Наш веб-сайт використовує файли cookie, щоб забезпечити ваш досвід перегляду та відповідну інформацію. Перш ніж продовжувати користуватися нашим веб-сайтом, ви погоджуєтеся та приймаєте нашу політику використання файлів cookie та конфіденційність. cookie та конфіденційність

Адаптація до мирного життя була складнішою, ніж полон — ексбоєць «Азову» Дмитро Козацький

thepage.ua

Адаптація до мирного життя була складнішою, ніж полон — ексбоєць «Азову» Дмитро Козацький

Дмитро «Орест» Козацький — колишній військовослужбовець «Азову», оборонець Маріуполя, ветеран та автор знакових фото з «Азовсталі», які у 2022 році облетіли весь світ. Нині Дмитро працює на цивільній посаді в Мінстратегпромі, де, як він сам каже, «допомагає вибудувати місток між ветеранами та оборонними компаніями». поговорив з Орестом про перебування в російському полоні, про виклики, які стоять перед ветеранами, і про те, що мають робити держава і суспільство, щоб задовольнити їхні потреби.Що відбувалося на «Азовсталі» та в російському полоніВійну у 2022 році ти зустрів у складі «Азову» в Маріуполі. Коли ти перебував в оточенні на «Азовсталі», чи сподівався, що повернешся звідти?Читайте також:НовиниЧитайте також:НовиниЗростання цін у 2025 році: які продукти рекордно подорожчали, а що скоро в рази подешевшаєВ цілому — так, оскільки хотілося вірити в щось краще.Якщо ти вже нічого не очікуєш, можуть руки опуститися, насправді. Коли в тебе є якась мотивація і бажання повернутися додому, вижити — це якраз і мотивує на якісь дії, на якусь роботу.Дмитро Козацький на «Азовсталі». Фото з фейсбук-сторінки ДмитраНе скажу, що там (на «Азовсталі». — ) було легко себе підтримувати. Іноді були моменти, коли відчувалося, що зараз можуть руки опуститися. Але загалом це бажання вижити й повернутися додому мотивувало і підштовхувало до роботи більше.Про що конкретно ти думав, коли перебував в оточенні на «Азовсталі»? В одному з інтерв'ю ти згадував: думав, що бігатимеш на пробіжки.Про біг — якщо чесно, я думав уже [про те], що буде в полоні. Ми [з побратимами] обговорювали, в яких умовах будемо, і нам сказали, що тримати будуть всіх разом на закритій території.Очевидно — і слава Богу — я не уявляв, як виглядає колонія чи тюрма, поняття не мав, як це все влаштовано, який там побут. Думав, що, блін, я на «Азовсталі» дуже сильно стомився, м’язи трохи атрофувалися, загалом фізичний стан погіршився. І я собі думав, що там буде можливість бігати, як на пробіжці.Зараз, хто мене слухає, той розуміє, що це звучить дуже смішно, наївно й інфантильно. Але я просто не мав уявлення, як узагалі це все там відбувається (в полоні. — ). Думаю: буду бігати.А так, загалом, якщо говорити про думки, то це — бажання знову побачити сім’ю, смачно поїсти. Такі дуже примітивні, мені здається, базові думки.Ваші командири говорили, що здача в полон — це наказ вищого керівництва. Самі бійці не хотіли здаватися?Не було такого обговорення. Це була більше як пропозиція з вуст командира. Загалом всі довіряють своєму командуванню — особливо в нашому підрозділі.З приводу цього (здачі в полон оборонців «Азовсталі». — ) дуже багато дискусій. Зараз багато хто говорить: «Їх не звільняють і все так погано». В цілому воно так. Хотілось би, звісно, щоб звільняли більше азовців — це навіть не обговорюється. І в цілому я щасливий за будь-кого, кого обмінюють. Це щиро.Очевидно, що в «Азові» у мене дуже багато близьких друзів і побратимів. І це — нормальне природне бажання, щоб їх звільнили. Тим більше ми знаємо ставлення до азовців — що воно набагато гірше.