Іскри справедливості у спокійному домі
Іскри помсти в тихому домі
Вечір спускався на маленьке містечко Калинівку, обгортаючи вулиці м’якою сутінковою завісою. Тарас повернувся додому з роботи, втомлений, але задоволений. У передпокої його зустріла дружина, Олеся, з теплою усмішкою й ароматом свіжосмажених котлет.
— Привіт, будеш вечеряти? Я котлетки спекла, — промовила вона, поправляючи фартух.
— Звісно, буду, — відповів Тарас, знімаючи черевики. Він дістав із кишені зв’язку ключів і недбало поклав їх на тумбочку.
Олеся помітила незнайомі ключі й, примруживши очі, запитала:
— А це що за ключі?
— Мама поїхала в санаторій на три тижні, — пояснив Тарас, потираючи шию. — Попросила придивитися до її квартири, залишила ключі.
Раптом очі Олесі спалахнули жартівливим, майже зловісним вогником. Вона плеснула в долоні й скрикнула:
— Нарешті! Я це зроблю!
Тарас завмер, не розуміючи, що відбувається. Його дружина, зазвичай спокійна і стримана, виглядала так, ніби задумала щось грандіозне.
— Ти про що? Що зробиш? — запитав він, дивлячись на неї з дедалі більшою тривогою.
Олеся лише загадково посміхнулася, але в її погляді читалася рішучість, від якої в Тараса по спині пробіг мурашок.
Кілька тижнів тому їхнє життя перевернулося догори дригом. Повернувшись додому після тижневого відпочинку у батьків Олесі, вони виявили свою квартиру невпізнанною. Шпалери в коридорі, які вони з такою любов’ю вибирали, були замінені на яскраво-рожеві з квітковим візерунком, ніби з дитячої кімнати. Меблі у вітальні та спальні стояли не на своїх місцях: шафа опинилася посеред кімнати, а ліжко в спальні було розвернуте до вікна, руйнуючи весь звичний затишок.
— Що це таке? — Олеся, приголомшена, упустила сумку на підлогу, ледве переступивши поріг.
Тарас визирнув із-за її спини, намагаючись усвідомити побачене. Його серце стиснулося від жаху.
— Хто це зробив? — Олеся ледве дихала від люті, її руки тремтіли. — Це ж не наш дім!
— Заспокойся, — Тарас поклав руки їй на плечі, намагаючись говорити рівно. — Давай розберемося.
Але чим далі вони оглядали квартиру, тим сильніше росло їхнє обурення. У вітальні диван опинився біля вікна, а телевізор переїхав у кут. У спальні комод притулився до стіни, де раніше висіло дзеркало. Це був хаос, і винуватець був очевидний — мати Тараса, Ганна Іванівна.
Місяць тому Ганна Іванівна з’явилася в їхню квартиру з «ревізією». З порогу вона почала критикувати все: від кольору шпалер до розстановки меблів.
— Якісь у вас шпалери бліді, ніби в будинку пристарілих! — заявила вона, неодобрительно похитуючи головою. — Треба щось яскравіше, щоб очі тішилися!
— Нам усе подобається, — стримано відповіла Олеся, намагаючись не показати роздратування.
— Ні, так не годиться! Від таких кольорів настрій псується, не дивно, що ти завжди нервова, — продовжувала свекруха, не слухаючи заперечень. — І меблі у вас стоять неправильно. Шафа має бути в кутку, а не посеред вітальні! А ліжко в спальні взагалі не на місці.
Олеся хотіла заперечити, але погляд Тараса зупинив її. Він знав: сперечатися з матір’ю марно. Ганна Іванівна могла годинами бурчати, розповідаючи, як «правильно» облаштувати їхнє життя. Нарешті вона пішла, залишивши після себе важку атмосферу. Тарас і Олеся, закривши двері, полегшено зітхнули, сподіваючись, що на цьому все й закінчиться.
Але невдовзі їм довелося поїхати на ювілей матері Олесі. Їхній кіт, Рыжик, не міг залишитися один, і Тарас запропонував попросити Ганну Іванівну придивитися до нього. Олеся була категорично проти:
— Ти хочеш дати їй ключі? Вона ж знову почне там хозяйничати!
Але вибору не було — залишити кота було ні з ким. Скрепляючи серце, Олеся погодилася, але суворо проінструктувала свекруху: чим годувати Рыжика, як часто міняти воду, де лежать іграшки. Щодня вона дзвонила, перевіряючи, чи все гаразд. Ганна Іванівна відповідала коротко: «Усе нормально», — і швидко прощалася. Це мало б насторожити, але Олеся відмахнулася від поганих передчуттів.
Повернувшись додому, вони зрозуміли, що свекруха не просто доглядала за котом. Вона влаштувала в їхній квартирі справжній переворот.
— Що нам тепер робити? — втомлено запитала Олеся, оглядаючи чужі шпалери й переставлені меблі.
— Меблі повернемо на місце, шпалери переклеїмо, — зітхнув Тарас. — Доведеться витратити час і гроші. Можу зараз подзвонити мамі й висказати все.
Олеся витерла сльози й задумалася. Раптом її обличчя осяяла хитра усмішка.
— Не треба, — сказала вона, і в її голосі прозвучала щира рішучість. — Я приЧерез місяць, коли Ганна Іванівна запросила їх на чай, Олеся з тріумфом помітила, що всі зміни в квартирі свекрухи були повернуті назад — і більше вона ніколи не наважувалася втручатися в їхній дім.
- Останні
- Популярні
- Червень, 30
-
-
-
-
-
-
-
-
-
-
-
-
-
-
-
-
-
-
-
Новини по днях
1 липня 2025
