Четверта річниця початку великої битви: Чому Третя світова — це війна роботів і як Україні не стати її останньою жертвою
Виступ Валерія Залужного у Chatham House 23 лютого 2026 року є фундаментальним маніфестом нової епохи воєнного мистецтва. Як людина, що керувала ЗСУ у найкритичніший період історії, він пропонує тверезий погляд на «лабораторію майбутнього», якою стала Україна.
У стінах легендарного Chatham House Валерій Залужний виступив не як дипломат, а як візіонер нової глобальної безпеки. Його промова, яку опублікувало. видання “Українська правда” — це не про минуле, а про жорстку реальність 2026 року, де «поле бою стало прозорим», а людина перетворилася на найдорожчий і найбільш вразливий ресурс. Генерал кинув виклик застарілим доктринам НАТО, пояснивши, чому мільйонні армії більше не працюють, а майбутнє належить автономним роям дронів та децентралізованій економіці. Це останнє попередження світу: або ми створимо технологічні альянси сьогодні, або станемо свідками «Мюнхенської зради» 21 століття.
Виступ Надзвичайного і Повноваженого посла України у Великій Британії і Північній Ірландії, Головнокомандувача ЗСУ (2021–2024рр) Валерія Залужного у Chatham House, 23 лютого 2026 р.
Останнім часом моє прізвище з’являється в новинах частіше, ніж зміни прогнозу погоди у Лондоні. І, чесно кажучи, іноді з таким рівнем креативу, що я починаю підозрювати: десь існує окремий департамент, який щодня прокидається з думкою – “А що сьогодні думає Залужний? Навіть, якщо він ще сам не знає”.
На фоні чергової хвилі політичних розборок, гучних витоків, файлів Епштейна і глобальних теорій змови, можливо, справді варто поговорити про щось менш екзотичне. Наприклад – про війну в Європі.
Тим більше, що в українців є певна перевага в цій темі – ми в ній живемо.
Мене сьогодні просили виступати українською. Бо це мова країни, яка воює. І мені важливо, щоб цей виступ почули не лише експерти, а й ті, заради кого ми сьогодні тут говоримо. Щоб нас чули не тільки в аналітичних центрах, а й у бомбосховищах.
Я також розумію, що в нинішній атмосфері будь-яке моє слово може бути розібране на цитати швидше, ніж дрон розбирає орду орків. Тому одразу хочу заспокоїти: сьогодні не буде ані сенсацій, ані політичних заяв, які можна винести в заголовок. Вірніше можна, але не бажано. У цьому світі є кого цитувати.
Лише одна проста річ: реальність.
Реальність полягає в тому, що війна в Україні давно перестала бути лише українською історією. Вона стала лабораторією майбутнього. І, як будь-яка лабораторія, вона не питає, чи ми готові до експерименту.
Я знаю, що мене часто описують як “генерала, який мислить технологіями”. Це правда. Але ще більше я мислю категорією відповідальності. Бо технології змінюють спосіб ведення війни. А відповідальність визначає, чи буде ця війна останньою, чи лише вступом до наступної.
І якщо вже мене так активно обговорюють у новинах, то дозвольте скористатися цією нагодою з користю. Не для того, щоб пояснити чутки або вплив чиїхось думок на температуру повітря. А для того, щоб пояснити тенденції, які змінюють весь світ. Шкода, що не чиїсь думки.
Бо сьогодні питання не в тому, хто що сказав. Питання в тому – яким буде світ, якщо ми зробимо вигляд, що нічого не відбувається.
Тож давайте все ж поговоримо про серйозні речі.
Без конспірології. Без ілюзій. І, за можливістю, без Мюнхена 1938 року. Принаймні це не до мене.
1947 року через особливе хвилювання людства щодо нещодавно розробленої атомної бомби Альберт Ейнштейн сказав знамениту фразу: “Я не знаю, якою зброєю буде вестися Третя світова війна, але Четверта світова війна буде вестися палицями та камінням”.
Саме з цитати цієї розумної людини ми і розпочнемо наш діалог, а саме про те, що Альберт Ейнштейн не знав у далекому 1947 році.
Вважаю, у мене є грандіозна нагода розповісти вам, якою зброєю вже ведеться і буде вестися Третя світова війна і що ж нам усім робити?
Сучасна, а тим паче майбутня війна, вже давно вийшла за межі довгих траншей і потужних танкових кулаків та повітряних боїв.
Бажання вижити, несприйняття нав’язування чужої волі, виняткова креативність і свобода мислення стали винятковим стимулом українців до технічного прогресу. І тому сучасна війна вже інтегрує безпілотні та роботизовані системи, розподілені сенсорні мережі, та весь електромагнітний спектр, тобто віртуальний, інформаційний, електромагнітний, частково фізичний в єдиний район бойових дій. Усе це швидко “інтелектуалізується” під впливом технологій штучного інтелекту.
Я прочитав багато лекцій, написав велику кількість статей, про те, як змінилася й продовжує змінюватися війна. Зокрема, казав я про це ще майже два роки тому. Майже ніхто не хотів у це вірити, багато мене критикували. Проте зараз ця реальність вже минула.
Сьогодні вже не важливо, хто ще мислить категоріями миру та перебуває в ілюзіях минулого. Сьогоднішня війна між нами і російськими окупантами є такою, як є. І ми точно знаємо, що саме зараз достатньої військової сили, щоб якось завадити цій війні, у жодної країни немає.
