Після війни не витримало серце: у Житомирі помер офіцер ЗСУ Сергій Рибицький
Шість років свого життя житомирянин Сергій Рибицький віддав захисту рідної країни, спочатку в АТО, а потім у боях на сході під час повномасштабної війни. Офіцер ЗСУ повернувся додому у 2024 році з підірваним здоров’ям, з хворобами та травмами, які привели до раптової смерті. Передчасна смерть шокувала його рідних та друзів, адже Сергій мав достатньо амбітні плани на майбутнє, він не збирався так швидко здаватися, але… Доля розпорядилась по іншому. Сергія не стало 1 січня 2026 року. Йому було лише 52 роки.
Журналістка поговорила із Сергієм Зав’язуном, який останні роки служив капеланом Корпусу військових капеланів Християнської Служби Порятунку, був другом та духовним наставником Сергія. Ось що він розповів:
– Ми познайомились у Церкві “Заповіт Ісуса Хреста” ХВЄ в Житомирі, адже Сергій був глибоко віруючою людиною. До речі, у той час я тільки звільнився з органів внутрішнів справ, де працював у державній службі по боротьбі з економічною злочинністю, і повністю присвятив себе служінню Господу. Просто я зрозумів, що маю саме таке покликання і зробив свій вибір. Коли ми зустрілись с Сергієм, я служив у церкві дияконом, а він був прихожанином. Я став його другом та духовним наставником.
– Чим займався Сергій до початку війни?
– Сергій після школи закінчив Мінське військове училище, але вирішив, що буде займатись громадською діяльністю. Він три рази поспіль обирався депутатом Корольовської районної ради, був співзасновником Благодійного фонду “Турбота і милосердя”, який опікувався багатодітними та соціально незахищеним сім’ями, а також допомагав місцевим лікарням меблями та технікою. Кілька років займав посаду заступника начальника відділу соціальної підтримки населення у Житомирській міській раді. А з 2019 року поновився у ЗСУ та пішов захищати країну. З початку повномасштабної війни підписав контракт з 46 десантно-штурмовою бригадою. Воював у найгорячіших точках на сході країни, де проявив себе справжнім Героєм.
– Сергій був демобілізований через стан здоров’я?
– Я не раз приїздив до його підрозділу як військовий капелан, привозив подарунки хлопцям на свята. Перед боями проводив молебени для військових, морально підтримував їх та заспокоював. У вересні 2025 року Сергій був демобілізований через інвалідность третьої групи. На фронті він отримав тяжку контузію, крім того, у нього були проблеми зі шлунком та серйозне захворювання судин та суглобів після численних перемерзань під час військових операцій. Словом, здоров’я було підірвано. ВЛК підтвердила, що його хвороби пов’язані з участю у бойових діях, тому Сергію призначили пенсію із розрахунку 70% від бойового окладу. Цю пенсію він почав отримувати лише за два місяці до смерті.
– У Сергія, як і у кожної людини, були певні особисті страхи, якими він ділився зі мною, але я як капелан заберу їх з собою у могилу, – продовжує Сергій Зав’язун. – Можу лише сказати, що він піклувався про свою дружину і особливо про сина Гліба, якого дуже любив. Зараз хлопцю 14 років. Через війну Сергій рідко зустрічався з сином, тому завжди робив коштовні подарунки та телефонував, як тільки була вільна хвилина. Сергій дуже тяжко переносив свої хвороби, але мав надію на краще. Знаю, що у Сергія у житті були дуже складні моменти, пов’язані з фінансовими втратами, зокрема, він був вимушений продати свою квартиру, але він ніколи не жалівся, а сам знаходив вихід із скрутного становища. Я пишаюся своїм другом, його відданістю Вітчизні, мужністю, глибокою вірою, найкращими людськими якостями…
Дружина Сергія – Олена дуже тяжко переживає раптову смерть чоловіка і досі не може змиритися з тим, що втратила рідну людину та опору у житті.
– Розкажіть, будь, ласка, про Вашого чоловіка, про пережиті разом радості та біди – прошу пані Олену.
– Ми разом з Сергієм прожили майже 20 років, у нас були і щасливі моменти і шокуючі втрати, але я завжди відчувала себе поряд з чоловіком фінансово захищеною, адже він умів вирішити усі наші проблеми. Ми познайомились у Церкві “Заповіт Ісуса Христа”, в яку обидва ходили. Взагалі він чимало свого часу присв’ятив роботі по лінії церкви, хоча впродовж життя працював у різних сферах.
Так сталося, що головні наші біди стосувалися саме квартирного питання. Через скандал при будівництві багатоквартирного будинку на вулиці Покровській (тоді Щорса) ми не отримали квартиру, про яку мріяли, адже будівництво просто зупинилось. Потім сталося так, що знайомий Сергія взяв у банку великий кредит на розвиток свого бізнесу, а Сергія умовив бути поручителем. Сергій був дуже добрим та довірливим, завжди намагався допомогти. А потім цей знайомий перестав платити по кредиту, і банк почав вимагати погашення боргу від Сергія. Він вимушений був продати нашу квартиру. Це був для нас неймовірний стрес.
– Які плани були у Сергія після повернення з війни?
– Коли Сергій повернувся з війни, його здолали хвороби. Це дуже вплинуло на його психоемоційний стан, який після війни і так не був стабільним. Але Сергій точно не збирався помирати, адже ми мріяли все ж таки придбати квартиру, де будемо щасливі. Будували амбітні плани на майбутнє. Звісно, поки він воював, отримував хорошу зарплатню, особливо коли був “на нулі”, але, враховуючи, що хлопці за свій рахунок ремонтували техніку, орендували житло, купляли бронежилети, військовий одяг, ліки, їжу та багато чого іншого, йому вдалося зібрати не таку вже й велику суму грошей. Попри всі жахіття війни Сергій постійно казав: “Хочу повернутися на війну. Я там свій, все знаю і розумію, мене там поважають”, але здоров’я не дозволяло. Хочу підкреслити, що він був дуже уважний до своїх підлеглих солдат, постійно допомагав їм при оформленні документів, зокрема, добивався призначення виплат тощо. Це не тільки про його відповідальність, а і про людяність, сміливість та наполегливість заради іншої людини. Таких небайдужих офіцерів не так багато.
– Сергій помер у маленькій квартирці, яку арендував, – продовжує пані Олена. – Він так і не встиг пожити з сім’єю під власним дахом над головою. Чоловік помер раптово у перший день 2026 року. Вже потім судмедексперт сказав мені, що у Сергія виявили застарілий інфаркт, який стався, можливо, рік чи півтора тому, тобто під час військових дій. Він переніс його на ногах. Передчасна смерть чоловіка стала наслідком того інфаркту. Мені дуже тяжко визнавати, що Сергія більше немає. Я зі сльозами дивлюся на його колекцію різних цікавих ножів, яку він збирав багато років. Згадую, як вони з сином любили обговорювати суто чоловічі питання, в яких я нічого не розуміла. А ще часто згадую, що він полюбляв їсти мою солянку та холодець, який готувала моя мама…
За відвагу, самовіддану службу та вірність присязі Сергій Рибицький був нагороджений Почесними нагрудними знаками: «Хрест Військова честь», «Срібний хрест» та «Хрест Десантно-штурмових військ». Вічна пам’ять і слава Герою!
Сніжана Смирнова, газета “Субота”
- Останні
- Популярні
Новини по днях
17 січня 2026
