Для чого вільні слухачі в українських судах
У залі суду завжди є кілька рядів лав, відведених для публіки. Там сидять люди, які не виступають, не дають свідчень і не тримають у руках прес-карти. Вони мовчки слухають, занотовують щось у блокноти або просто стежать за перебігом процесу. Суддя оголошує склад суду, сторони займають свої місця, адвокати переглядають документи, а ці люди залишаються в тіні подій, не втручаючись, але й не зникаючи з простору зали.
Хто вони? Не родичі обвинувачених і не журналісти з редакційними завданнями. Не учасники процесу і не працівники суду. Цих людей називають вільними слухачами. Їхня присутність – це зовсім не випадковість і не формальність, а один із проявів відкритості судової системи. Саме завдяки їм судове засідання залишається публічним процесом, а не розмовою за зачиненими дверима.
ZMINA пояснює, хто такі вільні слухачі, які права та обмеження вони мають у залі суду, і як їхня присутність може впливати на хід судових розглядів, забезпечуючи громадський контроль і прозорість правосуддя.
Вільні слухачі – це не спеціальна професійна категорія, не акредитовані спостерігачі і не учасники справи. Законодавство визначає їх просто: будь-які особи, які приходять на відкрите судове засідання без статусу сторони у справі. Ідеться про людей, які не подали позов, не є відповідачами чи їх представниками, не мають журналістського посвідчення, але бажають особисто спостерігати за ходом судового розгляду.
Правова основа для такого явища – принцип гласності судового процесу, закріплений у Конституції та відповідних законах України. Зокрема, пункт 7 частини 1 статті 129 Конституції України встановлює, що розгляд справ у судах відбувається відкрито і має бути доступним для всіх зацікавлених осіб.
Аналогічні положення містяться в Цивільному процесуальному кодексі України, де прямо зазначено: будь-яка людина має право бути присутньою на відкритому судовому засіданні, і для цього не вимагається жодних “особливих” документів, окрім посвідчення особи.
Цей принцип також відображено в законі “Про судоустрій і статус суддів”. Він уточнює: судові рішення, засідання та інформація про справи є відкритими, а участь сторонніх осіб у відкритих засіданнях є загальним правилом, крім винятків, чітко передбачених законом. Завдяки цьому положенню зал для слухачів стає частиною демократичного механізму правосуддя, а не привілеєм вузького кола осіб.
Гласність і відкритість судового процесу мають зрозумілу мету: забезпечити реальний доступ до інформації про правосуддя, сприяти довірі суспільства до судової системи і унеможливити зловживання чи секретність там, де закон нічого не забороняє. Тож будь-який громадянин може увійти до зали і стати вільним слухачем, якщо засідання проводиться у відкритому режимі.
У сукупності ці правові норми і відмінності пояснюють, чому вільні слухачі є не винятком, а типовою частиною системи відкритого правосуддя в Україні, і чому їхня присутність не тільки дозволена, а й закладена у саму логіку демократичного судового розгляду.
Законодавство прямо забороняє вимагати від вільного слухача будь-яких документів, окрім посвідчення особи, яке підтверджує, що він є тією самою людиною, яка бажає бути присутньою. Ніяких “попередніх дозволів” чи акредитаційних формальностей закон не вимагає.
З правової точки зору вільний слухач також має право робити власні письмові нотатки під час слухання: фіксувати аргументи сторін, висновки судді, ключові фрази. Це не є втручанням у процес, а звичайною практикою, яка не обмежується для тих, хто просто слухає. Таке правило передбачене у процесуальних нормах і не залежить від професійного статусу особи.
Крім того, закон дає можливість використання портативних технічних засобів для фіксації подій під час відкритого засідання. Це можуть бути мобільні телефони, диктофони чи інші переносні пристрої. Вільний слухач має право здійснювати фото-, відео- і аудіозапис, але лише за умови, що це не створює перешкод для роботи суду і не обмежує права учасників процесу.
Суд може визначити, з яких саме місць дозволено робити фото чи відео, аби не заважати роботі зали, а до відеотрансляції можуть застосовуватися окремі обмеження або вимагатися згода суду. Це питання контролюється законом і судовою практикою індивідуально для кожної справи.
Тож право вільного слухача бути присутнім, вести записи та використовувати технічні засоби фіксації є частиною більш широкого принципу гласності правосуддя. Закон розуміє їхню суспільну цінність: вони сприяють прозорості, дозволяють громадянам самостійно оцінити роботу судової системи і, за потреби, інформувати про це широку публіку.
Разом з тим, як зазначає юристка Центру прав людини ZMINA Анастасія Соловйова, права вільних слухачів мають чіткі межі.
“Вільні слухачі – це просто спостерігачі, яким законодавство не надає права ставити питання суддям або сторонам у справі під час судового засідання”, – підкреслює вона.
Такі особи можуть бути присутніми на засіданні, однак якщо вони не є стороною у справі, то не мають права брати участь у процесі – виступати, подавати клопотання чи іншим чином втручатися у розгляд.
