На моїх полотнах немає зрізаних квітів, лише живі, — Ігор Кузьмак

14.06.2025, 14:59 koroldanylo.com.ua

Розмова про архітектуру, урбаністику і мистецтво з Ігорем Кузьмаком. А ще про його нову виставку «Пікселі емоцій».— Ви багатогранна особистість: і архітектор, й інженер, і землевпорядник, і громадський діяч, і художник…. Чому саме архітектура? — Якби я не народився у Львові, не знаю, чи був би архітектором. Дуже багато чинників вплинуло на те, що в родині були архітектори і відомі люди, тож батьки мене «притягували» до будь-якої архітектури, до мистецтва. Насправді це свідомо вибрана професія, яка вчить мене мислити, шукаючи джерела ідей. Вона поєднує в собі творчість, інженерію, соціологію — дуже багато зрізів людського життя. І в кінцевому результаті ти маєш можливість реалізувати себе не лише в якомусь одному творі, а у творах довговічних. Але архітектори, як я згодом дізнався, — це не лише люди, які думають про фасади, дахи, двері й балкони. Це люди, які передусім вчаться мислити масштабами міста, мегаполісів, схем. І якщо ти маєш у цьому плані правильне розуміння констант, тоді ти збудуєш правильний будинок, правильний фасад і все решта за ним.— Ви очолюєте громадську платформу «Форум Львів і майбутнє». Раніше ви навіть заявляли про намір балотуватися на посаду міського голови Львова. Як вам вдається поєднувати ці дві сфери — громадську діяльність і мистецтво? І чи взагалі ці сфери перетинаються?— Я громадською роботою займаюся давно. Це мій внутрішній поклик. І він ніяк не був пов’язаний із намірами рухатися в бік мерії. Це були й громадські організації — «Відродження Знесіння», «Святий Юр». Всі вони покликані займатися історичною спадщиною Львова і нашого краю. Ця діяльність дозволяє спілкуватися з багатьма дуже цікавими, дієвими людьми. З ними виникає багато ідей, які можна реалізовувати. А коли вже постало питання балотування до мерії, то це був єдиний поклик — прохання друзів. Через досвід, який я набув у сфері громадської діяльності, культури, містобудування (у тому числі у Львові та інших містах України), я хотів реалізувати його тут, у Львові. Це цікаво, бо мером Львова ще не був архітектор. І, мабуть, місто могло би почати проживати своє життя інакше — будувати новий модерний Львів через досвід професійного архітектора. Нагадаю, що на той час я очолював велику архітектурну компанію «Укрдизайнгруп». Ми проектували великі знакові об’єкти в Україні та у Львові зокрема. І вже у 2018 році, коли глибше почали працювати над проблематикою Львова — екологією, транспортом, енергетикою і багатьма іншими питаннями — для мене, як архітектора, «вилізло» дуже багато несподіваних складних інженерних задач, які треба було вирішувати. І виникало запитання — чому їх досі ніхто не вирішував? Це серйозні кризові аспекти, пов’язані з можливими техногенними катастрофами. Але цим ніхто ніколи не займався. І, на жаль, досі не займається. Тому це був поклик, інженерний порив: спробувати через платформу й участь у виборах заявити про ці проблеми. Я виступав на радіо, телебаченні, у громадських організаціях, університетах. Хтось почув, хтось ні, на жаль. З того часу, з 2018 року, ми створили 16 кластерних груп. Кожна з них досліджувала окрему проблематику Львова: екологію, транспорт, енергетику, економіку, культуру, освіту, медицину тощо. І в нас виникло багато ідей щодо того, як упорядкувати системне життя міста, враховуючи, що великого інвестиційного буму ще не відбулося. Насправді сьогодні Львів — це «спляче» місто. Активно спляче. І вулиці стоять у заторах. Походіть у час пік по основних наших магістралях. Дихати там практично неможливо — ні влітку, ні взимку. Я вже не говорю про те, в якому стані саме дорожнє покриття. Проїзні частини накладаються з подвійними проблемами: проїздів і паркування. Одні з одними конкурують. Якщо говорити, що першочергово потрібно робити у Львові в плані містобудування і урбаністики, то є три основні речі. Перше — транспортні колапси. Їх вже інакше не назвеш, тому що вони впливають на екологію. А також громадський простір — це друге. Насправді, у Львові він катастрофічно відсутній. Те, що роблять до сьогоднішнього дня — це як «малювання нігтів мертвому», щоб він гарно виглядав. Але по суті це вже нічого не міняє, тому що в місті вже відбулося багато як екологічних, так й інженерних змін. Єдине, чим потрібно зараз займатися — порятунком нашого міста. Ще донедавна я працював з однією відомою італійською компанією «Цедоні» над створенням в Україні, безпосередньо у Львові, великої кінокомпанії. Мене це питання, як і архітектура, так і мистецтво, ще з університету приваблювало. Я вчився на архітектурі. Сюди вже приїжджали спеціалісти, ми оглядали місто. Без сумніву, вони захоплені. Але кажуть, що ми втрачаємо душу міста. Властиво, через новобуди. Вдалі чи