Правова (не) визначеність у митних спорах: практика ВС та захист бізнесу — аналітика від адвоката
Митні спори мають одну неприємну особливість — вони можуть виникнути тоді, коли ви їх зовсім не чекаєте. Товар уже продано, гроші витрачено, а митниця раптом згадує про операцію дворічної давності й ставить питання, на які не так просто відповісти. Останні кілька років ситуація ускладнилася ще більше. Митні органи отримали нові інструменти контролю, а межі їхніх повноважень постійно розширюються. При цьому помилки коштують дедалі дорожче — від адміністративних штрафів до кримінальної відповідальності за контрабанду.
У такій ситуації багато підприємців відчувають себе заручниками непередбачуваної системи. Але насправді все не так безнадійно. Верховний Суд активно формує нові підходи до митних спорів, і ці рішення створюють цілком конкретні можливості для захисту. Проблема в тому, що більшість бізнесменів дізнається про ці можливості тоді, коли спір уже програно. А варто було б знати заздалегідь — не для того, щоб порушувати закон, а щоб розуміти, де пролягають межі дозволеного й як правильно документувати свою діяльність.
Тому що митні спори — це не лотерея. У них є своя логіка, і вона поступово стає зрозумілішою. Головне — навчитися цю логіку читати.
Раніше митниця працювала за зрозумілою схемою: товар на кордоні, перевірка, випуск — і справа закрита. Максимум через місяць могли надіслати запит про уточнення, та й то нечасто. Цей підхід давав бізнесу певну передбачуваність.
19 квітня 2025 року ситуація змінилася. Закон № 3926-IX запровадив систему пост-митного контролю, яка істотно розширила часові рамки для майбутніх операцій. Тепер митниця зможе повертатися до декларацій значно довше, ніж раніше. Наприклад, строк дії авторизації для тимчасового ввезення може сягати трьох років, а при оцінці підприємства для отримання статусу авторизованого економічного оператора (АЕО) аналізується діяльність за три попередні роки.
Це означає, що операції, оформлені після набрання чинності новими правилами, будуть підлягати контролю значно довше.
Наказ Мінфіну № 230 від 05.05.2025 деталізував механізми роботи нової системи. Вона функціонує у два етапи: спочатку доперевірочний аналіз поданих декларацій, потім — за потреби — документальна перевірка. Митні органи отримали розширені можливості: доступ до автоматизованої системи управління ризиками, право запитувати інформацію в інших державних установ та обмінюватися даними з іноземними колегами.
З практичного боку це означає, що стара декларація може потрапити під розгляд з різних причин. Невідповідність у базах даних, інформація від третіх осіб, планова перевірка — підстав достатньо. А далі починається процес, який потребує детальних пояснень та документального обґрунтування. Проблема в тому, що бізнес не завжди готовий до такого підходу. Документи багаторічної давності можуть бути недоступні, контрагенти — неактивні, а деталі операцій забуваються. Але митниця очікує пояснень з такою детальністю, ніби операція відбулася нещодавно.
Новий підхід вимагає переосмислення документообігу. Якщо раніше після випуску товару можна було зосередитися на інших справах, то тепер кожен документ має зберігатися системно. Більше того — важливо розуміти та документувати логіку кожної операції, щоб у майбутньому мати змогу її обґрунтувати.
Кожен, хто мав справу з митними перевірками, знає це відчуття: приходить запит на документи, і складається враження, що митниця хоче побачити абсолютно все — від установчих документів до особистого щоденника директора та галереї в телефоні. У відповідь на будь-яке запитання лунає: “Надайте всі документи згідно зі статтею 53 Митного кодексу”.
У квітні цього року Верховний Суд у справі № 260/10051/23 пояснив, де пролягають межі таких вимог.Товариство судилося з Закарпатською митницею через рішення про коригування митної вартості та відмову в митному оформленні. Митниця вимагала додаткові документи, посилаючись на загальні норми закону. Суд встановив чітке правило: витребовувати додаткові документи можна лише за наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданої інформації. Тут потрібно наголосити — не просто сумнівів, а саме обґрунтованих. Це означає, що митний орган повинен пояснити, що конкретно викликало підозри. Такі сумніви можуть виникнути через неповноту поданих документів, невідповідність характеристик товарів між документами та результатами огляду, або при порівнянні із митною вартістю ідентичних товарів. Але ключове слово тут — “конкретні”. Митниця зобов’язана зазначити, які саме обставини викликали сумніви та чому наявних документів недостатньо для перевірки.
Більше того, повноваження митного органу обмежуються документами, які дійсно можуть допомогти з’ясувати правильність митної вартості. Не всіма документами зі статті 53 Митного кодексу, а лише тими, що стосуються конкретної ситуації.
