«Приємно, що моя робота „Мандри Ходжі Насреддіна“ викликає у гостей ShvetsMuseum захоплення», — фарфористка Марія Антропова
Перший в Україні Музей фарфорових фігур (ShvetsMuseum) стає дедалі популярнішим серед киян та гостей української столиці. Тут представлено понад 2 500 фарфорових витворів мистецтва майстрів мануфактур різних країн світу: Іспанії, Італії, Німеччини, Франції, Великої Британії, Китаю…
А нещодавно було відкрито зал українського фарфору, де можна побачити унікальні роботи вітчизняних майстрів. Особливу увагу гостей у ньому привертає скульптурна композиція «Мандри Ходжі Насреддіна» київської фарфористки Марії Антропової. У цій роботі стільки колориту!
В інтерв’ю «ФАКТАМ» Марія Антропова, яка є ученицею геніального українського скульптора-фарфориста Владислава Щербини, розповіла про секрети своєї творчості.
— З дитинства я любила читати казки, — розповідає Марія Антропова. - Тож чимало робіт у моїй творчості натхненні саме цим жанром. Серед них скульптури, створені за мотивами «Снігової Королеви» Андерсена, «Лускунчика й Мишачого короля» Гофмана, «Аліси в Країні Чудес» Керрола. А історії з життя Ходжі Насреддіна з юних років були моєю настільною книгою. Адже він вражає своєю дотепністю, почуттям гумору, правдолюбством та прагненням справедливості. Скульптурну композицію «Мандри Ходжі Насреддіна» я створила у 2015 році. Пригадую, як виліпила Еміра і показала моєму вчителю Владиславу Щербині, з яким працювала понад десять років. Ідея та образ йому дуже сподобались.
А через певний час я принесла йому фігурку Гульджам. Владислав Іванович подивився й сказав, що зробив би її дещо інакше. Тоді я вирішила, що краще покажу йому вже всю скульптурну групу. Настільки була захоплена ідеєю створення композиції, що працювала потайки в іншій майстерні та жадала здивувати свого вчителя. Всю серію показала Владиславу Івановичу вже тоді, коли вона була готова.
— Яка ж була його реакція?
— Я привезла її йому додому, виставила на стіл — і він не приховував свого захоплення. Покликав дружину й каже: «Тамаро, подивись, що Маша зробила! Я б так не зміг». А потім додав: «Я б зробив по-іншому». Він був суворим критиком, робив чимало зауважень, хотів, щоб я ліпила так, як він, але я так не могла, бо не мала досвіду — я ж ніде цього не навчалась. Ліпила так, як уявляла.
Зустріч з Владиславом Щербиною була у моєму житті справжнім дивом. Коли переїхала жити до Києва, любила гуляти Андріївським узвозом. Це ж справжній оазис творчості! Велике враження справив на мене й Музей просто неба у Пирогові. Мені дуже подобалась там кераміка. Я познайомилась з керамістами Людмилою і Вадимом Шаповаловими та навчалась у них. З Владиславом Щербиною познайомилась у 2006 році. Приїхала до нього у майстерню. Він сказав, що хоче подивитись мої роботи. Дав мені розписати вазочки, потім — клоуна. Йому сподобалось. Згодом фарфор мене так захопив, що я без цього вже не могла жити. О дев’ятій ранку приїжджала до майстерні, а о дев’ятій вечора залишала її. Й навіть коли поверталась додому, продовжувала працювати.
— Неймовірна закоханість у фарфор!
— Владислав Іванович завжди хотів встигнути втілити в життя багато нових ідей та ревнував мене до часу, коли бачив, що я займаюся чимось іншим, своїм. Він дуже цінував кожну хвилину й, до речі, мене навчив цього. Згодом довірив мені повністю розписувати свої роботи. Коли я закінчувала розпис, міг підійти та запитати: «Можливо, щось підказати?»
— Які риси характеру Владислава Івановича вам імпонували?
— У нього було добре почуття гумору. А ще — неймовірна жага до знань. Він дуже багато читав. Його надихали мистецтво, музика, література. Кожна деталь в його роботах була невипадковою. І сьогодні, роздивляючись його скульптури, я знаходжу нюанси, які вражають. Вони неначе приховані послання глядачеві. Це й поворот голови, і погляд, і жест…
— До речі, така деталізація характерна й для ваших робіт. Як вважаєте, чому скульптурна композиція «Мандри Ходжі Насреддіна» так подобається відвідувачам ShvetsMuseum? Наскільки мені відомо, в українському фарфорі образ Ходжі Насреддіна, окрім вас, втілили лише Валентина Трегубова у роботі «Ходжа Насреддін» та Михайло Моцак у статуетці «Впертий осел».
