Як Україні розумно продати західним партнерам інноваційні рішення в “оборонці”
В цих діях досвідченого бізнесмена та агресивного гравця віддзеркалюється важливий тренд. Війна Росії на знищення сусідньої держави змінила парадигму розвитку не лише України. Перегрупування та ревізія власної військово-технічної політики (ВТП) торкнулась найпотужніших планетарних діючих осіб в оборонній сфері. Тасуються технології, приймаються абсолютно нелінійні рішення, спрямовані на масштабування найкращих досягнень. Не соромиться ніхто, в тому числі США. А, можливо, навіть насамперед США
Дрони FPV, фото: gettyimages
США ніколи не цуралися збирати та скуповувати найкращі технології по світу.
Серед класичних проєктів – спільна американо-ізраїльська розробка комплексу ПРО Arrow 3 – він розроблявся з 2008 року як спільний проєкт у рамках створення ешелонованої багатошарової системи протиракетної оборони Ізраїлю. Основними розробниками виступили Israel Aerospace Industries (IAI) та американська компанія Boeing, причому США зробили значні фінансові внески в програму. При цьому варто особливо підкреслити, що сторони спільно володіють результатами, а Ізраїль цілком вільно реалізовує систему на ринку озброєнь, зокрема, продав її Німеччині, хоч спочатку Вашингтон намагався блокувати таку угоду .
Американо-ізраїльський комплекс ПРО Arrow як приклад вдалого ВТС, фото: gettyimages
Інший приклад: у вересні 2025 року чеська компанія PBS GROUP розпочала масове виробництво реактивних двигунів на своєму заводі у США та оголосила про будівництво ще одного заводу у самих Сполучених Штатах. Очевидно, це якраз двигуни для масового випуску сучасних ракет і дронів. Адже у квітні цього року повідомлялось, що саме ця чеська компанія збільшить потужності з виробництва реактивних двигунів для українських ракет та дронів.
Інший проєкт США розпочали у серпні 2025 року: передбачається виготовлення в Айові 432 тисячі 155-мм снарядів щороку. Для цього ще одна чеська компанія - Czechoslovak Group, яка вже придбала американську MSM North America, отримає інвестиції від Пентагону на рівні 632 мільйонів доларів для будівництва нового заводу з випуску боєприпасів .
Ще один приклад стосується Тайваню. Зокрема, TSMC (Taiwan Semiconductor Manufacturing Company), найбільший у світі виробник напівпровідників, інвестує значні кошти в будівництво передових заводів у США, зокрема в Аризоні. Ці інвестиції, що сягають $100 млрд доларів, спрямовані на побудову трьох сучасних підприємств, включаючи завод, що використовуватиме 2-нанометрову технологію, щоб уникнути торговельних ризиків і забезпечити доступ до ключових американських ринків.
Скуповували США також і українські передові інноваційні рішення.
До України США зверталися не одного разу. Наприклад, у 2000-х купували танки із системами захисту - український модульний комплекс динамічного захисту третього покоління від різноманітних протитанкових боєприпасів. А вже буквально в переддень великої війни, восени 2021 року, закупили й сам танк « “Оплот”.
Танк Оплот, куплений США в Україні у 2021 році, фото: В.Бадрака
Але власне із війною в США усвідомили, наскільки технологічною є Україна. Початок “прозріння” був пов’язаний із унікальним проєктом FrankenSAM, який передбачав пристосування ракет західного виробництва до радянських зенітно-ракетних комплексів С-300 та “Бук”. Програма FrankenSAM була створена спільними зусиллями України та США з метою компенсувати дефіцит радянських ракет у ПС ЗСУ та захистити енергетичну інфраструктуру України. Відверто кажучи, в Raytheon Company (Raytheon Missile Systems) ніхто не вірив, що якесь українське приватне підприємство буде здатне розробити три типи ЗРК FrankenSAM — "малий", "середній" та "великий". ЗРК з ракетами AIM-9M Sidewinder являв собою ”малий” FrankenSAM. “Середній” - це адаптація ЗРК “Бук-М1” для використання зенітних ракет RIM-7 Sea Sparrow. Саме на цей тип модифікації було зроблено ставку, адже США мали в арсеналах до 7 тисяч ракет RIM-7 Sea Sparrow. А вже інтеграція ракет Patriot зі старим радянським ЗРК С-300 створила “великий” FrankenSAM. В останньому випадку йдеться про ракети MIM-104 до ЗРС Patriot, які за габаритами є співставними з ракетами “Бука” та дещо меншими за стандартні ракети для С-300.
Український зенітний комплекс «Бук-М1» з ракетами RIM-7 Sea Sparrow, скрін з відео Повітряних сил ЗСУ
Далі з’явилися нові українські “дива” - у вигляді досить дешевих, але технологічних дронів. Дві компанії з України у березні 2025 року відібрали для створення прототипів дронів для США – в рамках проєкту ARTEMIS . Зрештою, може бути і масова закупівля: в серпні президент Зеленський зазначив про наявність домовленості зі США про закупівлю українських безпілотників .