Крім того, вони зобов’язані дотримуватися правил поведінки в суді: не перешкоджати роботі суду, не поводитися зухвало, не перебивати і не проявляти неповаги до судді чи учасників процесу. У разі порушення цих вимог суддя має право попросити слухача залишити залу судового засідання.
Кількість вільних слухачів на відкритих судових засіданнях в Україні обмежує лише місткість зали.
Утім, у резонансних справах попит значно перевищує можливості приміщення. Так сталося, зокрема, під час розгляду справи детектива НАБУ Руслана Магамедрасулова, коли суд змінив йому запобіжний захід і звільнив з-під варти. Охочих бути присутніми виявилося більше, ніж могла вмістити зала, тож для слухачів організували трансляцію засідання в коридорі суду.
За загальним правилом судові справи в Україні розглядаються відкрито – це частина принципу гласності, закріпленого у процесуальному та конституційному праві. Вільні слухачі мають право бути присутніми, допоки законом не встановлено інакше. Утім, у низці випадків суд може перейти до закритого режиму, щоб захистити законні інтереси учасників і третіх осіб.
Однією з найчастіших підстав для закритого засідання в цивільних провадженнях є запобігання розголошенню інформації, що охороняється законом, – наприклад, державної таємниці чи конфіденційних даних. Якщо оприлюднення таких відомостей під час відкритого слухання може завдати шкоди, суд має повноваження обмежити доступ до засідання або оголосити його частково закритим.
У цивільних справах також часто йдеться про захист приватного та сімейного життя учасників. Це може включати розгляд питань, пов’язаних із усиновленням, де закон гарантує таємницю цього процесу, або ситуації, коли розкриття інтимних чи особистих обставин могло б принизити гідність сторін. У таких випадках закон дозволяє суду ухвалювати рішення про закритий режим, щоб забезпечити недоторканність приватної інформації.
У кримінальному провадженні перелік підстав для закритого розгляду дещо ширший. Наприклад, коли обвинувачення стосуються неповнолітньої особи, право на захист дитини та її інтереси можуть вимагати недопущення публіки до процесу. Суд також може перейти до закритого режиму, коли йдеться про справи щодо злочинів проти статевої свободи та недоторканності, оскільки розкриття деталей таких проваджень без належних обмежень може зашкодити потерпілим.
Інша підстава – це забезпечення безпеки учасників судового процесу. У деяких кримінальних справах присутність сторонніх осіб у залі може становити ризик для потерпілих, свідків або навіть самої судової колегії. У такій ситуації суд може обмежити публічність, щоб уникнути загрози життю чи здоров’ю конкретних осіб.
Засідання можуть бути закритими цілком або частково – це залежить від того, яка саме інформація підлягає захисту та чи потребує весь процес обмеження доступу. У будь-якому випадку таке рішення суд обґрунтовує у спеціальній ухвалі, де зазначає юридичні підстави для відмови у публічному розгляді.
Ще один важливий момент: навіть коли суд ухвалює рішення про закрите засідання, це не виключає правових механізмів оскарження. Учасники процесу можуть висловити заперечення проти такого рішення у межах апеляційної скарги, оскільки закрите провадження торкається прав і свобод сторін.
Загалом, закритий режим – це виняток із загального правила гласності, і кожне таке рішення має бути чітко мотивоване та виправдане законами. Суддя оцінює баланс між правом на відкритість і необхідністю захисту інших фундаментальних прав, і лише за цих обґрунтованих підстав може обмежити доступ громадськості до засідання.
Пояснюючи роль вільних слухачів, експертка Центру прав людини ZMINA Марина Демура пропонує починати ширше – із самого принципу відкритості судового розгляду. Вона нагадує, що право на публічний розгляд справи закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а його зміст неодноразово роз’яснював Європейський суд з прав людини. Саме вимога гласності, за її словами, і створює можливість для присутності вільних слухачів у залі суду.
Вільний слухач, як пояснює експертка, суттєво відрізняється від сторін процесу чи постійних спостерігачів громадських організацій. Він не має процесуального статусу, не подає клопотань і не здійснює системного моніторингу. Така людина приходить до суду за власним бажанням – на ту справу, яка її цікавить, і в той час, який вважає за потрібне. Вона може відвідати одне засідання або ж супроводжувати процес від підготовчої стадії до вироку, якщо йдеться про кримінальне провадження. Саме ця “неприв’язаність” і визначає специфіку ролі вільного слухача.
“Йдеться про певний контроль з боку суспільства над судовими процесами, якщо вживати це формулювання в широкому значенні. Такий контроль не є формалізованим чи системним: він радше спонтанний і хаотичний. І саме в цьому – перевага вільного слухача, адже неможливо заздалегідь знати, на якому засіданні він захоче бути присутнім. Ця непередбачуваність і створює додатковий елемент громадського ко
- Останні
- Популярні
Новини по днях
2 березня 2026
