Як корупція знищувала УНР у 1919–1922 роках
Чиновники поводилися "не як представники демократичної, трохи не соціялістичної республіки, а як якісь великі сеньйори кидали великі гроші направо і наліво". "Добра частина того великого грошового фонду, що зібрав і зберіг гетьманський уряд, залишалась по кишенях віденських готелярів, рестораторів та підприємців"Спираючись на дослідження історика Павла Гай-Нижника про вітчизняну дипломатію та фінансову політику 1917–1922 років, на працю Тетяни Осташко "Україна В'ячеслава Липинського", а також на повідомлення тогочасної західної преси, “Українська правда” розповідає, як некомпетентність і корупція добивали державу. У червні 1919 року небо над Кам'янець-Подільським, тимчасовою столицею УНР, струснув гул моторів Zeppelin-Staaken R-XIVа – одного з найкращих бомбардувальників Першої світової. Здатний нести чотири тонни бомб, замість паніки аероплан викликав оплески серед тих на землі, хто був у курсі справи. Перероблений на транспортний літак, R-XIVа привіз контейнери зі 760 кілограмами українських карбованців, що їх друкували в Берліні та Лейпцигу.Перевізник Deutsche Luft-Reederei (DLR), який пізніше перетворився на славнозвісну Lufthansa, протягом кількох місяців 1919 року здійснив 18 рейсів на Поділля. Задля цього Директорія Симона Петлюри зафрахтувала кілька колишніх військових бортів на суму 1 мільйон 470 тисяч марок. Надважлива для УНР місія залишилась нездійсненою до кінця. У критичні для республіки місяці компанія DLR доставила значну суму – 1 мільярд 242 мільйони карбованців. Проте це була лише третина від того, що передбачав контракт. Директорія потребувала грошової маси. Двісті величезних скринь з новенькими українськими купюрами, що їх мали доставити повітрям, місяцями припадали пилом у Бреслау, теперішньому Вроцлаві. У самому Кам'янці щоденно друкували лише 32 мільйони грошей. Війську УНР не вистачало амуніції та зброї. Уряд чимдалі задкував до європейських кордонів.До катастрофи Україну наближали не лише проблеми з логістикою, важка ситуація на фронті та складний геополітичний розклад у Європі. Урядовці, чиновники невпинно рухались до екзилю через брак управління, зловживання під час валютних операцій, укладання фінансових угод, використання державних коштів.Зокрема, ревізори Директорії, які спробували розібратися в тонкощах контракту з DLR, стверджували: літаки для перевезення купюр можна було замовити ледь не вдвічі дешевше. Для оцінки їхнього технічного стану найняли сумнівного експерта. Врешті зафрахтовані аероплани, що їх вважали передовими на той момент, часто виходили з ладу. А українські повноважні особи виписували німцям премію там, де цього не передбачала угода.Невигідний для УНР контракт із DLR був лише краплею. За крок до падіння УНР багато хто з чиновників нагадував пасажирів "Титаніка". Безтурботні та веселі, вони ні в чому собі не відмовляли на шляху до загибелі. Деяким вдалося врятуватись і продовжити цілком безклопітне існування в еміграції.Спостерігаючи за представниками Директорії в Європі у 1919–1920 роках, В'ячеслав Липинський, теоретик українського консерватизму та тодішній очільник дипмісії у Відні, писав: більшість жили "неподобаючим часам руїни, надто широким" життям.Читайте також: Розсекречні архіви. Як гетьман Скоропадський вісім років водив за носа чекістівДуже дивні справиУ битві за залізничний вузол Лозова 1918 року на Харківщині борцям за незалежність України підфартило. Кіннота відбила у анархістів Нестора Махна потяг з кількома вагонами із сукном, цукром, цукерками "Жорж Борман" і пудрою "Лебяжий пух". Пізніше в еміграції командир "Чорних запорожців" Петро Дяченко іронізував: "Батько Махно "одягнув" полк".Одному з небагатьох найбоєздатніших і вмотивованих підрозділів українського війська на Слобожанщині доводилось самотужки вирішувати проблеми забезпечення. Відібрана у махновців партія сукна пішла на пошив обмундирування для кавалерії. З найманими кравцями "запорожці" розрахувались здобутим у бою цукром.Питання до постачань амуніції та зброї виникали протягом всіх визвольних змагань. Восени 1920 року посол в Угорщині Микола Василько в листуванні з Пилипом Пилипчуком, майбутнім прем'єр-міністром УНР у вигнанні, вказував на дивні справи. За його словами, українське посольство в Берліні, яке очолював Микола Порш, придбало за 500 тисяч марок білизну з німецьких військових складів, яка була "схожа на ганчірки".У своїй монографії Павло Гай-Нижник зазначає, що цю закупівлю політики та ЗМІ Німеччини використали для дискредитації української дипмісії. На партію трухлявої білизни наклали арешт. Коли представники УНР намагалися перепродати товар, з'ясувалось, що за нього можна виручити лише 80 тисяч марок.За дорученням уряду Микола Василько ревізував представництво УНР у Берліні і вимагав від Порша, який подав у відставку, повернути гроші за втрачений товар. До того ж стверджувалось, що кудись подівся майже мільйон марок, які виділили на розвиток української преси.