«З якою метою ви прибули до Криму?» Тюремна історія донецького оцінювача Костянтина Давиденка
            
                                
                
Цілодобово увімкнене світло і Гундяєв (Володимир Гундяєв, патріарх Московський і всієї Русі Кирило – ред.) у гучномовці. Сім з половиною років провів у російських в’язницях Костянтин Давиденко. Українця затримали співробітники ФСБ Росії в анексованому Криму в 2018 році. Туди він приїхав як оцінювач майна для роботи з українськими компаніями, які хотіли залишити Кримський півострів. Його звинуватили у шпигунстві та співпраці з СБУ.
Затримання Костянтина, допити та судовий процес знімали на камеру і використовували для пропаганди проросійських наративів у Криму. Давиденко розповів, що пережив тортури і психологічний тиск, над ним всіляко знущалися російські силовики й намагалися його зламати. А після відбування всього терміну вони продовжили утримувати українця в депортаційному центрі й навіть пригрозили, що відправлять служити до російської армії.
Житель Донецької області Костянтин Давиденко провів у російських в’язницях сім з половиною років. Росія не хотіла віддавати українця навіть після того, як він відсидів увесь незаконний термін. Костянтин до останнього не вірив, що повернеться додому. Це фото зробили в день обміну – 24 серпня 2025 року. Комісією при Міністерстві розвитку громад і територій України Давиденка офіційно визнано політв’язнем.
«Я не вірив до останнього, що все буде добре. Я все думав, що щось піде не так, якесь буде скасування, когось забудуть, може, не довезуть. Загалом, я вже заспокоївся тільки тоді, коли звернули на цей колишній пункт пропуску. І там уже стояли з нашими патчами хлопці. І тоді вже все, тоді мені відлягло. І вже почалися емоції, непередавані емоції, це радість. І взагалі, звісно, радість, що, нарешті, ти вільний, нарешті, ти вдома. Нарешті все закінчилося», – каже Костянтин Давиденко.
Костянтин із Донбасу, жив у місті Шахтарськ. Працював оцінювачем майна і мав власний бізнес, який втратив після російської окупації рідного міста в 2014 році. Згодом отримав пропозицію роботи у вже анексованому РФ Криму. Каже, погодився, адже ще до його захоплення Росією мав контракти на Кримському півострові. Туди поїхав разом із дружиною та сином.
«У мене був контракт із кількома банківськими установами в Криму. Моє завдання було приїхати й оцінити той збиток, якого банкам завдано анексією Криму. Тобто банки там втратили заставне майно, вони втратили свої відділення, банкомати. Усе це коштує грошей, усе це потрібно було оцінити, щоб банки могли свою фінансову звітність привести у відповідність і знати про свої втрати. Після того, як цей мій контракт був виконаний наприкінці 15 року, я з Криму виїхав. І періодично виникали замовлення від громадян України, хто ще мав майно в Криму, і хто його якось переоформлював за українським законодавством», – пояснює Костянтин.
Наприкінці 2015 року разом із сім'єю він переїхав до Харкова, а сам час від часу їздив до анексованого Криму по роботі. Тому що оцінювач має фізично бути присутнім на місці. Каже, розумів усі можливі ризики, але після втрати бізнесу змушений був шукати заробітку. В лютому 2018 року співробітники ФСБ Росії схопили Давиденка прямо на вулиці в Сімферополі.
«Я був в офісі у своїх колег, кримських оцінювачів, які допомагали мені з такими оглядами. Я виходив з офісу і йшов до машини. І на мене налетіли ззаду, повалили. Почали бити, зав'язувати руки, голову. Заштовхали в автобус і відвезли мене у підвал. Там, у підвалі, вже відбувалися не дуже приємні процедури. Десь години 3-4, мабуть, більше, я втратив відчуття часу, скільки мене там били. Прив'язували до стільця. Руки зав'язували так, щоб вони були максимально низько прив'язані, щоб лежав відкинутий назад, щоб тебе було зручніше бити в груди, щоб ти дихати не міг. І попутно тобі ззаду дають зашморг, щоб ти задихався. Це така була розвага. Весь час вони кричали, що «все, бандерівець, тобі хана, ми тут тебе зараз вб'ємо, покалічимо, працює ФСБ». А потім прийшов слідчий і каже, що «ви його мучите, досить його бити». Я весь синій, закривавлений, я розумів, як я виглядаю. А він каже, що «мені його ще знімати на відео». Тобто у нього було заплановано якесь відео постановочне з моєю участю. Він сказав, що «я такий-то такий-то, я слідчий ФСБ», він був без балаклави, єдиний, хто був без балаклави. І каже: «Ми тебе звинувачуємо, що ти шпигун. У тебе звинувачення у шпигунстві». Ось, мовляв, тобі твоє зізнання, підписуй», – згадує Давиденко.
Ігор Котелянець, голова організації «Об’єднання родичів політв’язнів Кремля», каже, що спецслужби Росії ретельно відстежували українців, які заїжджали в окупований Крим і не мали там прописки. Затримання на камеру таких людей були спрямовані, перш за все, на місцеве населення для пропаганди російських наративів.
