеличкому буковинському районному мiстечку Вижницi.
Роман Карлович розповiдає, що саме на зламi рокiв у Новорiчну нiч 1966 р. у Вижницькому будинку культури з великим успiхом вiдбулася прем”єра пiснi Л. Дуткiвського «Снiжинки падають». Iдея назвати ансамбль «Смерiчкою» виникла у музичного керiвника тiєї ж щасливої ночi.
«Як розповiдав потiм Левко Тарасович, вiн подивився на ялинку в залi i згадав, що ялинка це i є карпатська «Смерiчка», – розповiдає фотомитець. – 60-рiччя вiд дня створення колективу – це свято музичної революцiї Левка Дуткiвського, яке поєднало фольклорнi мотиви з тогочасним свiтовим ритмом. «Смерiчка» стала голосом цiлого поколiння, подарувавши нам безсмертнi iмена. Вокально-iнструментальний ансамбль виступав на Центральному та Українському телебаченнi i радiо. Навеснi 1968 року студент Чернiвецького медiнституту, юний Володя Iвасюк, написав кiлька пiсень у стилi «Смерiчки» i подарував їх ансамблю. Тодi зазвучала популярна i сьогоднi його пiсня «Я пiду в далекi гори». У кiнцi 1968 року почав робити першi спроби реалiзувати себе у спiвi учень художнього училища Василь Зiнкевич, а в листопадi 1969-го учасником ансамблю став здiбний спiвак-початкiвець Назарiй Яремчук, якi сталим легендарним дуетом «Смерiчки»».
На свiтлинах фотовиставки цi люди молодi, натхненнi, звеличенi пiснею.
«У 1970–му роцi вийшла перша платiвка-мiньйон «Смерiчки» — це була взагалi перша в Українi i одна з перших в СРСР платiвка в новому тодi жанрi вокально-iнструментального ансамблю (ВIА). Вона є в моїй колекцiї раритетiв. Серед пiсень, якi на нiй звучали i пiсня В. Iвасюка «Мила моя».
Навеснi 1970 року Володимир Iвасюк написав для «Смерiчки» пiснi «Червона рута» та «Водограй». У цьому роцi виповнюється 56 рокiв з часу першого виконання “Червоної рути”, яка стала лiричним гiмном України i є одним iз головних наших музичних символiв, що об’єднує поколiння. А 1971 рiк був успiшним тим, що було знято музичний фiльм «Червона рута», в основу сюжету якого – кохання молодого донецького шахтаря Андрiя ( солiст Вижницького ансамблю «Смерiчка» Василь Зiнкевич) з тендiтною красунею, гуцулкою Оксаною, з Карпат (Софiя Ротару).
У ролi артистiв агiткультбригади знiмалися Назарiй Яремчук, студент другого курсу географiчного факультету Чернiвецького державного унiверситету та Раїса Кольца, яка в тому роцi закiнчила фiлологiчний факультет цього ж унiверситету. Серед чарiвних карпатських краєвидiв, бiля турбази «Гуцульщина» в Яремчi та в селi Манями проводилися зйомки.
Лiтом 1971 року я перебував на педагогiчнiй практицi у пiонерському таборi «Прикарпатський артек» у селi Ямна. А поруч, на турбазi «Гуцульщина», знiмали фiльм. Добре знаючи Жанна Макаренка ( тодi редактора художнiх i музичних передач Чернiвецького облтелерадiокомiтету), попросився на зйомки. I я своїм стареньким «ФЕДом» зафiксував деякi фрагменти концертних виступiв спiвакiв у Яремчi. А оскiльки мова йшла про студентiв унiверситету, мої свiтлини надрукували у багатотиражцi Чернiвецького державного унiверситету «Радянський студент».Так вперше 10 вересня 1971 р. було надруковано в пресi фото iз кiнофiльму «Червона рута».
I в глибинi душi горджуся тим, що вперше ексклюзивна свiтлина, на якiй артисти фiльму в заключнiй сценi прощаються iз глядачем, махаючи руками, з”явилася у газетi з моєї подачi. Ця свiтлина була надрукована у багатьох ЗМI, журналах, книгах, використана у сюжетах на телебаченнi. Моє авторство загубилося, вона стала народною, але в мене плiвки ще є вiдтодi. Свiтлина стала моєю вiзитiвкою. На зйомках фiльму «Червона рута» я вiдзняв 23 чорно-бiлих кадри з майбутнiми зiрками української естради. Цi свiтлини я подарував Раїсi Кольцi, Назарiю Яремчуку, Василю Зiнкевичу. Тепер маю їхнi автографи. Саме з цiєю свiтлиною я пiднiмався на Говерлу, дарував її тим, хто пiдкорив найвищу вершину України. Роздавав її i нашим воїнам ЗСУ, буваючи в зонi бойових дiй на початку росiйсько-української вiйни, розповiдав про митцiв».
