Антиукраїнська істерія в Польщі. Чому нічого хорошого в найближчому майбутньому там для українців не буде
Польський парламент ухвалив нову версію закону про допомогу українцям. Відповідно до його положень, претендувати на допомогу на виховання дитини зможуть лише легально працевлаштовані громадяни України, діти яких ходять до польських шкіл. Окрім того, українцям обмежать безкоштовний доступ до частини медичних послуг на території Польщі. Але головне питання – чи підпише новий закон президент Кароль Навроцький, адже якщо ні, то сотні тисяч українців опиняться у Польщі поза законом.
Про це пише ВВС.
Ухвалення польським парламентом закону про допомогу українцям лише на перший погляд закінчує історію, яка уже з 1 жовтня могла фактично поставити поза законом сотні тисяч громадян України на території Польщі.
Насправді епопея з цим документом – спочатку прийнятим, потім заветованим президентом Каролем Навроцьким, потім знову прийнятим в останній момент і за драматичних обставин – це вияв ширшої тенденції, яка не віщує нічого хорошого українцям, які в силу різних обставин опинилися на території Польщі.
ВВС вже писала про наростання антиукраїнських настроїв у польському суспільстві. Однак зараз йдеться про інше – експлуатація антиукраїнської риторики і гра антиукраїнськими рішеннями стає невід’ємною рисою польського політичного мейнстріму, і не виключено, що ця тенденція наростатиме як мінімум до критично важливих для майбутнього країни парламентських виборів, запланованих на 2027 рік.
Ми намагалися розібратися, що саме відбувається з “українським сюжетом” у польській політиці, а також чому, і в який бік він може розвиватися далі.
Якби ми намагалися зобразити зміну ставлення поляків до українців протягом останніх років і навіть десятиліть графічно, нам довелося б намалювати синусоїду. Спалах підтримки під час Помаранчевої революції і на самому початку президентства Віктора Ющенка мав наслідком кілька років охолодження стосунків, яке тривало аж до Євромайдану. Падіння Віктора Януковича і прихід до влади у Києві проєвропейської команди знову повернули українців у топ симпатій поляків. Однак далі послідувало те саме розчарування і спад підтримки.
Новий підйом – якийсь час навіть здавалося, що він триватиме завжди, – почався 24 лютого 2022 року. З першого дня повномасштабного вторгнення Росії до України поляки з подивом для самих себе повномасштабно включилися у допомогу українцям. І йшлося тут не лише про те, що польські політики та дипломати негайно почали передавати за східний кордон військову техніку та озброєння з власних складів, а на міжнародній арені – переконувати союзників, що Україна вистоїть, і її варто підтримувати.
Звичайні поляки збирали гуманітарну допомогу і особисто відвозили її на кордон або навіть у райони бойових дій. Тисячі мешканців Польщі дали тимчасовий прихисток українським родинам, які тікали від війни, часто маючи в руках лише нашвидкуруч зібрану валізу з найнеобхіднішими речами.
Проте вже за три роки з різних причин від того пориву не лишилося і сліду, і от уже в лютому цього року опитування варшавського центру CBOS показало: вперше за багато років більше поляків виражають антипатію до українців, ніж говорять про симпатію до них.
Одним словом, несприятливі для українців у Польщі тенденції було видно давно.
“Я в Польщі пережив дві хвилі солідарності з Україною, переживу і третю”, – жартує у розмові з ВВС журналіст радіо Reset Obywatelski і правозахисник Ігор Кравець. Українець за походженням, він живе у Варшаві вже двадцять років, тому така динаміка настроїв польського суспільства його не здивувала.
Утім, події останніх тижнів вирізняються навіть на цьому досить похмурому тлі. Збіг це чи ні, новий виток цієї історії почався одразу після інавгурації нового президента Польщі Кароля Навроцького.
Кароля Навроцького було складно назвати проукраїнським політиком і до обрання президентом, коли він очолював польський Інститут національної пам’яті. У цьому кріслі він зарекомендував себе прихильником консервативних, націоналістичних поглядів на історію своєї країни, а домінуючою темою польської історичної політики за Навроцького стала умовна “Волинь” з її явним антиукраїнським звучанням.
Під час президентської кампанії Навроцький не раз заявляв, що хороші стосунки між Україною та Польщею можливі лише після того, як Київ “вирішить історичні питання” з Варшавою. Більше того, казав він, без цього Польща не допустить здобуття Україною членства в ЄС та НАТО.
У Києві до цих заяв ставилися стримано: з одного боку, були не проти продовжувати діалог на історичні теми на рівні істориків, з іншого – натякали, що у розпал кривавої війни порпання у складних справах багаторічної давнини не входить до першочергових пріоритетів української влади.
Утім, передвиборча риторика Навроцького стосовно України не обмежувалася волинськими мотивами. Під час кампанії він заявляв, що це українці “створюють проблеми в чергах до лікарень і поліклінік”, і що українцям “не повинно житися в Польщі краще, ніж полякам”.
При цьому, говорили співрозмовники польського Newsweek в оточенні майбутнього польського президента, ці заяви виходили за межі звичайного передвиборчого популізму: “Це не холодний розрахунок. Навроцький просто має такі переконання. Його найглибше переконання полягає в тому, що з українцями треба бути жорстким. Він абсолютно антиукраїнський”.
