«В пам'ять про Женю хочемо висадити алею», — рідні Євгенія Устенка про те, як змінилося їх життя після його загибелі
Повномасштабне вторгнення кременчужанин Євгеній Устенко разом із дружиною Катериною зустріли у Харкові, де жили й працювали після закінчення інституту залізничного транспорту.
З першого дня він вирішив йти захищати рідну країну. Кілька разів ходив у військкомат, проте через молодість — було лише 25 років, йому відмовляли. «Чекай ще, наразі є кому воювати…», — казали там. Але не в характері Євгенія було відступати. Він ходив у військкомат, допоки його не взяли на службу…
Євгеній Устенко народився й виріс у Кременчуці. Пані Ганна згадує сина як непосидючого й веселого хлопця, який з дитинства мав жагу до знань.
Характер Євгенія формували доброта, чесність та відповідальність. Змалку він прагнув робити все самостійно і ніколи не залишався осторонь, коли комусь потрібна була допомога.
Після закінчення школи Євгеній навчався у Кременчуцькому коледжі транспортної інфраструктури, потім у Харкові в Українському державному інституті залізничного транспорту. У 2017 році зустрів майбутню дружину — Катерину.
Катерина згадує, як зустріли початок війни:
Чоловік почекав три дні й поїхав у військкомат. Протягом доби з іншими хлопцями виготовляли коктейлі Молотова, але ж через молодість його розвернули додому. Наполегливість не давала йому сидіти на місці й він знов й знов ходив проситися на службу.
Катерина згадує, як в один з днів чоловік пішов по справах, по поверненню вона зустріла його на вулиці.
Жінка зізнається, що їй було дуже страшно, проте вона розуміла, що Євгеній не зможе інакше:
20 травня 2022 року Євгенія Устенко мобілізували. Спочатку він служив танкістом на херсонському напрямку. Його перший бойовий виїзд припав на 30 серпня — на його день народження. Після звільнення Херсона, служив на Донеччині, а пізніше був переведений на Сумщину, де став заступником командира танкової роти.
12 листопада 2024 року Катерина досі згадує з жахом.
Пані Ганна теж відчула наближення біди:
Але й ввечері Катерина не змогла зв’язатися з чоловіком.
Але ніхто не подзвонив. Всю ніч жінка шукала чоловіка по всіх лікарнях — зранку у сумському шпиталі підтвердили, що поранений Устенко в них. Катерина одразу поїхала на Сумщину, проте Євгенія там не застала — його перевели у шпиталь до Києва.
Коли Катерина 14 листопада приїхала у шпиталь, її чоловік був у комі. Наступного дня його намагалися вивести з цього стану.
Але далі стан різко погіршився. Наступного дня Євгеній не зміг сам дихати. Його знов ввели в кому. Потім відмовили нирки, кишечник.
Говорив «я буду вас захищати»: у Кременчуці в останню путь провели старшого лейтенанта Євгенія Устенка
Тиждень Євгеній Устенко боровся за життя. Але лікарям так і не вдалося його стабілізувати. Військовий пішов з життя 19 листопада 2024 року. З того часу для родини Євгенія життя перетворилося на «день бабака».
Дружина Євгенія Устенка наразі повернулася у Харків, але майже кожен місяць приїздить у Кременчук. Вона каже, що в нашому місті у порівнянні з Харковом збереженню пам’яті про загиблих приділяється більше уваги.
Водночас, рідні Євгенія неодноразово стикалися з болючими ситуаціями — зокрема, випадками вандалізму на Алеї слави.
Пані Ганна засмучена діями крадіїв й не розуміє, чого міська влада не забезпечить відеоспостереження по всій Алеї слави.
Мама та дружина кажуть, що збереження пам’яті стало сенсом їх життя. У квартирі зібрані всі речі Євгенія: часи, форма, навіть улюблені парфуми. Родина намагається створити «куточок пам’яті» — так мріяв зробити сам Женя після перемоги.
Однокласники та побратими Євгенія теж підтримують його сім’ю. Школа, де він навчався, встановила меморіальну дошку, там створено музей пам’яті загиблих випускників.
В селі Чечелеве, де пройшло дитинство Євгенія, перейменовано вулицю на честь загиблого воїна. Наразі пані Ганна й Катерина хочуть створити Алею пам’яті недалеко від будинку, де вони жили.
#Без тебе… — медіа-проєкт «Кременчуцького Телеграфа» про найдорожче, що залишилося у рідних після загибелі їх чоловіків, синів, братів. Він про спогади… В інтерв’ю рідні загиблих військових діляться своїм болем, тугою. Мами, дружини, діти, брати та сестри — кожен говоритиме про того, хто віддав життя за Україну. Про те, як живеться з пусткою, що вже ніколи не зникне.
Цей проєкт про людські долі й про нові сенси, які дають сили жити далі.
Якщо хочете взяти участь у проєкті, телефонуйте +380981248490 або пишіть у тг.
«Поспішав жити…» рідні Дмитра Кучерявого про захоплення картингом, любов до життя й службу з часів АТО
«Хочу, щоб люди знали, що поліцейські теж воюють і гинуть за Україну», — дружина загиблого Валерія Багрінцева просить підтримати петицію
#Безтебе… Наталія Жук, мати загиблого Антона Левчука, розповіла про життя без сина
#Яскучила! «Він врятував мене з колодязя, витягне й з цієї прірви», — кременчужанка Наталія Прус вірить в диво й чекає повернення коханого
- Останні
- Популярні
Новини по днях
19 вересня 2025
