116 років від дня народження Богдана-Ігоря Антонича: геній української поезії, що випередив час
5 жовтня виповнюється 116 років від дня народження Богдана-Ігоря Антонича (1909–1937) — одного з найяскравіших представників української поезії XX століття.
Він народився у селі Новиця, що нині належить Польщі, у родині греко-католицького священника Василя Антонича. Прізвище його батька спершу було Кот, але перед народженням сина родина змінила його на Антонич.
Дитинство поета минуло в роки Першої світової війни. Родина змушена була переїжджати — жила у Відні, потім на Пряшівщині (нині територія Словаччини). Початкову освіту Богдан здобув удома, а в 1920–1928 роках навчався у гімназії імені Королеви Софії в Сяноку.
З юних років Антонич проявляв багатогранний талант: грав на скрипці, малював, цікавився музикою та образотворчим мистецтвом.
У 1928 році вступив до Львівського університету імені Яна Казимира (нині Львівський національний університет імені Івана Франка) на філософський факультет, який закінчив у 1934 році.
Перші публікації поета з’явилися у 1931 році в пластовому журналі «Вогні», після чого його твори друкувалися у багатьох літературних виданнях. Антонич — автор шести збірок поезії, серед яких найвідоміші — «Привітання життя», «Книга Лева», «Ротації».
«Антоничева поезія – це негаснучий перстень життя, який передаватимуть із покоління в покоління здивовані читачі, щоб зачудування сонцем і людиною не пропало ніколи», — писав Дмитро Павличко.
«Антонича й Тичину називають двома геніями української поезії ХХ ст. Він зумів поєднати міфологію Лемківщини і дух модерного міста», — зазначають у видавництві “Абабагаламага”.
Після офіційної заборони в радянські часи творчість поета повернулася до читача лише у 1960-х. Велика заслуга у цьому належить Дмитру Павличку, який упорядкував і видав у 1967 році книгу «Пісня про незнищенність матерії».
Пропонуємо згадати поета через його вірші — глибокі, філософські й сповнені любові до життя та природи.
ВИШНІ
Антонич був хрущем і жив колись на вишнях,на вишнях тих, що їх оспівував Шевченко.Моя країно зоряна, біблійна й пишна,квітчаста батьківщино вишні й соловейка!Де вечори з євангелії, де світанки,де небо сонцем привалило білі села,цвітуть натхненні вишні кучеряво й пʼянко,як за Шевченка, знову поять пісню хмелем.
Навчіть мене, рослини, зросту,буяння і кипіння, й хмелю.Прасловом, наче зерном простим,хай вцілю в суть, мов птаха трелем.Навчіть мене, рослини, тиші,щоб став сильний, мов дужі ріки,коли до сну їх приколишелуна неземної музики.Навчіть мене, рослини, щастя,навчіть без скарги умирати!Сприймаю сонце, мов причастя,хмільним молінням і стрільчатим.
© Використання матеріалів з інтернет-видання Субота Онлайн дозволяється лише за умови посилання на сайт subota.onlineДля інтернет-видань обов’язкове пряме, відкрите для пошукових систем гіперпосилання у першому абзаці на конкретний матеріал.
- Останні
- Популярні
Новини по днях
6 жовтня 2025
