Розсекречені архіви радянських спецслужб: Ліквідація греко-католицької церкви в країнах Східної і Центральної Європи. Сценарій МДБ СРСР
Служба зовнішньої розвідки України на підставі розсекречених документів органів мдб / кдб срср продовжує публікувати матеріали до 80-річчя Львівського псевдособору (8–10 березня 1946 року). Вони дають змогу глибше дізнатися про організацію сталінським режимом спецоперацій із ліквідації Української греко-католицької церкви (УГКЦ) і поглинання її російською православною церквою (РПЦ).Одночасно з ліквідацією Української греко-католицької церкви на Галичині і Закарпатті органи мдб срср активізували агентурні заходи в Польщі, Чехословаччині і Румунії, де діяли греко-католицькі парафії і знаходили тимчасовий прихисток українські священники від переслідування з боку сталінського режиму. Розсекречені документи з архівних фондів Служби зовнішньої розвідки України свідчать про те, що чекісти спільно з працівниками органів безпеки тодішніх прорадянських країн Східної і Центральної Європи чинили тиск на українське духовенство і вірних, намагалися звинуватити їх у зв’язках з УПА та українським підпільним національно-визвольним рухом, створити у такий спосіб образ ГКЦ в діаспорі як ворожої чи незаконної структури і ліквідувати.На початку 1947 року мдб урср завело агентурно-спостережну справу під назвою «УГКЦ за кордоном». У постанові про заведення справи зазначалося, що «уніатська греко-католицька церква під керівництвом Ватикану веде антирадянську діяльність в інтересах міжнародної реакції й підлягає розробці». Водночас органи мдб урср не обмежилися лише збиранням інформації та спостереженням за тим, як діють парафії ГКЦ за кордоном. Унаслідок встановлення тісних контактів з органами безпеки країн соціалістичного табору розроблялися спільні плани з впровадження агентури в духовне середовище, оцінювання ситуації на місцях і можливостей скликання псевдособорів на кшталт Львівського, щоб знищити греко-католицьку церкву так само на європейських теренах.В основу таких планів, як свідчать архівні документи, намагалися покласти звинувачення у сприянні церкви діяльності УПА, зокрема налагодженню кур’єрського зв’язку між мюнхенським центром ОУН і підпіллям у радянській Україні, зберіганні й поширенні листівок та інших матеріалів, проведенні антирадянської політики за кордоном. У кожній країні ці процеси проходили по-різному. У Польщі ліквідація українських греко-католицьких парафій відбувалася переважно адміністративно-силовими методами. Представникам мдб срср, які діяли там як радники, працівники консульських та інших установ, не потрібно було вдаватися до багатоходових комбінацій, вербування значної кількості священників і схиляння їх до голосування за припинення існування церкви.У Румунії в 1948 році провели псевдособор на кшталт Львівського, але в менших масштабах. У ньому взяло участь лише кільканадцять священників і мирян. Так само було проголошено від’єднання від Риму і приєднання до православної церкви. Дещо інша ситуація склалася на теренах Чехословаччини. Саме цьому здебільшого присвячені матеріали агентурно-спостережної справи.Починалося все з того, що в січні 1947 року органами безпеки Чехословаччини під час переходу кордону із Західною Німеччиною був затриманий кур’єр Проводу ОУН Ян Зелінський (псевдо – Богдан Ковалик). Слідство тривало упродовж чотирьох місяців, після чого суд виніс вирок – довічне ув’язнення. Водночас чекісти почали активно розкручувати іншу лінію справи. Вони з’ясували, що допомогу в переході кордону нібито надавав священник української греко-католицької церкви в Празі Павло Гучко. Його одразу заарештували разом зі священником Єгором Бураничем та іншими. Читайте також: Єдиний, який уцілів. Довічна мандрівка єпископа БучкаПід час обшуку в церкві знайшли матеріали, які «підтверджували активну участь греко-католицького духовенства в українському націоналістичному русі». Такі висновки були зроблені в звіті голови мдб урср С. Савченка на ім’я міністра закордонних справ урср Д. Мануїльського. У розвиток теми в звіті зазначалося таке:«Цими документами встановлюється, що єпископ Пряшевської єпархії Павло Гойдич займає керівне становище в антирадянському українському націоналістичному русі.Також встановлено, що значну роль в антирадянській українській націоналістичній діяльності греко-католицького духовенства в Чехословаччині відіграє настоятель монастиря монашого ордену “Василіан” у м. Требишеві протоігумен Севастіян Сабол, який має велику підтримку у Ватикана. Сабол – один із ідеологів українського націоналізму, в Закарпатті відомий як поет (літературний псевдонім Зореслав), непримиренний ненависник Радянського Союзу. Він брав активну участь в українському націоналістичному русі на Закарпатті у період волошинщини. Після окупації угорцями Закарпатської України емігрував до Словаччини. Підтримує нелегальний зв’язок із греко-католицьким духовенством Закарпатської області і єпископом Ромжею, якому пересилає листи і директивні вказівки з Ватикану. У своєму монастирі він переховує бандерівців, забезпечує їх документами і переправляє за межі Чехословаччини в різні країни, зокрема до Америки»(ГДА СЗРУ. – Ф. 1. – Спр. 10348. – Т. 1. – Арк. 129–132). Наприкінці звіту акцентувалася увага на тому, що органи мдб урср спільно з чехословацькими колегами докладають зусиль для того, щоб цей судовий процес був показовим і продемонстрував усім у Чехословаччині, що українська греко-католицька церква «повністю підтримує ОУН в їхній підпільно-терористичній діяльності», і підготувати громадську думку до прийняття рішення про ліквідацію церкви.