«Дивіться, Росія тут із 2014 року, і всі ці терористи, українські бандерівці пруться, щоб вас усіх убивати, щоб усіх вас убивати, терористичні акти влаштовувати або шпигувати з тією ж метою. І ми їх усіх тут затримуємо, не даємо цьому всьому статися, власне, для цього. Якщо ти тут не живеш, якщо в тебе немає тут якогось майна або якогось бізнес-інтересу, швидше за все, можеш нести якусь загрозу. Ці люди, які заїжджають, вони можуть побачити військову техніку, можуть бачити військових Російської Федерації, можуть бачити, що відбувається, можуть передавати цю інформацію», – розповідає Ігор Котелянець про методи російських спецслужб щодо роботи з населенням анексованого Криму.
Після допитів Давиденка доставили із Сімферополя до Москви. Лефортовський районний суд обрав йому запобіжний захід – тримання під вартою. Костянтина помістили до слідчого ізолятора Лефортово.
«Там вони використовують психологічний тиск, тобто тебе постійно принижують, тобі постійно погрожують, знаходять твою больову точку. Ось такою для мене була сім'я, і все, вони тиснутимуть туди. Вони мені привозили протоколи допитів батька, протоколи допитів матері, протоколи допитів сестри. Їх справді допитували і погрожували, що якщо я намагатимуся щось не підписувати з того, що вони будуть говорити мені підписувати, то, значить, їхні ці допити переростатимуть у щось більш агресивне, а може, навіть і смертельне», – каже Костянтин.
Умови в СІЗО, каже Костянтин, були створені такі, щоб зламати людину. В одній кімнаті і туалет, і ліжко, і спеціально не вимикають світло.
«Камера така два на три метри, навіть не камера, це туалет, тому що тут стоїть горщик, умивальник і твоє ліжечко. Там постійно горить світло і гучномовець. Один день він тобі грає радіо «Спас», тобто церковні якісь передачі, де Гундяєв благословляє когось, розповідає, де там велике православ'я. Інший день – радіо «Армія», там у них «день перемоги» щодня. Це вимкнути не можна, гучність зменшити не можна. Це ламає людину. Все це спрямовано на те, щоб ти відчув себе безпорадним. Усі ці постійні обшуки, постійно це роздягання. Коли обшук перед допитом, тебе виводять із камери, тебе повністю роздягають, звичайно, що в тебе нічого немає. А що там може бути, якщо в тебе гола камера, голі стіни, і крім роби тюремної нічого немає? Тебе все одно роздягають, усі ці речі промацують, тебе так усього оглядають. Тобі не дають стригтися, не дають голитися, не дають митися, видають такий шматок мила і все. Мило таке дустове, кусюче. Тобі треба ним випрати якось, ти ж не будеш ходити брудний, смердіти, хочеться хоч якось виглядати більш-менш пристойно, почуватися людиною. І ти цим шматочком маєш і помитися, і випрати. Тобто там усе налаштовано на те, щоб зробити з тебе тварину, щоб тебе зламати. І багатьох це ламало. Я там таких зустрічав, які були вкрай зламані», – розповідає Давиденко.
Лише фактично через рік після затримання, у квітні 2019 року, Давиденка відправили на суд до анексованого Криму. Туди етапом його доставляли місяць.
«Етап – це окремий вид мистецтва. Тебе вивозять із СІЗО, автозак, везуть на залізницю. Там залізничний вагон тюремний, «столипін» так званий. Це в'язниця на колесах. Набивають туди зеків, і кудись вони їдуть. У цьому випадку їхали ми до Ростова. У Ростові цей вагон розвантажують, везуть усіх у СІЗО. Там у СІЗО кожному є так звані транзитні камери. Це камера, розрахована приблизно десь на 10-20 осіб. У кожному СІЗО по-різному розрахована вона. А тримають там увесь вагон. Там може бути 30–50 осіб у камері, яка може вмістити лише 15–20–14 ліжок. Мій рекорд був – це в Краснодарі в 14-місній камері було 54 людини. Це мій особистий рекорд. Тобто ти не тільки спиш по черзі, ти навіть по черзі стоїш. От нас привезли в Ростов цілий вагон. Кого потім везуть в один бік, кого в інший бік, кого залишать на місці. Це все нас розподіляють приблизно тиждень, ось така катавасія, потім у наступне СІЗО. Там ти ще якийсь тиждень. Потім можуть назад повернути. Я зустрічав хлопців там по етапу, які каталися таким чином – уже по 8–9 місяців безперервного катання по колу. Це такий метод тортур вони використовують. Як тиск», – розповідає політв'язень.
У Криму суд був закритий, на засідання нікого не пускали. Костянтина утримували в сімферопольському СІЗО №2. Давиденка звинуватили в нібито шпигунстві та співпраці зі Службою безпеки України. Начебто він збирав і передавав інформацію про діяльність Національної гвардії РФ та ФСБ. Підконтрольний РФ Верховний суд Криму незаконно засудив Костянтина до десяти з половиною років колонії суворого режиму. Після подачі апеляції термін вдалося скоротити до семи років. Костянтина відправили до колонії №23 у селищі Каменський Саратовської області Росії. Каже, там він був єдиним політв'язнем. Решта українців відбували покарання за кримінальні злочини.
«На мене мали писати співробітники доповідні ФСБ, що я роблю, як я себе почуваю. Це єдине, що мене відрізняло. Після повномасштабки, звичайно, ця історія змінилася, тому що в нас заступника начальника трохи «попаяло» на цій темі, і він почав українцям забороняти українську мову використовувати, забороняти українські пісні, щоб ми слухали на радіо, забороняти на телевізорі дивитися передачу українською мовою. Хлопці знайшли «Кобзар» у тюремній бібліотеці, він із печаткою, що перевірений українською мовою. Побачив він «Кобзар» – це екстремістська література. Так ц
- Останні
 - Популярні
 
Новини по днях
4 листопада 2025