Невістка претендує на гроші загиблого чоловіка, а навіть на похорон не з’явилася
Хочу вилити свій біль, бо він засів у кожній клітиночці мого тіла. Він не відпускає мене ні вдень ні вночі. Думаю, розкажу свою материнську історію, може, якраз хоч трошки відпустить.Не знаю, як склалося б життя моєї родини і мого дорогого сина, якби не війна. Вона перекреслила всі надії, всі добрі сподівання, можна сказати, потрощила їх безжально.За довгожданого сина я дякувала Богу з першого дня його народження. Ми живемо в селі, і вже з раннього дитинства Сашко з нами на город, до худоби — в усьому брався допомагати. Хоч жменю трави вирве, хоч у відерце кине кілька бараболин. Ми нахвалювали його, кажемо, що такого помічника ніхто не має, лише ми.А коли подорослішав, то нагодувати нашу живність, якісь інші справи по господарству зробити він вважав своїм обов’язком. Татові в ремонті мотоцикла, мотоблока завжди підсобляв. Пізніше у професійному училищі вивчився на будівельника, то ремонт у всьому будинку практично зробив Сашко своїми руками. Ми з чоловіком тішилися сином і дуже хотіли, щоб трапилася йому хороша дружина, щоб мав щасливу долю.Дівчата з нашого села, що й казати, заглядалися на нього — хлопець гарний, роботящий, тямущий. Але для всіх він був хорошим другом, ні з ким серйозно не зустрічався. Коли ж робила йому якісь натяки, мовляв, зверни увагу на ту чи іншу дівчину, він спочатку говорив, що поспішати не хоче, а потім сказав, що по Інтернету познайомився з нібито непоганою жінкою. Переписується, а далі буде видно.Того дня Сашко, як завжди, швидко справився з домашнім господарством і побіг на роботу, працював у місцевого фермера. Я теж вже збиралася виходити з хати, коли, дивлюсь, телефонує син:— Мамо, ти телевізор не вмикала? Вже знаєш?— Що знаю?— Війна… Я вже в центрі, їду до військкомату…Я заклякла на місці, не могла й кроку ступити. Вчепилася за клямку дверей, щоб не впасти.За домашніми вранішніми клопотами ми і справді не дивилися новин. І вже на роботі цю страшну звістку дізнався й Саша. Одразу побіг у центр села, щоб автобусом дістатися до військкомату. Разом із ним — ще четверо хлопців. Ввечері повернувся. Сказав, черги великі. Але він потрапив. Завтра з речами треба прибути на пункт збору.Чи мала відмовляти, упасти перед ним на коліна, щоб не йшов? Все одно не послухав би, бо зажди казав, що чоловік має бути чоловіком, а не дрантям, тобто сказав — зробив.Хоч серце рвалося на частини, а розуміла — його правда. Молилася за нього, чекала дзвінка, повідомлення — і вони були найдорожчим подарунком.Через рік син приїхав у коротку відпуску і ошелешив нас звісткою: «Я одружуюся». Юля, з якою познайомився в Інтернеті, приїде з донькою, а наступного дня вони зареєструють шлюб.Так і дізналися, що вона розлучена, має доньку, живе в одному з містечок колишнього сусіднього району.Ну і нехай, думала, буде моральною підтримкою синові, окрім нас, батьків. Буде його половинкою, радістю, заспокоювала я себе, бо ж починати життя з невісткою, котрої в очі не бачила, якось, скажу чесно, не по собі. Хто, чим займається, з якої сім’ї, який характер? Таких питань була ціла купа. І кожне без відповіді.На спільній вечері ми й познайомилися. Сашко видався мені щасливим, і це для нас, батьків, було головним, хоч, може, й не такого щастя ми йому бажали.Роботою невістку я не завантажувала, старалася жити з нею мирно, «не помічати» того, що нам не подобалося. І доньку її, Ірину, називали онучкою.По телефону Сашко все частіше спілкувався з дружиною, зі мною — кілька слів і додавав, мовляв, Юля все розкаже.Невістка наша ніби непогано освоїлася. Частенько стала залишати Ірину з нами, а сама їздила до райцентру то щось купити, то роботу шукати, то ще якісь причини знаходились. Згодом сказала, що вони з Сашком вирішили купити хату в нашому селі. Є непогана пропозиція, треба брати. Переселиться, робитиме ремонт, Саша повернеться — все буде готове. І син подзвонив і попросив допомагати Юлі з переселенням, частину грошей, мовляв, він їй переслав, а решту, які відкладав, маю віддати я. З людьми домовилися, оформила купівлю хати, перевезли речі. Я — і ковдри, і подушки, і килими, і посуд, і білизну — все найкраще віддала на нову оселю. Син задоволений, розказував, що планує садок висадити, зробити посеред клумби невеличкий фонтанчик.Ці приємні клопоти з цивільного життя, думала я, хоч трохи відволікають його від жахіття війни, дають надію на краще.Невістка навідувалася зрідка. Телефонувала, що зайнята дуже. А якось сусідка розповіла, що побачила її в Новій Ушиці, сиділа в якісь компанії за столиком у барі. Може, з друзями зустрілася, але ж мені постійно каже, що в клопотах домашніх погрузла, в ремонтах. Потім бачили, як під’їхала додому машиною з якимось чоловіком, не з нашого села. Я запитала, вона сказала — не було автобуса, знайомий підвіз…Сашко подзвонив ближче до вечора. Запитав, як наше здоров’я, сказав, щоб берегли себе, і повідомив, що зв’язку не буде кілька днів — іде на завдання. Через хвилин 30 і невістка подзвонила, питає, чи Саша дзвонив. А потім: «Він сказав вам, що ми посварилися?»«Та ні, нічого такого не згадував. Ти прийдеш завтра допомагати бараболю копати?» — питаю.«Прийду», — відповіла.Але наступного дня Юлі не було. Ми з чоловіком цілісінький день на городі. Прогнозували дощі, і хотіли справитися швидше. Вже пізно ввечері пришла сусідка з їхньої вулиці: «Куди це ваша Юля з клумаками, сумками поїхала?» Отак і дізналися, що невістка перебралася до коханця. Поки чоловік воює, вона розважається, живе в своє задоволення за його гроші.До ранку вже очей не зімкнула. І щось мені так важко на душі, щось так мене тисне зсередини, що дихати не можу. Від Сашка, як і попереджав, ніякої звістки. Що ж між ними сталося? Чому посварилися? Хтось щось сказав, щось він запідозрив?Дзвоню Юлі, а вона відразу: «Я пішла від Саші. Не турбуйте мене». І не стала далі говорити.Та найстрашніший удар був попереду. Наступного дня до нас прийшов представник військкомату і повідомив, що Сашко загинув.Господи, за що ж така кара? Хіба є більше горе, як поховати дитину?На похорон невістка не з’явилася. Не висловила нам і співчуття. Зате пізніше, коли треба було збирати документи на виплату за загиблого, найняла адвоката, щоб представляв її інтереси. Вона ж Сашком офіційно не розлучена, все ще вважається його дружиною. І хоч їхній шлюб тривав (на папері) трошки більше пів року, а на виплату претендує. Ні совісті, ні серця, ні душі немає в цієї пройдисвітки, інакше її не назву.Мабуть, сину відкрилося її справжнє нутро — бо ж якась причина сварки була. Але про це ми не дізнаємося. Зате відчуваю, що багато солі насипле на нашу батьківську рану невістка, яка навіть не захотіла вшанувати пам’ять загиблого чоловіка і воїна.Розповідь матері записала Світлана Шандебура
- Останні
- Популярні
Новини по днях
5 вересня 2025