Інші матеріали справи свідчать про те, що в подальшому цілеспрямовано збиралася інформація про ГКЦ і нібито якусь незаконну діяльність українських священників. Зазначалося, що загальна кількість вірних – приблизно 250 000 осіб. Керівництво церкви на чолі з єпископом Гойдичем знаходиться в Пряшеві. Кістяк вірних становлять українці, які мешкають у Словаччині, а також ті, що емігрували з Польщі і радянської України, зокрема Закарпаття.Про тих, хто втік від переслідування на радянській території, повідомлялося окремо. Наводилися свідчення священника П. Гойдича, отримані під час допиту. З його слів, представники греко-католицької церкви у Чехословаччині надавали утікачам документи про їхнє чеське або словацьке походження. На підставі цього люди отримували чехословацьке громадянство і могли спокійно надалі мешкати в країні. Таких на момент його арешту нібито було кілька сот осіб, з них близько 300 – греко-католицькі монахи. Декому додатково надавали довідки про їхнє навчання в Парижі, що давало змогу отримувати проїзні документи для виїзду за кордон. Таких набралося близько сотні. Тобто це були священнослужителі й вірні, яких рятували від арешту, заслання, переходу на службу до російської православної церкви. За матеріалами ж слідства такі дії вважалися кримінальним злочином. Чимало агентурних повідомлень і довідок стосується монастиря у Требишеві і його настоятеля отця Севастіяна Сабола, який так само допомагав утікачам. На нього окремо завели справу-формуляр. В одній із довідок йдеться про те, що С. Сабол у 1937 році викладав в українській класичній гімназії в Ужгороді, в якій молодь виховували в націоналістичному дусі. Про літературну діяльність зазначається таке:«…Друкував свої оди на честь сильних людей, які перемагали безбожників більшовиків. Два збірники віршів Зореслава мають назви “Сонце й блакить” та “Зі серцем у руках”. Усі літературні твори Сабола мають яскраво виражене антирадянське націоналістичне спрямування. За словами самого Сабола, вони відображають дух свого часу і за ними можна готуватися до прийдешніх “серйозних подій”, для чого слід мати “готових” людей, сильних волею і духом» (ГДА СЗРУ. – Ф. 1. – Спр. 10348. – Т. 1. – Арк. 120–121).В іншій довідці йдеться про контакти С. Сабола з Ватиканом і про те, що у серпні 1945 року він нелегально перейшов кордон срср і в Мукачеві зустрічався з єпископом Ромжею. Той приїзд у мдб урср кваліфікували як шпигунство, хоч вони були давніми друзями ще з навчання у Римі. Так само у повідомленнях про переховування священників із Закарпатської України зазначалося, що він «отримував від них відомості розвідувального характеру».«За повідомленням закордонного агента “Георгія”, – зазначається в черговій довідці, – у травні 1947 року в м. Пряшеві відбулося рукопокладання в сан єпископа Гопка Василя. На цій церемонії виступив із промовою Сабол, в якій нагадав про уніатських священників, які “поневіряються в сибірському засланні”, вимагав не забувати цих людей і вести непримиренну боротьбу з ворогами католицької церкви» (ГДА СЗРУ. – Ф. 1. – Спр. 10348. – Т. 1. – Арк. 454).Читайте також: КДБ “воювало” з митрополитом Шептицьким до самого розвалу СРСРУ тій самій довідці йдеться про те, що органи безпеки Чехословаччини збиралися заарештувати С. Сабола. Дізнавшись про це, він упродовж кількох місяців переховувався в лісах та чеських монастирях. У грудні 1948 року суд в Празі заочно засудив його до довічного ув’язнення. У провину ставили зв’язок із УПА, що кваліфікували як антидержавну діяльність. Після цього він ще упродовж певного часу мешкав у країні інкогніто. Лише в серпні 1949 року емігрував до Австрії, звідти – до Італії і, зрештою, у 1951 році виїхав до США. У діаспорі опублікував низку статей про насильну ліквідацію Греко-католицької церкви в срср і країнах соціалістичного табору, арешти й засудження священників, які відмовилися переходити в православ’я.Тим часом у Чехословаччині тривали арешти греко-католицьких священників. Як свідчать розсекречені архівні документи, нарівні з арештами відбувалося закриття греко-католицьких храмів і створення замість них православних. За цим процесом вгадувалася рука москви. Ось як про це повідомляв закордонний агент «Руснак», католицький священник, у своєму звіті про стан церковних справ у Східній Словаччині, датованому лютим 1949 року:«Нині здійснюються великі приготування для заснування православної церкви в Пряшеві, хоча там мешкає лише 10 сімей православного віросповідання. Вони отримали для побудови церкви кращу земельну ділянку, і нам стає підозріло, під чиїм тиском словаки роблять їм такі поступк
- Останні
- Популярні
Новини по днях
11 березня 2026
