На струнах літа: відлуння річки
Одного літнього дня на річці…
Родина у Віри була дружня. Коли вона вчилася в третьому класі, у неї з’явилася сестричка Олеся. Роль старшої сестри та маминої помічниці Вірі дуже подобалися. Вона й радо гуляла з коляскою, поки мама готувала обід чи прибиралася в хаті.
Коли Олеся підросла, до садочку її не брали — групи були переповнені, а виховательок не вистачало. Ніхто не хотів працювати з дітьми за копійки. Завідувачка обіцяла взяти Олесю, якщо мама влаштується до них на роботу. Мама, звісно, погодилась, хоча зарплату втрачала.
Олеся народилася слабкою й часто хворіла. Над неї завжди тремтіли. У садку вона була під маминим наглядом. Після школи Віра часто забігала до мами на роботу. Не всі діти люблять запіканку чи салати, какао чи кисель, а Віра їх обожнювала. Мама залишала їй порції, від яких відмовлялися інші, і Віра відривалася по-справжньому.
Наївшись смачної запіканки, вона забирала Олесю додому й до вечора сиділа з сестрою. Олесю вона любила. Потім, звісно, сестра підросла і стала неймовірно злющою.
Олесі було чотири, коли загинув батько. Літо видалося спекотним. Вже третій тиждень температура не опускалася нижче тридцяти градусів. У вихідні люди тікали від душного міста — на дачі або до річки.
Батьки взяли із собою води, їжі й зранку поїхали з дітьми за місто. На березі вже було повно народу, місця не було навіть яблоку впасти. Від спеки рятувалися у прогрітій сонцем воді. Біля берега вода була ніби кипляча від дітей і дорослих, що за ними доглядали. Олеся теж плескалася на мілині, а Віра стежила, щоб її ніхто не штовхнув і щоб вона сама не пішла на глибину.
Коли тато з розбігу кинувся у воду, піднявши хмару бризок, Віра подумала, що він просто йде купатися. Він поплив все далі від берега. І тут вона помітила на середині річки двох підлітків.
Спочатку їй здалося, що вони бавляться. Вона навіть подумала, як батьки могли їм дозволити так далеко заплисти. Річка була доволі широка. Навіть дорослому чоловікові було б важко її переплисти, і ніхто цього не робив. А тут — підлітки на середині.
Один постійно зникав під водою, а другий пірнав за ним. Коли вона побачила, що батько плив до них, тільки тоді здогадалася — вони не бавляться, а тонуть. Точніше, тонув один, а другий намагався його втримати.
Навколо всі сміялися, грали, і ніхто не бачив, що відбувається на середині. Віра напружено стежила за батьком, забувши про Олесю, яка копошилася біля її ніг.
Тато доплив до хлопців, пірнув і витягнув одного на поверхню. Плив він повільно, бо гріб однією рукою, а другою тримав пацана, щоб той не пішов під воду. Другий підліток теж був виснажений і постійно чіплявся за тата, заважаючи йому.
— Він його втопить! — скрикнула Віра.
На її крик звернули увагу двоє чоловіків. Вони глянули туди, куди вона показувала, зрозуміли і кинулися на допомогу. Багато людей на березі теж почали дивитися, що трапилося.
Чоловіки взяли підлітків на себе. Віра радісно замахала руками. Але незабаром вона зрозуміла, що не бачить батька. Вона вдивлялася аж до болю в очах — тата ніде не було.
— Тату! Таточку! — закричала вона.
На крик підбігла мама.
— Там… — Віра показала на середину річки. Від жаху вона не могла говорити. — Тата нема!
Мама схопила Олесю на руки й почала шукати чоловіка серед людей. Іноді їй здавалося, що вона його бачить, і вона казала: «Ось же він!» — але Віра мотала головою і знову показувала на середину. Тим часом чоловіки допливли з підлітками до берега, залишили їх і кинулися рятувати батька.
Коли його витягли, він уже був мертвим. Мама відмовлялася вірити та їхати додому. Віра заспокоювала ревучу Олесю.
Після похоронів мама ходила по хаті, як у тумані, не звертаючи уваги на дівчат. Віра відводила Олесю до садочка, а сама бігла до школи. Потім забирала сестру. Та не хотіла йти з Вірою, нявкала, що хоче, щоб її забирала мама.
— Мама хвора, — казала Віра.
— Тоді нехай забере тато, — бурмотіла Олеся.
Віра приходила додому й заставала маму в тій же позі — лежала на дивані, відвернувшись до стіни.
Мама нічого не їла. Перелякавшись, Віра пішла до сусідки й попросила допомоги. Після розмови з нею мама підвелася, взялася за хазяйство. А через день вийшла на роботу, на радість Олесі.
Тепер вони жили втрьох. Спершу грошей вистачало. Від залізниці, де працював тато, мамі дали допомогу. Були й деякі заощадження. Виручав садочок — мама забирала додому залишки їжі. Віра підозрювала, що сама вона не їла, залишаючи все їм із сестрою.
Після школи Віра вирішила не вчитися далі, а йти працювати, щоб допомагати мамі. Але та не схвалила.І отож, Глаша виросла, стала самостійною, а Віра, хоч і лишилася сама, знайшла спокій у тому, що прожила життя чесно, не кинувши родину, як це зробила Олеся.
- Останні
- Популярні
Новини по днях
3 липня 2025
