Мама забула про мій день народження: історія одного розчарування
13 жовтня. Щоденник Соломії Ковальчук.
Прокинулася від звуків тарілок на кухні. Мама, як завжди рано, готувала татові сніданок перед роботою. Я потягнулася, посміхнулася й прислухалася чи не почую вітання? Але з кухні долинали лише звичайні розмови про те, що зранку знову моросить і що парасольку забули у маршрутці.
Сіла на ліжку, поправила піжамку з блакитними квітами. Сьогодні мені виповнилося девять! Учора я нагадувала мамі кілька разів, а вона кивала: «Звісно, рибко, я ж памятаю». Але зараз ніхто не поспішав мене вітати.
«Соломійко, іди снідати!» покликала мама звичайним голосом, без найменшого натяку на свято.
Я швидко вдяглася й вибігла до кухні. Тато сидів із газетою, мама розкладала по тарілках млинці. Я завмерла біля дверей, чекаючи.
«Доброго ранку, донечко», сказав тато, не відриваючись від новин. «Сідай, бо запізнишся до школи».
«Доброго ранку», тихо відповіла я, підходя до столу.
Сіла й чекала. Може, вони готують сюрприз? Може, зараз винесуть торт? Але мама, ніби нічого й не трапилося, поставила переді мною тарілку з варениками.
«Їж, бо встигнеш лише перекусити. Після школи йдемо до лікаря запис був ще тиждень тому», сказала мама, витираючи руки.
«Мамо а ти памятаєш, яке сьогодні число?» обережно спитала я, покручуючи виделкою тісто.
«Тринадцяте жовтня. А що?» мама подивилася на мене розсіяно, вже думаючи про свої справи.
«Нічого» я опустила очі.
Вона памятала дату, але не те, що вона значила. У грудях заломило, але я стиснула зуби.
Тато допив каву, поцілував маму в щоку й мене у маківку.
«Побіг. Побачимось увечері».
Залишилися ми з мамою. Вона прибирала, наспівуючи. Я доїла вареники, хоча вони здавалися гіркими, немов полинь.
«Мамо, може, щось спекемо?» спробувала я ще раз. «Наприклад, торт?»
«Соломійко, звідки в мене час у середу? До лікаря ж о шостій!»
Я сподівалася, що прийом перенесуть. Хіба ходити до лікаря у день народження?
У школі весь день чекала, чи хтось пригадає. Найкраща подруга Олеся могла б згадати ми ж обговорювали, як святкуватимемо. Але Олеся була заклопотана підготовкою до диктанта з української.
На перерві я підійшла до неї:
«Олесю, памятаєш, про що ми говорили щодо тринадцятого жовтня?»
«А що таке тринадцяте?» вона підняла очі від зошита.
Я зрозуміла і вона забула.
Додому йшла повільно, розглядаючи вітрини. У кондитерській торти, у крамничці ляльки. Все це могло бути моїм але ніхто не згадав.
Дома мама зустріла питанням про оцінки.
«Пятірку з читання», відповіла я, знімаючи куртку.
«Молодець! Роби уроки, потім до лікаря».
У кімнаті я дістала аркуш паперу й кольорові олівці. Якщо ніхто не памятає намалюю собі вітальну листівку сама. Намалювала торт, кульки й написала: «З днем народження, Соломіє!»
О пів на шосту ми вже сиділи у поліклініці. Лікарка, молода й привітна, спитала:
«Скільки років нашій пацієнтці?»
«Девять», сказала мама.
«Девять?» лікарка усміхнулася. «А коли в тебе день народження?»
Я подивилася на маму.
«Сьогодні», прошепотіла.
Мати зблідла.
«Сьогодні?! Соломійко, прости мене»
Вона обняла мене, а її сльози крапали мені на волосся.
Додому їхали мовчки. Біля підїзду мама раптом зупинилася:
«Біжи до тата, а я забіжу у крамницю. Це буде сюрприз».
Тато теж схопився за голову:
«Як я міг забути!»
Мама повернулася з тортом, свічками й лялькою-мотанкою.
«Це лише початок!»
За вечерею вони розповідали смішні історії зі свого дитинства.
«Знаєш, сказала мама, давай заведемо сімейний щоденник, щоб більше таке не повторювалося».
Перед сном вона прийшла до мене:
«Ти пробачила мене?»
«Звісно, мамо. Головне ми разом».
Коли вона пішла, я дістала листівку. Завтра покажу їм нехай знають, що їхня донька вміє знаходити світло навіть у забутті.
- Останні
- Популярні
- Вересень, 24
-
-
-
-
-
-
-
-
-
-
-
-
-
-
-
-
-
-
-
Новини по днях
25 вересня 2025