Верховний Суд також підкреслив: неподання документів не тягне автоматичних негативних наслідків. Відмова в митному оформленні або коригування вартості можливі лише тоді, коли митниця доведе, що відсутність цих документів дійсно унеможливлює перевірку достовірності інформації. Практично це означає, що бізнес має право вимагати конкретизації від митних органів. На загальні фрази типу “надайте всі документи” можна відповідати запитанням: які саме документи потрібні і з якою метою. Якщо митниця не може обґрунтувати свої вимоги — це вже підстава для оскарження.
У митних спорах іноді найсильнішою зброєю стає не економічний аналіз чи експертний висновок, а звичайне порушення процедури з боку митних органів. Здавалося б, формальність, але саме вона може зруйнувати всю доказову базу митниці.
Окремий показовий приклад — справа № 260/585/22, де ТОВ судилося з Закарпатською митницею через рішення про зміну коду товару. Компанія оскаржувала не лише сам факт перекласифікації, а й спосіб, яким митниця приймала це рішення. Суть проблеми крилася в процедурі відбору проб товару для експертного дослідження. Згідно з частиною 2 статті 356 Митного кодексу, взяття проб проводиться на підставі вмотивованого письмового рішення керівника митного органу або його заступника. Здавалося б, що тут складного? Але митниця вирішила спростити процедуру. Замість окремого документа начальник митного поста просто поставив резолюцію “з пропозиціями згідний” на службовій записці інспектора. І цього виявилося достатньо, щоб похитнути всю справу.
Верховний Суд був категоричний: передбачене законом письмове вмотивоване рішення не може бути оформлене у вигляді резолюції на службовій записці. Це не формальність, а суттєва вимога закону, яка забезпечує обґрунтованість та прозорість митних процедур. Суд посилався на усталену практику — подібні висновки містилися в десятках попередніх постанов. Митні органи мали знати про ці вимоги, але продовжували їх порушувати, очевидно, розраховуючи на те, що ніхто не зверне уваги на “дрібниці”. Наслідком стало визнання рішення про зміну коду товару протиправним та його скасування. При цьому суд не розглядав по суті, чи був код визначений правильно — процедурне порушення зробило це питання неактуальним. Цей приклад демонструє важливий принцип: митні органи зобов’язані суворо дотримуватися встановлених процедур. Будь-яке відхилення може стати підставою для оскарження, навіть якщо по суті митниця мала рацію.
Для бізнесу це означає необхідність уважно аналізувати не лише зміст рішень митних органів, а й процедуру їх прийняття. Іноді саме в процедурних порушеннях криється найсильніший аргумент для захисту.
Війна створює ситуації, які не передбачав жоден підручник з митного права. Одна з найскладніших — коли державні органи примусово вилучають майно для оборонних потреб, а митниця водночас вимагає сплачувати митні платежі за товар, який фізично вже недоступний.
Верховний Суд розглянув саме таку справу — № 420/30638/23. Компанія перевозила дизельне пальне в режимі внутрішнього транзиту, але одразу після початку повномасштабного вторгнення товар вилучили місцеві військові адміністрації для оборонних потреб. Митниця наполягала: декларант не виконав зобов’язання щодо доставлення товару до митниці призначення, тому має сплатити всі належні платежі. Вона також стверджувала, що вилучення було незаконним, оскільки його ініціювали військові адміністрації, а не вище командування. Компанія, навпаки, посилалася на форс-мажорні обставини та неможливість виконання зобов’язань з причин, що не залежали від її волі. У неї були всі підтверджувальні документи, включно з сертифікатом торгово-промислової палати.
21 серпня 2025 року Верховний Суд підтримав позицію бізнесу, сформулювавши важливий принцип: держава не може однією рукою вилучати майно для власних потреб, а іншою — штрафувати за невиконання зобов’язань, пов’язаних із цим майном.
Суд застосував аналогію закону. Хоча Митний кодекс не передбачав тоді спеціальної норми про примусове відчуження під час воєнного стану, він містив правило про припинення транзиту в разі конфіскації товару. Суд прирівняв примусове вилучення до конфіскації — в обох випадках власник втрачає контроль над майном поза своєю волею.
Щодо законності дій військових адміністрацій суд був однозначний: ці органи діяли від імені держави в умовах воєнного стану. Навіть якщо були допущені процедурні порушення, це не змінює головного — декларант втратив можливість виконати свої зобов’язання з причин, що від нього не залежали. Це рішення створює важливий прецедент для воєнного часу. Воно захищає бізнес від ситуацій, коли держава діє суперечливо — вилучає майно в одному відомстві та вимагає за нього платити в іншому. Практично це означає, що компанії можуть захищатися від митних претензій, якщо їхнє майно було примусово вилучено для державних потреб. Але важливо правильно документувати всі обставини вилучення та зберігати підтверджувальні документи.
Бувають ситуації, де найефективнішим способом захисту від митних органів стає не український суд, а Європейський суд з прав людини. Для когось це може здаватися екзотикою, але насправді ЄСПЛ регулярно розглядає справи проти України щодо митних спорів і нерідко стає на бік заявників.
Показовими є три рішення, які демонструють різні мо
- Останні
- Популярні
Новини по днях
3 жовтня 2025