Читайте також: Тімоті Снайдер про витоки сучасної України: Спадщина Грушевського та Рудницького, або Коли українці стали нацією. Лекція №214 жовтня 1919 року. Чиновники Директорії та військо присягають на вірність українському народу в Кам'янці-ПодільськомуПробіли в республіканській бухгалтерії фактично не мали наслідків для фігурантів скандалів. За словами Миколи Галагана, ще одного дипломата УНР в Будапешті, до 1920 року уряд мляво переймався контролем витрат за кордоном. Деякі представники УНР в Європі отримували повноваження, що дозволяли одноосібно вирішувати, куди спрямовувати державні кошти. Бюджетні колотнечі виходили за межі внутрішньої боротьби урядових кіл Директорії. З листування між чиновниками і депеш до уряду УНР вони просочувались у європейську пресу. За Миколу Порша, одного з головних ідейних соціалістів і демократів тогочасної України, із завзяттям взялись німецькі ЗМІ. Вони тиражували чутки про махінації в посольстві та його коханку. "Якійсь Маші Янцовій Порш купив кабаре у Празі за 600 тисяч чехословацьких крон", – грали на руку більшовикам європейські репортери.Читайте також: Сергій Шемет як діяч українського національного руху: соратник гетьмана Скоропадського, діяч “Просвіти” і “Братства Тарасівців”Сеньйори з УкраїниНавесні 1919 року, коли Директорія Петлюри намагалася зупинити більшовиків та якимось дивом запровадити реформи, американська The Evening Capital писала: "Грошова система нової країни досить складна. Банкноти такі різні, що важко зрозуміти, що ж по-справжньому має цінність".Старі царські рублі досі користувалися популярністю в народі, зазначав оглядач. Були "керенки", але їх не дуже любили, бо в обігу зустрічалось багато підробок. Були також нові українські карбованці. Існувала навіть локальна одеська валюта. Грошові запаси, що накопичились за кілька місяців правління гетьмана Павла Скоропадського, зменшувалися. І не лише через наступ "червоних", який змусив Директорію збільшити видатки на українське військо. Не минуло й місяця після антигетьманського повстання, як створений за Скоропадського Державний банк пожалівся в Міністерство фінансів на Олександра Лотоцького. Банкіри доповідали, що чиновник Директорії "за особливим дорученням" змусив продати йому майже два мільйони німецьких марок за зниженим курсом. Через це, пише дослідник Павло Гай-Нижник, держбанк втратив 95 тисяч карбованців, тому звернувся з питанням до Кредитової канцелярії Мінфіну: "Куди занести ці втрати?". Гетьман Павло Скоропадський у день зречення від влади 14 грудня 1918 рокуФото: Центральний Державний архів вищих органів влади та управління України Дмитро Дорошенко, ексочільник Міністерства закордонних справ за Скоропадського, згадував про стиль життя призначених Директорією членів дипломатичних місій. Під час поїздки до Відня влітку 1919 року він спостерігав, як ті гаяли час, поки більшовики окуповували все нові українські території, а бійці УНР намагалися стримати навалу. Читайте також: Чому при владі відверті дегенератиЗа висловом Дорошенка, чиновники поводилися "не як представники демократичної, трохи не соціялістичної республіки, а як якісь великі сеньйори кидали великі гроші направо і наліво". "Добра частина того великого грошового фонду, що зібрав і зберіг гетьманський уряд, залишалась по кишенях віденських готелярів, рестораторів та підприємців", – писав у споминах гетьманець Дорошенко.В інтерв'ю швейцарській "Gazette du Lausanne" 1920 року Павло Скоропадський згадав про чотири мільярди грошової маси в закордонній валюті, якими була забезпечена держава наприкінці його правління. Чи так було в дійсності, достеменно невідомо. Але після революції в Німеччині та повалення гетьманату в Києві наприкінці 1918 року на рахунках зокрема державного "Рейхсбанку" залишались українські авуари на сотні мільйонів марок. Вміло користуючись хаосом, німецька влада по-шахрайськи заморозила ці кошти, пояснюючи свої дії тим, що Україна не має єдиного уряду, тож не ясно, кому їх віддавати. Ситуація з рахунками в банках Відня та Будапешта для Директорії була кращою. Але для когось закінчилась фатально.Самогубство в "Бристолі"7 квітня 1920 року у віденському готелі "Бристоль" наклав на себе руки харків'янин Михайло Біленький – адвокат, видавець, товариш Миколи Міхновського, перший секретар українського посольства у Відні. За заявою урядовців Директорії австрійська поліція відкрила проти Біленького кримінальну справу. Зрештою дипломат не витримав звинувачень у фінансових зловживаннях.У некролозі його колишній начальник по дипмісії В'ячеслав Липинський наполягав: Біленький був справжнім патріотом, ідеалістом, який "пав жертвою нашої національної трагедії – еміграційної анархії, розладу й цькування політичних противників". За кілька років Липинський змістовно розповів про фінансові справи тих часів у листі до Івана Кревецького, директора бібліотеки НТШ у Львові. Він просив зберегти ці свідчення в архівах, щоб нащадки змогли оцінити, хто був неправий.На момент приходу до влади Директорії в банках Австро-Угорщини лежали понад 150 мільйонів крон, які УНР виручила під час торгових операцій.У Відні 50 мільйонів Державного грошового фонд
- Останні
- Популярні
Новини по днях
16 червня 2025
