Лелека зі списом у шиї пролетів понад 3000 кілометрів: як це змінило наші уявлення про міграцію
До цього вчені цілком серйозно вважали, що ластівки сплять на дні озер, а лелеки летять на Місяць. Як лелека зі списом у шиї змінив уявлення світу про міграцію птахів – розповість 24 Канал з посиланням на "Дзеркало тижня".
Цікаво Рідкісне явище: в Україні помітили одного із найекзотичніших птахів у світі
За словами доктора філософії Петра Катеринича, у XVII століття у Європі вирувала епоха Просвітництва. У цей час Ньютон уже відкрив закони гравітації, Галілей довів, що Земля обертається навколо Сонця, проте найкращі уми континенту досі не мали ані найменшого уявлення, куди щоосені зникають мільйони птахів.
Ще в IV столітті до нашої ери Арістотель запропонував дві теорії.
І такі версії панували в науці майже дві тисячі років. Зокрема, батько біологічної систематики Карл Лінней вірив, що ластівки зимують під водою. А засновник палеонтології Жорж Кюв'є не заперечував гіпотези про сплячку.
Лише у 1864 році англійський учений Чарльз Мортон відкинув ідею підводної сплячки, адже птахи не можуть дихати під водою. Натомість запропонував таке пояснення: вони зимують на Місяці. Мортон усе розрахував: подорож займає 60 днів, птахи летять зі швидкістю близько 200 кілометрів на годину, живляться накопиченим жиром і переважно сплять дорогою. Відсутність атмосферного опору полегшує політ, а брак гравітації допомагає долати відстань. Згідно з тогочасними уявленнями про космос, це була цілком наукова гіпотеза.
"Куди ж іще могли летіти ці створіння, як не на Місяць?" – риторично запитував Мортон.
І справді: ніхто в Європі тоді не знав, куди птахи зникають. Вони начебто просто розчинялися в небі.
Повертаємося до нашого лелеки, якого виявили біля села Клюц на балтійському узбережжі Німеччини. Тоді його застрелив місцевий мисливець, а коли підійшов – то побачив неймовірне: шию птаха простромив довгий дерев’яний спис із залізним вістрям.
Лелеку доправили до Ростоцького університету, де ботанік Генріх Густав Флерке провів детальне дослідження. Вченому вдалося з'ясувати, що спис мав широкий залізний наконечник, прикріплений жилами до древка з дрібнопрожилкової тропічної деревини. Отже, він дійшов висновку, що птаха уразили в регіоні верхнього Нілу, на території сучасного Судану, де такі списи використовували для полювання. Це означало, що лелека пролетів понад 3000 кілометрів з африканською зброєю в шиї.
Німці охрестили знахідку Pfeilstorch – "лелека зі стрілою". Птаха препарували разом зі списом, і сьогодні він виставлений у зоологічній колекції Ростоцького університету. Але це був не єдиний такий випадок – протягом наступних десятиліть задокументували ще 24 подібні знахідки.
Орнітолог Ернст Шюц пізніше каталогізував ці випадки. Знаходили навіть лебедів і гаг зі стрілами інуїтів – доказ міграцій до Арктики.
Той самий лелека зі списом сьогодні є експонатом у Ростоцькому університеті / Фото Zoologische Sammlung der Universität Rostock
Спис пройшов крізь м'які тканини шиї та оминув хребет, основні кровоносні судини та дихальні шляхи. Довга гнучка шия лелеки має достатньо простору між життєво важливими структурами.
Крім того, унікальна дихальна система птахів з повітряними мішками, з'єднаними з порожнистими кістками, дає їм змогу виживати навіть за часткового пошкодження трахеї.
Поки європейські вчені сперечалися про Місяць і підводну сплячку, українці вже мали власну відповідь на питання про місце зимівлі птахів і називали його "Вирієм".
У слов’янській міфології "Вирій" (також "Ирій", "Урай") – це тепла благодатна країна далеко на сході або півдні, за морем. Там панує вічне літо, росте Світове Дерево, в кроні якого живуть птахи та душі померлих. Це місце, де немає страждань і турбот. Так ми сьогодні уявляємо собі рай.
Як зазначає українська філософиня Олена Предко, етимологія слова "вирій" пов'язана зі спорідненими поняттями: рай (вічне тепло, блаженство), рій (ріяти, роїтися), обрій. Деякі дослідники вбачають зв’язок з рухливістю – "ринути", плином повітряних мас. Давньоукраїнське слово "ир" означало схід сонця й тепле місце.