Повертаючись назад — а які були альтернативи? У мене питання до всіх. Загинути всім там? Мені здається, це не найкращий вибір.Дмитро Козацький на «Азовсталі». Фото з фейсбук-сторінки ДмитраЗараз принаймні якась частина повернулася, повертається і, я сподіваюся, буде повертатися… Так, у дуже поганому фізичному стані, з великими проблемами зі здоров'ям, з ментальними проблемами, тому що катування не проходять безслідно. Але принаймні є шанс на їх повернення та відновлення.Іншої альтернативи, якщо чесно, я не бачу. Тому питання — чи хтось хотів, чи хтось не хотів (здаватися в полон. — ) не зовсім коректне. Коректніше буде, якщо ви мені запропонуєте альтернативу, а її немає.Яким було ставлення росіян до тебе і твоїх побратимів? Мені дуже сильно повезло, тому що я був у полоні всього-на-всього чотири місяці, не так довго там пробув, як мої побратими. Зараз дуже багато хто вже більш як три роки перебуває в російському полоні.Пощастило, що не було як таких фізичних катувань, які вчиняли до моїх побратимів. Мені, чесно, гріх жалітися, тому що це вже все пройшло — і пройшло далеко не найгірше. Мені надзвичайно боляче, що більшість моїх побратимів переживали набагато більші тортури.Протягом цих перших чотирьох місяців росіяни тільки розганялися, набирали обертів. Потім ця практика [катувань] дуже активно передавалася в російські тюрми, колонії, куди перевозили українських військовополонених з Оленівки. Там уже було прям максимальне пекло.Воно в Оленівці теж було — для деяких людей. Але для більшості це вже було в російських тюрмах. Це так звані «прийомки», інші види катувань.Тому мені повезло, і я просто не хочу відкидати цей факт. Я не можу говорити, що мені в російському полоні було добре, ні. Але я не вбачаю зараз необхідності говорити, що було конкретно зі мною.Треба говорити про те, що відбувається зараз, що відбувалося рік тому, два роки тому, що відбувається після того, як повертають тіла загиблих у полоні. Що відбувається з тими, хто повертається зараз, і які над ними були здійснені катування протягом цих всіх років. Це питання не зовсім актуально до мене, бо я пройшов ще дуже легкий шлях в полоні.Чи намагалися росіяни якось зламати тебе і твоїх побратимів?Очевидно, були деякі впливи на допитах і під час цих самих катувань.Мені здається, катування — і є найгірший прояв цього зламу.Насправді росіяни — моральні виродки, у них дуже багато заготовлених методів, як можна зламати людину. Тому загалом саме перебування в полоні у росіян — це уже намагання зламати людину.Які саме методи катувань застосовували росіяни? Якщо ми говоримо про мій конкретний випадок, то це — методи фізичного впливу: коли тебе зв'язують, б'ють, штрикають ножем. Але зараз вони діють по-іншому, оскільки в мене всі ці основні моменти відбувалися в СІЗО в Оленівці, в дисциплінарному ізоляторі. Зараз уже зовсім все по-іншому.Мені здається, найрозповсюдженіші методи, щоб зламати українського військовослужбовця, — побиття і катування. В принципі, те, що нам і так зрозуміло і про що у нас є інформація на сьогодні від українських військовополонених та інших.Як з’явився знімок «Світло переможе» і про кого вінНапевно, більшість людей знає тебе як «фотографа з «Азовсталі», чи не найвідоміший твій знімок — «Світло переможе». Розкажи історію його створення. ПідписуйтесяІсторія дуже проста. Я декілька разів проходив через один підземний коридор до бункера і бачив цей промінь світла. Через постійні обстріли підіймався пил, і, відповідно, цей промінь було дуже чітко видно.