Тим не менше, у своїй інавгураційній промові 6 серпня цього року Кароль Навроцький жодного разу не вимовив слово “Україна”, лише один раз згадавши про війну, яка триває за східним кордоном Польщі і не уточнивши, хто ж саме у ній воює.
Одні оглядачі побачили у цьому ознаку того, що разом з виборчою кампанією закінчилася і антиукраїнська риторика польських політиків, а відтак Україна і Польща зможуть налагодити конструктивний діалог. Інші – не бачили в цьому нічого хорошого, чуючи в словах нового президента передвісники “трампізації” польської політики та, відповідно, значного охолодження в польсько-українських стосунках.
Час показав, що рацію мали саме останні. Перший інцидент, який засвідчив це, стався вже за лічені дні після інавгурації Навроцького, 9 серпня, на варшавському концерті білоруського репера Макса Коржа.
Поліцейські рапорти, у яких йдеться про те, що фанати Коржа підпалювали фаєри, перестрибували через бар’єри на поле стадіону та билися з охоронцями, які намагалися вгамувати безлад, не повною мірою відображають наслідки цього концерту для польського суспільного та політичного життя.
Корж, російськомовний репер, популярний радше на просторах колишнього Радянського Союзу, проте практично не відомий в Польщі, виступає у Варшаві рідко, отож не дивно, що на Національному стадіоні його концерт зібрав аншлаг. І сам по собі цей факт став шоком для багатьох поляків.
У польських ЗМІ часто пишуть про те, що чимало вихідців з-за східного кордону відчувають проблеми з інтеграцією у польське суспільство, що мігранти з цих країн часто утворюють своєрідне “гетто”. І одна справа, якби умовні безлади відбулися на концерті будь-якого польського чи іноземного виконавця, і брали у них участь польські юнаки та дівчата. А зовсім інша – коли тисячі представників цього “гетто” заповнюють стадіон у центрі Варшави, багатоголосим хором підспівують невідомим пересічному полякові пісням незрозумілою мовою, а тоді ще й поводять себе, скажімо так, неспокійно. Видається, що польське суспільство – ще зовсім донедавна монолітне в національному і мовному відношенні – не було готове до таких сцен.
Проте справжнім шоком для поляків стало те, що кілька глядачів концерту Коржа розгорнули на стадіоні червоно-чорні прапори.
Ставлення до цих прапорів по обидва боки українсько-польського кордону кардинально відрізняється. Для українців – це, в першу чергу, символ збройного спротиву російській агресії, “синьо-жовтий прапор, скупаний у крові”. Для поляків – це стяг УПА, яку тут вважають винною у “Волинській різанині”, етнічних чистках 1943-1944 років, визнаних Сеймом геноцидом польського народу.
Цей прапор давно став “червоною ганчіркою” для польського суспільства, каже ВВС аналітик з питань безпеки і східних питань Polityka Insight Леон Пінчак. І на цьому почутті поляків, продовжує він, вміло грають російські спецслужби: зовсім недавно польські силовики затримали завербованого росіянами 17-річного громадянина України, який малював червоно-чорні смуги на стінах будинків кількох польських міст і, зрештою, “прикрасив” ними один з найвідоміших пам’ятників Волинській трагедії в Польщі.
Ці чинники в сумі і стали причиною того, що концерт Макса Коржа став, мабуть, найскандальнішою подією польського культурного життя останніх місяців, якщо не років.
Реакція на нього об’єднала два фланги польської політики, які зазвичай не можуть знайти спільну мову між собою.
Для президента Навроцького ці події стали оказією для того, аби нагадати свою давню позицію: символіка українських націоналістів у Польщі має бути прирівняна до нацистської та комуністичної і заборонена – що, звісно, викликало різку реакцію з боку українців.
Для прем’єра Туска концерт став нагодою продемонструвати сильну руку, запит на яку нині у Польщі, каже ВВС Ігор Кравець, є дуже відчутним.
Адже варшавська поліція затримала під час концерту 109 людей – звучали звинувачення у зберіганні наркотиків, нападі на охоронців, внесенні на концерт піротехнічних виробів, а також незаконному проникненні на стадіон. Туск заявив про намір депортувати з країни 57 українців і шістьох білорусів – і вже невдовзі ці депортації відбулися, попри відсутність судових вироків.
“За мною прийшли о шостій ранку. Не дозволили навіть зібрати речі. Мене забрали і депортували до України. Тепер мені на п’ять років заборонено в’їзд до шенгенської зони. У моєму місті тривають воєнні дії, повертатися туди дуже небезпечно, але ніхто не взяв цього до уваги”, – жалілася виданню Gazeta Wyborcza одна з депортованих українок, 18-річна Ангеліна.
Ігор Кравець переглянув документи кількох депортованих українців і каже, що формальною причиною їхньої депортації з Польщі стало те, що вони, на думку правоохоронців, становили загрозу громадській безпеці та порядку в країні. Однак, продовжує він, польське законодавст
- Останні
- Популярні
Новини по днях
19 вересня 2025