— Ця тема дуже цікава, тому привертає увагу митців та поціновувачів мистецтва. Мені приємно, що моя робота викликає захоплення у гостей музею. Думаю, секрет такого сприйняття у тому, що вона створена душею та серцем. Щодо уваги до деталей, я завжди надаю їм особливого значення. Створюючи образи, цікавилась у літературі, яке взуття носили у той час на Сході, як згідно з правилами одягалася чалма. Мене завжди захоплювали східні казки. Це й «Тисяча та одна ніч», і «Синдбад-мореплавець»…
— Моя улюблена притча — про Ходжу Насреддіна та свічку. Якось Ходжа сказав: «Я дуже добре бачу у темряві». Його запитали: «Чому ж ходиш вночі зі свічкою?» Насреддін відповів: «Щоб ніхто не міг на мене наштовхнутись». А яка притча ваша улюблена?
— Мені подобається історія про те, як Насреддін йшов повз харчевню й почув галас. Поцікавився, що трапилось. Господар харчевні відповів: «Зайшов волоцюга, дістав з кишені хлібець і довго тримав його над вогнем, де смажився шашлик, доки той хлібець не просочився його ароматом та смаком. А тепер… не збирається за це платити». Ходжа дістав з кишені монети. Господар подумав, що він заплатить за бідняка. Та Насреддін лише потрусив грошима біля його вуха зі словами: «Ви порахувалися. Він понюхав, як пахне твій шашлик, а ти почув, як дзвенять монети».
— Чудова притча. Яка з фігурок у скульптурній групі, на вашу думку, особливо колоритна?
— Мабуть, Емір — пузатий та пихатий, у розкішному вбранні. У нього в житті все добре, він аж жиром заплив. Підлесники його повсякчас нахвалюють, називають Сонцем. Красуні з гарему одягнені у надзвичайно гарні вбрання, та це не додає їм щастя. Головний образ — Ходжа Насреддін, він втілює благородство та розум.
Читайте також: «У скульптурній групі „Енеїда“ є навіть… бог гопака», — колекціонерка фарфору Людмила Карпінська-Романюк
— Ви дуже талановита особистість. А що таке, на вашу, думку талант?
— Талант видно, лише коли ним користуєшся. Щоб він проявився, треба дуже багато працювати, як це робив Владислав Іванович. Зараз я продовжую справу його життя. Мені хочеться, щоб його творчість жила, вона — справжній скарб в українському мистецтві.
— З теплом згадую свої інтерв’ю з Владиславом Щербиною. Якось він сказав: «Щоразу, коли приходжу до майстерні, відчуваю себе як у раю».
— Так було насправді. До речі, ми з Владиславом Івановичем читали газету «ФАКТИ» задовго до знайомства з її головним редактором, а нині засновником ShvetsMuseum Олександром Швецем. Пригадую, як дорогою до майстерні обов’язково купляли «ФАКТИ», приходили, заварювали каву й читали газету. Купити її було непросто. Часом запитували в одному кіоску, другому, третьому… І всюди була відповідь: «Вже немає — розкупили». Тоді ми попросили працівницю одного з кіосків залишати нам газету щоранку.
— Чимало робіт Владислава Івановича сьогодні можна побачити у ShvetsMuseum.
— У цей чудовий музей я готова ходити щодня! Він дарує подорож по світу. Дивишся на скульптуру й подумки опиняєшся у тій країні, тому місті, де створена робота. Чимало шедеврів здаються нерукотворними, бо технологічно втілити таке — на грані фантастики. Скільки разів там бувала, та щоразу відкривала для себе щось нове. Цей музей — подорож у казку.
Раніше в інтерв’ю «ФАКТАМ» колекціонерка та дослідниця українського фарфору, авторка книг Людмила Карпінська-Романюк розповідала про роботи вітчизняних митців, зокрема Владислава Щербини, натхненні відомою казкою.
Фото у заголовку Сергія Тушинського
Фото з альбому Марії Антропової
Читайте нас у Facebook
- Останні
- Популярні
Новини по днях
15 жовтня 2025