Щоправда, уявлення про Вирій було ієрархічним: у верхній частині Світового Дерева – пташиний рай, де мешкають птахи та душі праведників. Під корінням – "гадючий вирій", куди на зиму повзуть змії. А ворота охороняв бог Велес, який тримав ключі від потойбічних світів.
У народних піснях весняного циклу зберігся мотив відмикання Вирію ключем. За легендою, ключі колись належали вороні, але та прогнівила Бога, і їх передали зозулі – птахові, який першим відлітає у Вирій і останнім повертається.
Птахи, що поверталися з Вирію, за повір’ями, несли із собою тепло та нове життя. В українському фольклорі збереглося відлуння давніх уявлень про перевтілення: відліт птахів до Вирію асоціювався з переміщенням душ у потойбічний світ, де очікують на свій час душі ще ненароджених дітей. Звідси й народне повір'я: "Звідки беруться діти? – Приніс бузько, або бусол (так у народі називали лелек, – 24 Канал).
Володимир Мономах у "Повчанні" писав про птахів перелітних, які навесні "из ирья идут" за Божим велінням. Тобто концепція міграції – нехай і в міфологічній формі – існувала у слов’ян за сотні років випадку з лелекою в Німеччині.
Сьогодні ми точно знаємо, куди летять птахи. GPS-трекери, супутникове стеження, кільцювання та інші технології дають змогу відстежувати кожен кілометр міграції.
Науковці навіть вирахували відстань:
Ба більше, в Україні є своєрідна пролітна межа, що проходить Лівобережжям Дніпра. Лелеки із західних, центральних і північних областей летять уздовж західного узбережжя Чорного моря, перетинають Босфор і прямують до Східної Африки. Птахи зі східних областей мігрують південно-східним маршрутом через Кавказ.
Під час весняної міграції лелеки долають до 550 кілометрів на день в Африці й понад 350 кілометрів на день у Європі. Вони летять удень, на середній висоті 1,5 кілометра, використовуючи термальні потоки повітря. Саме тому уникають польотів над морем, оскільки там немає висхідних потоків.
Pfeilstorch із Клюца став поворотним моментом в історії орнітології, але не миттєвим прозрінням. Навіть після 1822 року деякі вчені й далі вірили в підводну сплячку. Лише масове кільцювання птахів наприкінці XIX століття остаточно підтвердило теорію міграції.
Сьогодні ми знаємо, що полярний крячок долає понад 70 тисяч кілометрів на рік, мігруючи від Арктики до Антарктики й назад. Що птахи орієнтуються за магнітним полем Землі. Що в пісні чагарникової очеретянки можна почути звуки 45 африканських видів птахів – відлуння місць зимівлі.
Сучасна наука знає набагато більше, ніж 200 років тому. Вчені з'ясували, що зміна тривалості дня запускає гормональні зміни, і це спонукає птахів до міграції. Науковців з Оксфорда та Ольденбурга довели, що птахи буквально "бачать" магнітне поле Землі завдяки квантовим процесам у білку криптохромі в їхніх очах – це як вбудована доповнена реальність.
Але деякі загадки залишаються: як саме мозок обробляє ці сигнали? Як птахи формують ментальні мапи маршрутів? Чому молоді лелеки, які ніколи не бачили Африки, знаходять туди шлях? Міграція досі залишається одним із найдивовижніших феноменів природи.
Дослідники з університету Рура проаналізували, навіщо еволюції могла знадобитися свідомість і чому вона виникла не у всіх живих істот.
У двох нових роботах вони порівнюють людей і птахів, показуючи, що різні типи мозкових структур можуть формувати схожі механізми свідомого сприйняття.
Зокрема, у своїй роботі Джанмарко Мальдареллі та Онур Ґюнтюркюн доводять, що птахи можуть мати базові форми свідомого досвіду, і наводять три аргументи.
Перший – це сенсорне сприйняття. Досліди свідчать, що птахи не просто автоматично реагують на стимули, а суб’єктивно їх переживають.
Другий – структура мозку. Хоча мозок птахів влаштований інакше, ніж у ссавців, у ньому є функціональні аналоги, здатні забезпечувати свідомі процеси.
Третій – форми самоусвідомлення. Деякі види птахів проходять дзеркальний тест, але інші демонструють не менш цікаві прояви самосприйняття.
Більше про те, як сприймають світ люди та птахи, – у матеріалі 24 Каналу.
- Останні
- Популярні
Новини по днях
1 січня 2026