Підводячи підсумок чотирьох років війни коротко зупинюся на основних висновках:
У сучасній війні, поле бою стало абсолютно прозорим . Це призвело до створення роботизованої kill zone, глибина якої сьогодні складає не менше 25 кілометрів, а можливість знищувати логістику постійно зростає. І сьогодні вже приводить до неможливості використання так званої тилової зони вглиб аж до 50 кілометрів.
Класичний логістичний “зашморг”, що був вдало придуманий нами при звільненні Херсонщини, отримав новий імпульс. Усе це призвело до неможливості проводити класичні ані наступальні, ані оборонні дії. Кількість людей, які фізично можуть виконувати завдання в районі бойових дій, мінімальна. Вона і далі постійно зменшується та фактично має тенденцію до заміни на роботів.
Що ж до мобілізації або можливості її покращення?
Досвід і Росії, і наш показує, що традиційний підхід до мобілізації у сучасній війні вже абсолютно себе вичерпав .
По-перше, саме ця війна, тривала і високо інтенсивна, показала: як не дивно, але найдорожчий ресурс у такій війні є саме людський, бо саме для його відновлення потрібно забагато часу, який буде значно більшим за цикли виробництва .Такий ресурс просто неможливо швидко замінити на полі бою.
По-друге, виходячи з того, що поле бою стало прозорим та контролюється в автоматичному режимі роботами, вірогідність виживання саме людини вже не залежить від якості її підготовки і веде до неминучих втрат, що вимагає дистанціювання людини від цієї kill zone.
По-третє, саме наш досвід також підтверджує, що питання мобілізації є чутливим та одним з таких, що впливає на стійкість суспільства у війні на виснаження та на його готовність підтримувати таку війну. Тому й Росія не оголошує мобілізацію, якою інколи нас лякають.
Для Росії воювати найманцями та добровольцями і воювати примусово мобілізованими – це різні війни, і політичні наслідки у таких війнах різні. А отже – майбутні війни це точно не багатомільйонні мобілізації усього населення.
Мова більше йде про технологічну та економічну мобілізацію, як запоруку нерозривного процесу забезпечення і підтримання технологічної переваги над противником.
Роботи сьогодні не тільки виконують допоміжні функції, а й проводять окремі штурмові дії, та навіть беруть живих солдатів противника у полон.
Використання ж будь-якої техніки в цих kill zone, як і людей, перетворилося на справжнє самогубство.
Отже висновок – про демографію і війну. Російсько-українська війна надала країнам з їхніми демографічними викликами критично важливий урок: модель ведення війни, що передбачає розмін людських життів на тактичні успіхи, більше не є логічною і доступною опцією. Хіба для Росії, хоча будь-який ресурс і для Росії є вичерпаним.
На сучасному високотехнологічному полі бою, насиченому високоточними системами ураження, такий підхід є неприйнятним не тільки з моральної точки зору, але й тактичної ефективності. Оскільки, як не парадоксально, зі збільшенням технологічності поля бою саме людина стає на ньому найдефіцитнішим і єдиним принципово невідновлюваним ресурсом . Це особливо актуально для розвинених країн, де демографічні тенденції роблять традиційні підходи до ведення війни все менш прийнятними.
Наприклад, на Європейському континенті жодна без винятку країна не має позитивного індексу народжуваності, і кожна втрата живої сили на полі бою має не стільки військове, а насамперед, соціально-економічне значення. Відтак, технологічна еволюція в напрямку “роботизаціїї” війни запропонувала альтернативу, яка дозволяє зберегти бойову ефективність при радикальному зниженні участі людини та як наслідок – людських втрат.
На заміну наддорогій високоточній зброї, що була справжнім гейм-ченйджером 20 століття, прийшла зброя виснаження. Це дешева і масова, проте досить високоточна зброя, яка з високою швидкістю виснажує дорогі системи озброєнь. Системи на яких до речі і побудована уся доктрина НАТО. Ця зброя виснаження послідовно і ефективно розвивається. Однозначно, жодна країна сьогодні самотужки не впорається з такою навалою. Особливо такі, які є політично обережними. Як наслідок, це ставить під сумнів здатність вести війну навіть ресурсно більшими країнами проти менших в умовах тривалого часу. І навпаки – вибудувати раціональний захист за старими підходами навіть при наявності ресурсу вже фізично неможливо.
Наприклад, війна в Україні показала, що немає особливої різниці в тому, скільки у тебе в боєздатному стані фрегатів, корветів, підводних човнів і навіть ракетних крейсерів. Усе це під силу нівелювати країні, яка не має флоту, оскільки він фактично був знищений на початку війни. І давайте чесно, хто зараз насправді контролює Чорне море?
Підсумовуючи описане, зробимо висновок, що безпека в епоху нових воєн не гарантується купівлею дорогих і унікальних продуктів .
І головне. Успіх у війні на виснаження високої інтенсивності, в умовах здешевлення засобів нападу та їх високої ефективності, залежить від стійкості економіки і її здатності до постійного підживлення. До неї ми ще повернемося. Простіше кажучи, здатністю підтримувати військовий потенціал упродовж тривалого часу в умовах постійних напружень, складної логістики а також прис
- Останні
- Популярні
Новини по днях
24 лютого 2026