В один з разів, коли я з камерою просто проходив в інший бункер знімати, я не пам'ятаю, чи це було в день, коли я поранених знімав, чи ні, — але мені здалося, що треба зробити цей кадр на камеру. До цього я пробував робити на iPhone.«Світло переможе». Фото: Дмитро КозацькийЯ виставив кадр, поставив камеру на бочку, зробив декілька кадрів і вибрав саме цей — з руками. І все. Ця світлина якось дуже сильно полетіла.Там немає якоїсь цікавої історії, щоб можна було символізмом цю фотографію обкрутити.Тим не менш, зараз цей знімок легендарний, і, здається, на концерті «Курган і Agregat» його розіграли за кілька тисяч310 тисяч гривень, по-моєму. Так, тому що для деяких людей цей знімок став символічним. Насправді я дуже пишаюся тим, що для багатьох цей знімок став символом мужності й опору в Маріуполі і на «Азовсталі».Цей знімок зовсім не про мене. Він про всіх, хто тримав зброю в руках, хто обороняв і виявляв мужність кожного дня.Моя робота була зовсім в іншому — у простих речах, насправді: тримати зв'язок з журналістами, робити «включки», іноді знімати щось. Це не та робота, яка вимагає мужності. Але те, що цей знімок став символом цієї мужності захисників «Азовсталі» — це насправді момент гордості для мене: він отакий символічний, асоціюється з Маріуполем і «Азовсталлю».Я дуже щасливий, що він зараз продовжує приносити користь, оскільки часто десь розігрують ці фотографії. Це дуже круто, тому що фотографія, яка вже не зовсім актуальна, може далі приносити користь війську такими методами.Що вразило після повернення з полонуКоли ти звільнився з полону і повернувся до цивільного життя, чи були певні речі і явища в суспільстві, які тебе приємно вразили або ж навпаки розчарували? Коли я звільнився з полону, то не одразу повернувся до цивільного життя, оскільки ще продовжував військову службу.Загалом мені подобалось тоді й подобається зараз, що попри всі срачі між нами, які існують щодня, ми можемо включитися спільно в якусь справу у критичні моменти.Те, що тоді мене вражало — наскільки люди цінують українських військовополонених і щасливі від їх повернення. Незнайомі мені люди плачуть від щастя і від горя, щасливі бачити мене і моїх побратимів, які повертаються з полону. Це багато про що говорить. Це про емпатичність, про людяність — те, чого немає в росіян.Акція Free Azov. Фото: Дмитро КозацькийЯ якось писав у «Твіттері», що коли після обміну на Сумщині люди зустрічають з прапорами по дорозі українських військовополонених, які їдуть далі, — це найкращий молот, який розбиває стіну російської пропаганди, яка навіювалася всі роки в полоні.У полоні часто розказують, що про вас усі забули, і взагалі Київ вже взяли, України не існує. Ти дійсно перебуваєш в інформаційному вакуумі і не знаєш, що відбувається насправді. І оцей момент, коли ти повертаєшся і бачиш ці прапори, що деякі люди щасливі, хочуть тебе обняти і щиро тобі допомогти всім, чим тільки можуть, — це найкраще руйнує всі ці роки пропаганди, яка навіювалася.Те, що мене вразило, і те, від чого я був насправді дуже щасливий, — що про нас пам'ятають, за нас боролися, борються і будуть боротися.Чи не помічав ти серед цивільних так звану втому від війни? Ні, на той момент її ще не було, тому що це ж був вересень 2022-го — не так багато часу ще пройшло. Зараз, мені здається, цивільним не треба про це взагалі говорити, тому що є військовослужбовці, які дійсно втомилися від війни.Однак чи нормально втомлюватися після трьох років (чи більше) повномасштабного вто

  • Останні
Більше новин

Новини по днях

Сьогодні,
22 липня 2025

Новини на тему

Більше новин