Як отці-василіяни допомагають вірянам під час війни в Україні

31.10.2025, 21:39 foreignukraines.com

Окрім надання притулку багатьом біженцям у монастирях, отці-василіани моляться за мир в Україні

Надія допомагає людині зберігати цілісність – без неї наша психіка може розвалитися. Одним із завдань богопосвячених осіб є свідчення, цей живий, правдивий знак того, що поза труднощами, які ми переживаємо сьогодні, завжди є інше, краще майбутнє. Про це розповів отець Роберт Лисейко, Генеральний Настоятель Василіянського Чину Святого Йосафата з нагоди Ювілею Богопосвяченого Життя в інтерв’ю ватиканському виданню L’Osservatore Romano і Foreign Ukraine пропонує ознайомитись з його думками.

L’Osservatore Romano: Отче Роберте, що означає бути богопосвяченою особою у 2025 році?

отець Роберт Лисейко: Перш за все, це означає бути віруючим, як і багато інших, але готовим ще глибше зануритися у свою віру та повністю присвятити свою віру та свої дії Богові.

L’Osservatore Romano: Які цінності, на вашу думку, богопосвячені особи допомагають розвивати у сучасному суспільстві?

отець Роберт Лисейко: Я б радше говорив про те, які цінності вони «повинні» допомагати розвивати, бо ми, богопосвячені особи, не завжди здатні повністю усвідомити це важливе завдання, цю роль, яку богопосвячене життя має виконувати у Церкві. Я вважаю, що головною цінністю, яку повинні пропонувати монахи в Церкві, є близькість до Господа, присвячення часу Господу та життя в спільноті, де існують глибші міжособистісні стосунки. Сучасне суспільство позбавляє нас багатьох цінностей соціального життя у спільноті, починаючи зі здатності спілкуватися з іншими. Тому я вважаю, що монаше життя, зосереджене навколо Господа, зібране у спільноті, повинно завжди проголошувати цінність і важливість бути разом, працювати разом заради вищої справи.

L’Osservatore Romano: Ви є Генеральним Настоятелем Василіанського Чину. Ваше коріння в Україні, де вже понад 3,5 роки триває війна. З якими викликами стикаються українські монахи в цей складний період?

отець Роберт Лисейко: Це ті самі виклики, з якими бореться українська нація. Перш за все, існує відчуття невпевненості, постійне відчуття загрози, бо ніколи не знаєш, коли приземлиться ракета чи дрон. Тому рівень стресу дуже високий, і це також впливає на здоров’я нашого духовенства. З іншого боку, хоча це може здатися дивним, війна — це також можливість заново відкрити людські цінності, про які я згадував раніше. Український народ, включаючи наших ченців, відчув величезну солідарність, насамперед з боку Європи, але також і з боку інших країн, які допомагають нашому народу, як тим, хто був змушений тікати від війни, так і тим, хто залишився в Україні та потребує різних форм підтримки. Тому війна також допомогла нам знову відкрити глибоку людяність Європи, яка має християнське коріння — чого ми, можливо, раніше не помічали. Пастирські завдання, які ми маємо виконувати сьогодні, також становлять великий виклик. Наприклад, наші монастирі прийняли багатьох біженців, і пастирська опіка змінилася, тому що багатьом людям потрібно розмовляти, виплескувати свій гнів через спілкування, ділитися своїми історіями втечі від війни. Тому слухати цих людей, які потребують допомоги, також є величезним викликом, бо ми повинні бути готові та здатні допомогти собі, щоб мати змогу слухати своїх ближніх.

L’Osservatore Romano: Головна тема Ювілейного року — надія. Залишаючись у контексті війни в Україні, що таке надія, на вашу думку? Чи змінилося ваше сприйняття цієї цінності за цей період?

отець Роберт Лисейко: Зараз я бачу надію як велику внутрішню силу, яка допомагає людині зберігати цілісність. Без надії наша психіка може розвалитися на шматки. Це трапляється, коли зникає бачення майбутнього, бажання не зупинятися, продовжувати рухатися вперед, незважаючи на зло, яке ми бачимо навколо, сподіваючись, що воно зміниться, намагаючись побачити світло в кінці тунелю. І саме це означає надія сьогодні, у часи війни. Усім людям потрібна надія, тому я вважаю, що одним із завдань релігійного життя є – через власну віру свідчити цей живий, справжній знак того, що поза труднощами, які ми переживаємо сьогодні, завжди є інше, краще майбутнє.

L’Osservatore Romano: Ви сказали, що одним із викликів, з якими стикаються релігійні особи в Україні, є спілкування з людьми та заохочення їх ділитися тим, що їм спричинила війна. Це часто дуже складні історії, і люди також ставлять складні питання – зокрема про Бога та віру. Які теми, пов’язані з вірою, найважче обговорювати під час війни?

отець Роберт Лисейко: Я вважаю, що сама віра – це дуже складна тема для обговорення. Це випливає з образу Бога, який ми часто маємо: могутній Бог, який може зробити все, який завжди може допомогти нам, який чує наші молитви. Для людей, які завжди вірили, що Бог часто творить чудеса, воєнний час приносить розчарування, бо вони моляться, просять про припинення війни, але не бачать змін. У такий момент віра переживає кризу. Однак часи війни також дають можливість для дозрівання віри, для зміни нашого образу Бога. Бо не Бог робить щось замість нас. Бог співпрацює з нами, даючи нам благодать, аби ми могли творити добро, що є нашим завданням. Сьогодні Бог захищає українську націю руками наших солдатів, які захищають населення. Бог підтримує українську націю через багатьох людей доброї волі, які допомагають нужденним, які допомагають нам пережити цей дуже важкий час. Тож, якщо ми побачимо, що Бог діє через інших людей, ми можемо знову відкрити Бога, відмінного від того, якого ми часто уявляємо, — того, хто вмить здійснить диво і змінить світ. Не те щоб Бог прагнув війни — це люди, які її приносять, ті, хто протистоїть Богові. Війна стає можливістю, простором, у якому віра може справді зростати та змінюватися — вона може увійти в кризу, але вийти з цієї кризи більш зрілою, з більш правдивим образом Бога.

L’Osservatore Romano: Як отці-василіани допомагають тим, хто страждає через війну?

отець Роберт Лисейко: Окрім надання притулку багатьом біженцям у наших монастирях і, як я вже згадував, присвячення часу вислуховуванню тих, хто постраждав від війни, ще один важливий аспект – про який ми, можливо, часто забуваємо, зосереджуючись на зовнішній діяльності – це те, що наші брати і сестри моляться за мир. Я вірю, що всі люди, посвячені Богові, як і весь український народ, ті, хто покладає свою надію на Бога, моляться за мир, і через це Бог також дає нам сили витримати та пережити цей важкий час.

Читати повністю…