Але тут ми підходимо до теми, яку важливо обговорити. Чимало проєктів із передовими технологіями несуть розробникам ризики, пов’язані насамперед з можливою втратою технологій. Це вимагає виваженого підходу та пошуку балансу у тому, наскільки вільно можна передавати чи продавати свої досягнення. Схоже, саме про це історія з американським засновником ПВК, який може долучитися до можливого придбання українських технологій.
Отже, за твердженням The Guardian, засновник Blackwater Ерік Прінс докладає значних зусиль, щоб вийти на український ринок дронових технологій. І не просто вийти, а придбати українські стартапи-виробники БПЛА. Чи треба казати, що ці компанії належать сьогодні до стратегічних активів України, адже саме дрони сьогодні визначають хід війни: за оцінками експертів, 80% втрат армії РФ – результат дронових ударів .
В цьому випадку може йтися про приховану спробу приватизації критичних військових технологій. І особливо неоднозначним є те, хто може стати власником цих технологій.
Ім’я Еріка Прінса добре відоме у світі безпеки – за ним тягнеться шлейф темного минулого. Колишній морський піхотинець США, мільйонер і брат колишньої міністерки освіти Бетсі Девос, він свого часу заснував Blackwater - компанію, що стала символом приватних військових структур. Найгучніший скандал вибухнув у 2007 році, коли найманці Blackwater розстріляли цивільних у Багдаді. Попри судові процеси та розслідування, Прінс уникнув кримінальної відповідальності, а Blackwater трансформували та провели вдалий ребрединг .
Діяльність Прінса відтоді давно вийшла за межі охоронного бізнесу: він пропонував приватні армії для конфліктних зон, консультував уряди африканських країн, займався постачанням зброї та створенням логістичних схем для воєнних операцій. У 2020 році Прінс намагався продати Україні послуги власної ПВК для Донбасу, але тоді Київ відмовився.
Фахівці цілком погоджуються, що Ерік Прінс та ще один “персонаж” – Євгеній Пригожин, який керував ПВК “Вагнер” в РФ, - дві сторони однієї медалі. Її назва: “війна як бізнес”. Але якщо Пригожин став інструментом Кремля, то Прінс створив транснаціональну корпорацію війни, що працює за логікою глобального ринку. І Україна раптом опинилася у фокусі його інтересів. Чим це для нас обернеться?
Так, бізнесмен із військовим досвідом, формально діє цілком легально. Але такі комерційні контракти створюють вкрай небезпечне явище – приватизацію війни.
У 2025 році було опубліковане відкрите звернення до Еріка Прінса, в якому ретельно проаналізовано його виступ у Hillsdale College. Зокрема, відзначалося його поверхневе бачення історії України, а також те, що бізнес-проєкти Прінса відображають його світоглядні установки, сповнені цинізму.
Засновник ПВК Blackwater Ерік Прінс, фото: gettyimages
Потенційна співпраця з Прінсом утворює для України ризики, коли стратегічні технології можуть опинитися під загрозою. І йдеться не тільки про можливу втрату контролю над критичними технологіями, що часом визначають успіх у війні, а перетворення України на полігон для тестування корпоративних військових рішень. Приватні структури банально використовуватимуть війну для власної комерційної вигоди.
Не випадково, західні країни давно мають законодавчі бар’єри на продаж підприємств у сферах оборони, авіації, ППО чи космосу. За такого підходу усі технології, що створенні в межах української держави, теж мають належати державі безвідносно від того, був це результат роботи приватних стартапів, чи співпраці приватників з державними структурами. Стратегічні активи мають підлягати особливому захисту.
Діяльність Прінса в Гаїті, Африці та на Близькому Сході демонструє, як ПВК перетворюються на корпоративні імперії. Вони працюють не як найманці в класичному розумінні, а як бізнес-групи, що отримують контракти, доступ до ресурсів і політичний вплив. Для України це означає: війна, яку веде нація за власне виживання, може стати для когось бізнес-можливістю, і такий підхід слід розпізнавати та блокувати.
Очевидно, що варто розглянути введення у галузь критичних технологій законодавчих обмежень. Хоча сьогодні саме військово-технічна співпраця стає ключем до розвитку українського високотехнологічного сектору, ініціатива Еріка Прінса свідчить про необхідність розглядати окремо кожен конкретний випадок з трансферу вітчизняних технологій. І в деяких випадках має бути введена заборона на придбання стратегічних компаній оборонного сектору іноземними приватними структурами без спеціального контролю.
Ще одним важелем може стати міжнародна координація. Зокрема, США та ЄС повинні контролювати діяльність власних військових компаній на території України.
Окремо варто згадати про підтримку національних стартапів. Державні програми, інвестиції та експортні можливості мають допомогти Україні зберегти технології у власних руках і унеможливити ситуацію, коли країну залишатимуть носії критичних технологій.
Зрештою, важливим стримуючим елементом має стати й публічне попередження. Необхідно відкрите обговорення: українське суспільство має знати, що приватизація війни може бути не менш небезпечною, ніж ворог на полі бою.
дрон українського виробництва "Пекло", фото: gettyimages
Таким чином, стаття The Guardian є не просто сенсаційною новиною, а тривожним сигналом. Ерік Прінс — не просто сумнівний бізнесмен, а символ глобальної тенденції, де технології війни стають товаром.
Упродовж останнього року близько трьох десятків укра
- Останні
- Популярні
Новини по днях
17 вересня 2025
