Понад 200 років жило під іншим ім’ям: де в Україні місто Звягель і чим воно цікаве
Майже 800-річна назва була стерта з карти одним розчерком пера імператриці
Звягель – місто з непростою історією, що пережило чимало змін і перипетій за сотні років. У минулому це був важливий торговий і ремісничий центр, а сьогодні – адміністративний осередок Житомирщини, що широковідомий не тільки завдяки культурній спадщині, а й недавньому поверненню свого історичного імені.
Повернення назви – це не гучна подія, а радше закономірний крок: міська громада вирішила повернути Звягелю його справжнє ім’я, зрівноваживши багатовікову традицію й сучасний напрямок розвитку.
Звягель – одне із найдавніших міст України. Перша згадка датується 1256 роком, коли літописці записали назву Возвягель. Тоді місто вже мало свою долю: його зруйнував король Данило Галицький, але воно відродилося на новому березі річки Случ.
За князів Острозьких тут постав потужний ренесансний замок із бастіонами та круглими вежами – справжня фортеця, що контролювала стратегічні річкові шляхи Полісся. У XVII столітті поляки називали Звягель "найкраще укріпленим містом у краї". Місцеві козаки разом із жителями відбивали набіги, зміцнювали вали, захищали свою землю. Замок був настільки неприступним, що його оборонні споруди вражали навіть досвідчених військових інженерів того часу.
У 1795 році Звягель зник із карти. Катерина ІІ, як "подарунок" після розділу Польщі, наказала перейменувати місто на Новоград-Волинський. Це був типовий спосіб русифікації: стерти історичну пам'ять, замінити українські назви на російські, зробити так, ніби своєї історії тут не було.
Понад 200 років місто жило з чужим іменем. Але пам'ять залишалася жива – у переказах, назвах старих кварталів, легендах про "Кут" (головне перехрестя, де кипіло життя міста – від революційних мітингів до романтичних побачень). Звягель зберігався в серцях людей, навіть коли офіційні документи називали його інакше.
Особливо драматичною була історія єврейського кварталу – він постраждав і від пожеж, і від воєнних катаклізмів. Біля синіх вод Случі розташовувалася базарна площа, де собор, костел і синагога стояли поруч, символізуючи багатонаціональність міста. Тут працював знаменитий чавуноливарний завод, а двоповерхові будинки XIX століття створювали казкову атмосферу старовинного міста.
Місто пережило революції, війни, радянську урбанізацію. Храми громили, квартали руйнували від обстрілів та окупацій, назви вулиць змінювали по три рази за століття. Але після Другої світової війни все народжувалося "з нуля": будувалися заводи, школи, нові ансамблі багатоповерхівок, сучасна інфраструктура. І навіть серед цієї радянської модернізації спогад про справжню назву не зник.
Ідея повернути історичне ім'я визрівала роками, але реалізувалася швидко – на хвилі декомунізації та усвідомлення власної ідентичності після подій 2014 року. У 2022 році, після громадських обговорень та історичних дебатів, місцева влада та громада дійшли згоди. 16 листопаду Верховна Рада України офіційно затвердила перейменування. Новоград-Волинський став Звягелем.
Це була не юридична формальність, а символічний акт. Повернення майже 800-річного топоніма означало визнання: історія сильніша за будь-яку ідеологію. Те, що забирала імперія, повертає незалежна Україна.
Тут, серед старовинних будинків із гранітних блоків, у 1871 році народилася Лариса Косач – та сама Леся Українка, поетеса, яка стала символом національного спротиву та незламності духу. Саме у Звягелі пройшли її перші роки життя, тут формувався той сильний характер, що пізніше дозволив їй творити навіть крізь біль важкої хвороби. Родина Косачів перетворила місто на справжній літературний осередок. Мати Лесі, Олена Пчілка, сама письменниця та громадська діячка, створила в домі атмосферу інтелектуального пошуку та національної свідомості.
Будинок, де народилася Леся, зберігся донині як музей – один із найважливіших епіцентрів літературної автентики України. Кожна кімната тут дихає історією: старовинні меблі, родинні фотографії, перші рукописи. Це місце, де можна відчути дух епохи, яка подарувала Україні геніальну поетесу.
Звягель подарував світу не лише Лесю Українку. Тут виросла її сестра Ольга Косач-Кривинюк, яка стала першою біографинею Лесі та зберегла для нащадків спогади про видатну родину. Брат Михайло Косач прославився як науковець та громадський діяч. Родина Косачів назавжди вписала Звягель у золотий фонд української культури, зробивши його не просто точкою на мапі, а місцем паломництва для всіх, хто цінує українську літературу.
Сьогодні Звягель – це сучасне місто Житомирської області з населенням понад 54 тисячі осіб, яке впевнено поєднує історичну спадщину з новим міським життям. Місто динамічно розвивається як адміністративний, транспортний і культурний центр регіону.
Тут працюють промислові підприємства – від харчової та будівельної галузей до деревообробки й машинобудування. В місті діють ліцеї, коледжі, сучасні школи, а мистецьке і наукове життя підтримують бібліотеки, музеї, музична та художня школи. Звягельський краєзнавчий музей і музей родини Косачів часто стають осередком міських подій та місцем туристичної цікавинки.
Раніше "Телеграф" розповідав про місто, яке єдине в Україні мало ім'я живого генсека. Лише у 1969 році воно отримало сучасну назву.
- Останні
- Популярні
Новини по днях
4 листопада 2025