Автор фотовиставки згадує i про важливий творчий вiдрiзок , коли в 1973 роцi ансамбль «Смерiчка» пiд керуванням Л. Дуткiвського разом iз солiстами Н. Яремчуком та В. Зiнкевичем перейшли на професiйну сцену в Чернiвецьку фiлармонiю.Тодi вони гастролювали Україною i Радянським Союзом. Це були роки мого навчання у Львiвському унiверситетi i я пам»ятаю, як складно було потрапити на концерт до спiвакiв.Колись вдалося побувати на зустрiчi з митцями i вони розповiдали про ще один фiльм, який чекали тодi в Українi.
Роман Карлович розповiдає, що так i не дочекалися того фiльму, вiдзнятого Естонським телебаченням у 1975 роцi пiд назвою «Виступає «Смерiчка» пiд керуванням Левка Дуткiвського».
«У стрiчцi через призму пiсень «Смерiчки» показали багатогранне образотворче мистецтво народних умiльцiв Буковини i Гуцульщини, бо знiмали його в Чернiвецькiй областi i в Косiвському та Коломийському районах Iвано–Франкiвщини. Лише один раз телефiльм демонструвало Центральне телебачення, а в Українi вiн був заборонений та знятий з телеефiру.Про це вже ми дiзналися пiзнiше. Естонцi продали телефiльм у 16 країн свiту. В Українi, кажуть, залишилась перероблена копiя, яка навiть дотепер не транслювалась. Пiсля зйомок цього фiльму в життi «Смерiчки» i наступила чорна смуга. На партзборах у фiлармонiї звучала критика i цькування ансамблю. А потiм сумна дата смертi Володимира Iвасюка, тiло якого знайшли повiшеним 18 травня 1979 року у Брюховицькому лiсi пiд Львовом.Так до сих пiр нiхто iз КГБiстiв i не був притягнутий за цей злочин. Але пiснi Володi лишилися жити помiж нас».
Роман Островський має величезний доробок пов”язаний з висвiтленням композиторської дiяльностi Володимира Iвасюка.
«Вперше Володимира Iвасюка я фотографував на записi передачi «Алло, ми шукаємо таланти» у 1972 роцi. Це було у залi нашого унiверситету. Я вiдзняв там 12 плiвок. Менi вдалося зафiксувати момент, коли молодому композиторовi вручали нагороду, iнтерв’ю з ведучим Олександром Масляковим та чимало цiкавих фрагментiв зi зйомок та репетицiй. Там було багато аматорських українських ансамблiв та виконавцiв, зокрема з ВIА «Смерiчка», дiвчата з «Арнiки» та iншi, якi потiм стали популярними.Свiтлини всi з тих плiвок я маю.
Пiсля того, як у 1980 роцi «Смерiчка» була учасником культурної програми ХХII Олiмпiйських iгор, «Укртелефiльм» створив телестрiчку «Червона рута. Десять рокiв потому» i фiрма «Мелодiя» записала платiвку-мiньйон. В 1982 роцi Левко Дуткiвський залишив ансамбль. Пiд художнiм керiвництвом Назарiя Яремчука у 1987 р. записали нову платiвку-гiгант, а в 1990 роцi – платiвку «Спiває Назарiй Яремчук та ВIА «Смерiчка», теж гiгант. Я всi цi платiвки маю у своїй колекцiї.
Ансамбль плiдно гастролював Україною, але звiстка про хворобу Назарiя все обiрвала. Останнi гастролi «Смерiчки» вiдбулися в листопадi 1994 року Харкiвщиною. 30 червня 1995 року Назарiй Яремчук передчасно вiдiйшов у iнший свiт. Вокально-iнструментальний ансамбль «Смерiчка» поступово припинив своє iснування.
Я неодноразово бував у Вижницькому Меморiальному музеї-садибi Назарiя Яремчука, створеному його родиною. Там збережена автентична атмосфера його життя, особистi речi, свiтлини з сiмейного архiву, сценiчнi костюми, нагороди, а також документи, що висвiтлюють творчий шлях вiд «Смерiчки» до сольних виступiв. За життя Назарiй Яремчук записав понад 150 пiсень. Часто екскурсiї проводять сестра Катерина та племiнниця Ольга».
Багато гарних спогадiв про тi часи зафiксували документальнi зйомки, якi Роман Карлович оцифрував, створив кiлька варiантiв виставок, з якими їздить Україною i знайомить iз корифеями української естради. Вiд нинi експонати iз його колекцiї збагатять i виставковi фонди музею “Гуцульщина”.
Людмила Островська
Фото: pro.te.ua
Читайте також: Секрети Закарпатської сили: Миросла
- Останні
- Популярні
Новини по днях
28 березня 2026
