Церковний календар, 1 січня. Святий Василій Великий

31.12.2025, 19:15 risu.ua

Небагатьом святим Церква додає до імені приставку “Великий”. А ті, кого вона в такий спосіб прославила, дбали передусім, щоб своїм життям прославити Бога і то в різних сферах. Багата творча спадщина, укладена анафора Божественної Літургії, реформоване монашество, соціальне підприємництво, тонка політична гра з метою зупинити наростаючий вплив аріанства - лише невелика дещиця з внеску св. Василія Великого.

Святий корінь і святе галуззя (пор. Рм. 11, 16)

Його друг св. Григорій Назіанзький (Богослов), з котрим Василій заприятелював ще в часи свого навчання в Атенах, написав після його смерті “Надгробне Василію, архиєпископу Кесарії Каппадокійської”, де згадує особливості вдачі та життя святого. В IV ст., коли жили святителі, популярним було величатися власним знатним походженням. Григорій своє “Надгробне” починає з критики цього звичаю, що не знатність батьків робить людину великою, а її власні чесноти. Однак про Василія каже, що його святість мала перед собою приклади його рідних і значно їх перевершила: “Якщо для інших важливо позичити щось для своєї слави у предків, то для нього важливіше те, що, як ріка, яка тече назад, від себе додає багато чого до слави батьків”. Церква говорить про святість його батьків Василія Старшого та Емілії, бабусі Макрини Старшої, сестри Макрини Молодшої, братів Григорія Ниського, Петра Севастійського, Навкратія, котрий прославився як пустельник.

Цінувати освіту Василій навчився від свого батька. Від нього він перейняв і фах ритора. Здобував це ремесло Василій в рідній Кесарії Каппадокійській, Константинополі, Атенах. По завершенні студій став вчителем риторики. Зверхність, яка супроводжувала його у професії, вдалося подолати завдяки впливові старшої сестри Макрини. Її цілковита посвята Богові надихнула Василія прийняти 358 р. хрещення та зацікавитися аскетизмом.

Від пустелі до катедри

Він подорожував Єгиптом, Палестиною, Сирією, Месопотамією, приглядався до звичаїв тамтешніх монахів. І врешті, повернувшись на батьківщину, організував власний монаший осередок над річкою Ірис (тепер — Єшиль-Ірмак в північно-східній частині Туреччини), де на той час керувала жіночою спільнотою Макрина. Аскетичний подвиг з Василієм розділив Григорій Назіанський. Він так полюбив усамітнене молитовне життя, що згодом, коли Василій вже як єписокоп покличе його очолити Церкву в Сасимах, з великою тугою покидатиме пустелю.

364 р. Василія висвячують на священика. Він стає радником єпископа Кесарії Євсевія. Григорій Назіанський в цей період відзначає багато “доказів дбайливості і піклування Василія про Церкву; а саме: сміливість його перед начальниками, як взагалі перед всіма, так і перед найсильнішими в місті; вирішення суперечок, що не без довіри приймалися, а після проголошення його вустами, завдяки застосуванню стали законом; його заступництво за нужденних, здебільшого в справах духовних, а іноді й у земних (тому що й це, підкорюючи людей добрим налаштуванням, нерідко зціляє душі); насичення убогих, благодійність, піклування про дів, писані й неписані статути для ченців, чинопокладання молитов, благоприкрашання вівтаря й інше, чим тільки Божий воістину муж і діючий у Бозі може бути корисним народу”.

Подібно до старозавітного Йосифа Василій зумів так організувати розподіл харчів у Кесарії, що місто врятувалося від голоду. Згодом його підприємницькі здібності стануть у пригоді, щоб організувати великий комплекс допомоги потребуючим (Василіаду).

Коли Євсевій 370 р. помер, його наступником призначають Василія. На шляху нового єпископа стають інтриги недоброзичливців та засилля аріан. Підтримувані імператорами, вони захоплюють єпископські катедри по найбільших містах. Аби цьому протистояти, Василій Великий на ввіреній йому території в місцях найбільшого скупчення аріан організовує осередки під керівництвом єпископів, вірних постановам І Вселенського Собору в Нікеї (325 р.). Одним з таких майже насильно поставлених єпископів був Григорій Богослов.

Скарбниця мудрості св. Василія Великого

Крім цих адміністративних кроків Василій протистоїть аріанам і через свої твори. Хибне вчення шириться ще й через те, що певні богословські моменти у вченні Церкви залишаються не до кінця з’ясованими. Василій намагається ці прогалини заповнити. Щодо Пресвятої Трійці вперше застосовує формулювання “одна сутність, три іпостасі”, що Отець, Син і Святий Дух однаковою мірою посідають божественність (єдиносущні), хоч являють собою різні Особи одного Божества. Це Каппадокійський архиєпископ підкреслює у своєму догматичному трактаті “Проти Євномія”. В іншому своєму творі “Про Святого Духа” Василій впроваджує відоме нам славослов’я “Слава Отцю, і Сину, і Святому Духові” замість поширеного на той час “Слава Отцю через Сина у Святому Духові”.

Василій є людиною молитви. Молиться сам, у своїх творах підкреслює важливість молитви, особливо спільнотної, пише власні молитовні тексти, які дійшли і до нас.

