«Коли сарана накриває степ»: інтерв’ю з орнітологом Дунайського біосферного заповідника про історію, біологію та сучасні ризики
Сарана – символ біблійних кар і водночас частина степових екосистем. Ми поговорили з орнітологом, науковим співробітником Дунайського біосферного заповідника НАН України Максимом Яковлєвим про її історію, біологію та сучасні ризики.
– Пане Максиме, сарана завжди була для людей символом «єгипетської кари». Чи справді в нашому регіоні вона мала таке значення?
– Так, і це підтверджують численні хроніки німецьких колоністів у Бесарабії. У ХІХ столітті сарана не раз нищила врожаї на величезних площах – люди писали, що «хмари комах затемнювали сонце», а поле за кілька годин перетворювалося на пустелю. Особливо важкими були 1826, 1836, 1847 і 1875 роки.
У «Хроніці колонії Альт-Постталь» Мартін Вайс згадував:«З кожної сім’ї мусив вийти хтось на боротьбу: копали рови, зганяли комах мітлами, тягли за кіньми колючі волокуші, щоб давити личинок. Якщо не встигали – комахи ставали крилатими й летіли далі, залишаючи пустелю після себе».
Фрідріх Рюб у «Хроніці Гнаденталя» описував навалу 1857-1859 рр.:«У 1858-му громада зібрала 6 пудів і 38 фунтів саранових яєць (близько 100 кг). Непокірних карали різками, бо робота мала характер військової дисципліни».
А Герберт Вайс у «Хроніці Теплиці» занотував:«Рої були настільки великі, що сонце зникало. У 1875 р. на кукурудзяному полі за кілька годин зібрали 14 мішків комах – майже тонну».
У Тарутиному, писав Вільгельм Мутшалл, сарана «летіла, мов чорна грозова хмара», а після відходу залишалися самі голі стебла. А у Сараті 1826-го врожай втрачено повністю.
– Це були саме ті самі кочові сарани, що й у біблійні часи?
– Так. Йдеться про сарану перелітну (Locusta migratoria). Вона унікальна тим, що має дві форми існування: поодиноку (малопомітні особини, поведінково як «звичайні коники») і стадну – коли під дією умов формуються мільйонні зграї, здатні долати сотні кілометрів. Ще у 1920-х Борис Уваров довів, що це не різні види, а різні фази одного й того самого виду.
– Чи були у людей союзники в цій боротьбі?
– Передусім – птахи. Класичний приклад – рожевий шпак (Pastor roseus): у Бр’єнні (теперішня Павлівка) 1898 року зграї цих птахів «збирали» масу личинок і врятували засіви; для них навіть звозили каміння на поля, аби птахи мали де гніздитися. Вагомими «санітарами» були білі лелеки, у степу – ворони, канюки, боривітри, яструби; на водоймах – качки та лиски. Селяни казали: «Після того, як ми спалили личинок у ровах, саме птахи добивали решту».
В нашому регіоні за нашими підрахунками проживає щонайменше 130 видів птахів, що вживають в їжу саранових, конкретно личинок і дорослих пустельної сарани (у т.ч. для 23 видів – це може бути основний корм, для інших – епізодичний). У нашому регіоні ключові «ласунчики сарани» – рожевий і звичайний шпаки, білий лелека, жайворонки, плиски, вівсянки, кропив’янки, крячки та мартини, а також низка денних хижаків.
– А що відбувається зараз? Ми ж теж чули новини про сарану у 2025 році.
– Справді, цього літа в Україні, переважно на півдні – у Миколаївській, Херсонській та Одеській областях, зокрема в межах колишніх Ізмаїльському, Тарутинському, Татарбунарському та Болградському районах півдня Одещини – фіксували спалах Locusta migratoria. Це не «біблійна кара», але чисельність зросла у рази. Причини подібні до історичних: тепла зима, волога весна, спекотне літо. Додався новий чинник – війна: через бойові дії, мінування та занедбані угіддя в окремих регіонах півдня України частина земель не обробляється, і вони могли стати ідеальними місцями для відкладання яєць. Але потрібно проводити додаткові дослідження, щоб підтвердити це.
– Чи вплинули Каховські території?
– Є підстави вважати, що так. Затоплені площі після руйнування дамби поєднують умови, які в літературі описуються як сприятливі для розмноження сарани:
– У чому небезпека для нас зараз?
– Найбільший ризик – у ґрунті. Наприкінці серпня дорослі особини відмирають, але в землі лишаються мільйони оотек (капсул з яйцями). Якщо зима тепла, а весна волога – маємо «вікно» для нового спалаху.
– То як правильно з нею боротися?
– Ключ – превенція та моніторинг. Восени важливо обстежувати осередки і, за потреби, проводити оранку ділянок, де відкладені яйця. Навесні – раннє виявлення «стрибунців» і швидка локальна реакція. Використовують механічні прийоми (рівчаки, згрібання, локальне знищення личинок), проте все більше уваги приділяють саме біологічним методам, зокрема застосуванню препаратів на основі гриба Metarhizium acridum, який вибірково уражає саранових і не шкодить іншим видам. Хімічні інсектициди варто залишати як крайній захід і точно не застосовувати у місцях концентрації птахів – природних регуляторів чисельності сарани.
Водночас саме моніторинг наразі стає найбільш проблемним: на територіях бойових дій або замінованих землях його провести неможливо. Це створює «білі плями» на карті, де сарана може непомітно накопичуватися й формувати нові осередки. Саме тому війна нині підсилює ризики масових спалахів у південних регіонах України.
– Якщо відкинути людський інтерес, чи має сарана якийсь позитив для природи?
– Так. Для екосистем спалахи – частина природної динаміки. Сарана – високобілкова кормова база для птахів, ящірок і дрібних ссавців; масова загибель і детрит збагачують ґрунт органікою. За рік-два степ чи луки здебільшого відновлюються, інколи – стають навіть продуктивнішими. Катастрофою сарана стає там, де людина створила монокультури і залежить від стабільних урожаїв.
– Отже, сарана – це ворог чи союзник?
– Для аграрія – ворог. Для природи – елемент балансу. Для птахів – буквально «манний дощ». Правильна стратегія: не панікувати, а співіснувати – моніторити, укріплювати «союз» із птахами, вчасно локалізувати осередки й діяти превентивно. Водночас реальної загрози масових «біблійних» навал нині немає: степи, які були природним ареалом розмноження сарани, значною мірою знищені або розорані, більшість земель інтенсивно обробляються, а природні умови для формування величезних роїв зустрічаються дедалі рідше. Саме тому спалахи, які фіксують у наш час, локальні й контрольовані, хоч і потребують уваги.
Вже після цього інтерв’ю ми звернулись в Дунайський біосферний заповідник з питанням, яка зараз ситуація з сараною і отримали наступну інформацію.
В кінці літа і зараз, у вересні, особини сарани зустрічаються на полях, хоча там для них вже несприятливі умови через засуху, в садибах м. Вилкове та на прилеглих островах. На островах теж через засуху очерет в цьому році надзвичайно низький, проте сарана ним харчується. З найближчими пониженнями температури сарана почне гинути, бо її дорослі особини не витримують зиму.
Головне фото – сарана на острові Очаківський, околиці м. Вилкове, 15.08.2025
- Останні
- Популярні
Новини по днях
18 вересня 2025
