Львівські кінотеатри, що залишились в історії: трансформація міського кінопростору

12.12.2025, 20:36 dyvys.info

У Львові працювали різні кінотеатри — від «Коперника» до «Корзо»

Яка їх історія і що з ними зараз — розповідає журналістка ІА Дивись.info.

Будівлю перебудували під кінотеатр 1912 року за проєктом архітектора Казимира Теодоровича. Спочатку він називався «Сант-Рівал», а вже потім його перейменували на «Коперника».

На початку XX століття тут збиралися на прем’єри. Наприклад, 1913 року саме у цьому кінотеатрі львівʼяни побачили «Quo vadis?». У період Першої світової показувались фільми-хроніки, зокрема стрічка про загибель «Титаніка», яку супроводжували музикою з Ваґнерівського «Летючого голландця».

Зал «Коперника» також часто використовувався й для проведення лекцій університетів, виступів кіноклубу «Авангард» та театральних постановок.

У 1920-30-ті роки у кінотеатру часто змінювався власник, завдяки чому його осучаснювали. Саме тоді з’явилися зміни і у зовнішньому вигляді, а саме заміна світлової вітрини зі змінними літерами на неонову вивіску «Kopernik», яку в 1937-1938 рр. розробив архітектор Зиґмунт Шпербер. Також восени 1930-го «Коперник» став третім звуковим кінотеатром Львова.

2004 року кінотеатр став власністю Богдана Батруха, через що відбулася реконструкція приміщення. Зʼявилися нові крісла, сучасні звукові системи, цифрова проєкцію та 3D-обладнання. Зала стала компактнішою — 173 місця, включно з диванами на балконі.

«Коперник» припинив своє існування 2021 року. Причиною стало закінчення договору про оренду.

Сьогодні на площі Данила Галицького,1 працює Львівський театр ляльок, але в минулому це був кінотеатр. Його відкрив Марек Парізер 1926 року та назвав його «Штука».

Кінотеатр часто змінював свою назву, одна з них була «Балтик», проте покази фільмів тривали до 1946 року. Особливістю «Балтика» була можливість подивитись американські стрічки.

Після Другої світової війни у будівлі сформувалася невелика група людей, які започаткували тут театр ляльок.

Цей кінотеатр мав багато різних назв свого часу. Він почав працювати під назвою «Корзо» 1912 року. Його засновником був Кароль Зиґмунт Ріхтман, який облаштував кінозал просто у власному домі на площі Академічній (тепер — просп. Шевченка). Того ж року власники змінилися. Ними стали підприємці Герман Опат та Людвік Кухар.

У 1920-ті роки відбулась реконструкція, аби розширити глядацький зал, тому що популярність кіно зростала і треба було адаптуватися до ажіотажу.

У той ж час, а саме 1926 року, «Корзо» перейменували на «Варшаву», а потім на «Рококо». Ця назва довго не протрималась, бо за два роки кінотеатр вже був «Паном».

«Пан» мав 246 місць і показував різні кінострічки, такі як «Станцюємо» та «Додек на фронті».

У серпні 1938 року кінотеатр вкотре змінив назву. Цього разу на «Ріальто». Під цим імʼям він пропрацював до кінця німецької окупації та протягом століття змінював назву ще декілька разів. Останньою стала «ім. Тараса Шевченка» у 1990-х.

Після цього, у період 2009-2012 років, приміщення належало товариству «Просвіта». А з 2012 року на місці кінотеатру відкрив ресторан «Грушевський Cinema Jazz».

Кінотеатр з’явився у 1940-х роках та вважався першим літнім, тому що знаходився у сквері. Окреме приміщення «1-го літнього» було вже у 1950-х на вул. Кірова, 45 (тепер Шептицьких). Сезон показів у 1955 році тривав від травня до серпня, підлога в залі лишалася земляною.

Пізніше кінотеатр отримав нову назву — «Маяк». Для нього добудували дах, і літній заклад перетворився на закритий. Спеціалізувався він насамперед на індійському кінематографі. Вже у часи незалежної України «Маяк» став «Дзвоном», де у 2000-х окрім демонстрації фільмів, проводили концерти та інші події. А у червні 2005 року буревій пошкодив дах. Взимку сеанси припиняли через холодне, непристосоване приміщення. Після відкриття поруч меморіалу ім. Степана Бандери у 2007 році почали давати будівлю в оренду під мистецько-культурний центр.

Кінотеатр «Казино де Парі»

Будівлю на сучасній вул. Леся Курбаса, 3 (тоді — Рейтана, 7) звели у 1909 році як театр-вар’єте за проєктом Віденського бюро конструкцій. А 1911 року Мельхіор Майблюм відкрив тут кінотеатр «Казино де Парі».

Афіши кінотеатру з’являлися на стенді на вул. Вірменській, рекламуючи оперету Йозефа Штрауса «Летюча миша» та інші постановки. Також діяли чесноти раннього кіно, включно з можливими показами перших екранізацій, зокрема німецької стрічки «Das Fidele Gefängnis» Ернста Любича.

У 1916–1918 роках кінотеатр перейшов до «Червоного хреста» і працював під новою назвою — «Кінотеатр Червоного Хреста». Частина прибутку йшла на допомогу військовим та їхнім родинам. Після Першої світової у 1918 році заклад перестав працювати, причиною стало припинення роботи студії «Уранія» та переїзд власника кінотеатру в інше місто.

Раніше ми розповідали, як у Львові пройшла перша гра у копаний м'яч.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Читати повністю…