Як утверджувач віри в Пресвяту Трійцю Василій Великий виступає в літургійних текстах на його честь. “Сьогодні й ми ним просвічені, визнаємо та славимо одне Божество, нероздільне у трьох Особах: Отця Вседержителя, Єдинородне Боже Слово і Божественного Духа” (стихира Вечірні 1 січня).

Уклав анафору Божественної Літургії, яка тепер знана нам через Літургію св. Василія Великого, що служиться у Церквах візантійської традиції десять разів у році, включаючи 1 січня. Через те разом зі св. Іваном Золотоустим його зображають на бічних стінах святилища храму. А на іконах св. Василія Великого можна впізнати за довгою чорною бородою, зображеннями вогненного стовпа або голуба як символу Святого Духа. В руках він зазвичай тримає сувій чи книгу Писання.

Як молитовне життя Василія втілилося у складені ним молитви, так і його аскетичний досвід втілився у “Правилах довших” та “Правилах коротших” для монахів. Він не лише дає поради, як впорядковувати своє життя, щоб осягнути досконалість, а цілковито реформовує життя тих, хто вирішив цілковито присвятити себе Богові через практикування євангельських рад убогості, чистоти і послуху. До цього часу це здійснювалося у формі пустельництва. Василій же впровадив спільнотне (кеновійне) монашество.

А для всіх християн він установив три принципи, на яких повинна будуватися їхня досконалість: любов, яка вимагає конкретики; заглиблення у Святе Письмо та Передання; приймання Євхаристії. Писав Василій Великий також екзегетичні твори, бесіди, гомілії, які стали неоціненним спадком у тлумаченні біблійних книг.

Вихований в елліністичному середовищі, Василій не відкидав і мудрості давніх греків та римлян, якщо вона не суперечила християнству. У своїй бесіді “До юнаків про те, як належить користати з гелленської літератури” він закликає “брати корисне і в поетів, і дієписців, і бесідників, а навіть в усіх людей, у яких тільки виявиться якась користь, що впливатиме благородно на нашу душу”. Водночас застерігає у цій літературі від глузливої розважальності, сенсаційності, лицемірства, вад, зображених як чесноти, викривлених фактів дійсності. Щоб провести лінію розмежування між добрим і лихим у поганських творах, Василій Великий радить читачам критично мислити і подібно до бджіл вибирати “те, що нам відповідає і що згідне з правдою”.

Соціальне підприємництво св. Василія

Григорій Назіанзький у своєму “Надгробному” відзначає: “Оскільки як діло без слова, так і слово без виконання рівно не досконалі”, то Василій “додає до слова і сприяння самих діл”. Він не тільки повчає свою паству, як проявляти свою любов до ближніх, а й на ділі це показує. Поблизу Кесарії створює цілий комплекс для допомоги потребуючим, який отримав назву Василіади.

До господарств, створених Василієм, кожен вносить свою частку, щоб потім мати можливість ділитися з тими, хто переживає нестачу. Соціальна допомога в розумінні Каппадокійського архиєпископа — не виплата потребуючим, а надання їм роботи в цих господарствах, щоб вони могли себе прогодувати. Ті, хто потребував медичної допомоги, у Василіаді мали можливість її отримати. Діяли при ній також лепрозорій, школа, готель, різні майстерні.

Вільний у переслідуваннях

Сам Василій, розвинувши таку активну діяльність, вів надзвичайно скромне життя. Вдовольнявся в побуті лише тим, що необхідне. “Його багатство — нічого в себе не мати і жити з єдиним хрестом, який він вважав для себе дорожчим від всякого багатства”, — каже про друга св. Григорій. Не прив’язаний до земного, Каппадокійський святитель міг відважно боронити правду.

Аскетичність життя Василія Великого стала однією з улюблених тем богослужінь на його честь. “Проживаючи з людьми на землі, як безтілесний, ти перебував і жив разом з небесними хорами, змагаючись за те, щоб їх у тілі наслідувати найчистішою світлістю твого життя”, — так про це каже Вечірня свята.

Коли аріанський правитель Модест покликав до себе Василія і став погрожувати йому, той відповів: “що не підлягає опису майна, хто нічого в себе не має, хіба зажадаєш від мене й цього волосяного руб’я і деяких книг, у яких є усі мої пожитки. Вигнання не знаю, тому що не пов’язаний з будь-яким місцем, і те, на якому живу тепер, не моє, і всяке, хоч куди мене кинуть, буде моє. Краще ж сказати, скрізь Боже місце, де я не буду «подорожній і захожий» (Пс. 38, 13). А катування що візьмуть, коли немає в мене і тіла, хіба маєш на увазі перший удар, в якому одному ти і владний? Смерть же для мене благодійна: вона скоріше пошле до Бога, для Якого я живу і труджуся, для Якого більшою частиною себе самого я вже вмер і до Якого давно поспішаю” (св. Григорій Назіанзький).

Василій Великий досяг такої внутрішньої свободи, що не зважав на підступи недоброзичливців, а цілковито віддавався в них Божому провидінню. І Бог втручався в обставини його життя. Коли святителя готували на вигнання, розповідає св. Григорій, смертельно захворів син гонителя, тож рішення довелося відмінити і навіть просити Василія про молитву над хлопцем.

Помер Василій Великий 379 р. у віці 49-ти років, виснажений хворобами та самовідданою працею, встигнувши за цей порівняно короткий проміжок часу зробити багато. Хоронили архиєпископа Кесарії Каппадокійськ

Читати повністю…