невдалі — тут уже значення не має. Ми втрачаємо впізнаваність міста. Втрачаємо силуети європейського міста, яке мало би слугувати гарним телевізійним і кіношним майданчиком для зйомок фільмів. Як вони зазначають: Львів дуже конкурентний, в ньому живуть європейські люди. А навколо справжній музей, антураж багатьох європейських стилів. І це з точки зору професіоналів приваблює. Не хочу називати фільми, які мали тут зніматися. Три-чотири роки тому ми ходили Львовом і знімали ракурсні епізоди. Вони приїжджали пізніше і просто жахалися. Казали: «Що сталося? Що тепер з цим робити? Давайте шукати інші майданчики». Місто катастрофічно швидко змінюється в гірший бік. Я повинен це сказати. Це не лише моє спостереження як архітектора, а й спостереження гостей, які приїжджають до Львова і ще пам’ятають його дуже добре з недалекого минулого. Вони бачать, як стрімко змінюється Львів в гіршу сторону. На жаль, я вже говорив про це в одній з львівських передач, коли ми обговорювали міські затори, паркінги. Як бізнесмен, як архітектор, який займається проєктуванням міст, як голова архітектурної палати Львівського регіону, я повинен сказати, що такого невігластва, як те, що зараз відбувається у Львові, з потуранням Генеральному плану, я не бачив. Підміна понять Генерального плану і детального плану території — це практично на межі злочину. Рано чи пізно за це хтось повинен буде відповісти. Тому що Львів втрачає можливості, які дозволили б нам розправити крила і впустити інвестиції. Не буде працювати інвестиція в містах, які стоячі. А Львів саме такий. Попри те, що тут уже інвестиційна, промислова, виробнича діяльність фактично вмерла (за винятком окремих випадків: невеликих підприємств, високоінтелектуальних компаній, які не вимагають транспортування великої кількості людей), все тримається на ІТ, на тих, хто працює за комп’ютером. Але якщо у Львів зайде справжній інвестиційний шторм, то нам тут мало не покажеться. Місто просто буде відмирати. Тут нікому не буде цікаво жити.— Ваша думка стосовно того, що зараз у Львові проходить «Lviv Urban Forum». Можливо, ви бачили, що мер міста Андрій Садовий на своїй сторінці у Facebook зазначив, що «на форумі йдеться не лише про стіни і дахи, а й про щось вище про створення середовища, в якому хочеться жити..» Як ви оцінюєте цю тезу? І чи не втрачаємо ми зараз фокус на найголовнішому, коли у Львові фасади падають і люди травмуються?— Мені потрібна відповідь на просте запитання: а кому хочеться жити в цьому місті, для кого воно будується? Бо для мешканців уже навіть немає місця, щоби запаркувати свої автомобілі під будинком. Я розумію, що ми рухаємося в сторону екології. Весь світ рухається. Але не такими методами, як це робиться у Львові. Колись наші батьки платили податки, за які будувалися вулиці у Львові, щоби по них рухався транспорт. Їх не просто будували, бо вони йшли «в якомусь напрямку» — вони розраховувалися за навантаженням: ширина, інженерне навантаження, вага, транспорт, який ними рухається — де трамвай, де тролейбуси. І точно на тих вулицях не мали стояти автомобілі. Бо в них було по дві–три смуги, в яких мав рухатися транспорт. Сьогодні, за кошти жителів Львова, які вже збудували ці вулиці, у них забирають частину дороги і, за їхні ж гроші, будують їм паркінг. Тобто альтернативи не створено — просто забирають те, що вже було. Було недобре — стало погано. А тепер ще гірше. Транспорт не рухається. Зайві площі дороги, якими міг рухатися транспорт, вже забрали під «сині зони», які збирають гроші для міста. Дітям небезпечно ходити під балконами. Та й узагалі мешканцям Львова небезпечно ходити. Але головне: скажіть мені, який сучасний простір для людей збудований, де? На Варшавській? На Левандівці? Там, де люди виходять з протестами, бо їм дуже хочеться жити гідно? Що мав на увазі мер? Тут треба поставити кілька запитань. Де хочеться жити? Якщо в тому районі, де живе мер Львова — можливо, йому там і хочеться жити. Але я не хочу, щоб мої коментарі зараз перетворювалися на якусь антимерську кампанію чи, боронь Боже, на передвиборчу. Я на це не претендую. Я просто відповідаю чесно на запитання, які ви ставите. І я скажу вам так: я не відчуваю, що створюється середовище, в якому хочеться жити. Зараз нищиться середовище, в якому вже не хочеться жити. Якщо дорого коштують комунальні послуги, якщо немає де запаркувати автомобіль, якщо машини стоять у заторах — то це не місто, в якому тобі хочеться жити. Сучасні міста — це не акваріуми, які нам зараз будують у кожному вільному куточку, де тільки можна «вліпити» бетон. Я сучасний архітектор, модерний. Я не проти новобудов. Але треба знати міру. І розуміти де саме будувати. Бо мешканцям міста від цього легше не стає. Це не є створення нового середовища. Нове середовище — це там, де людина працює. Вона зранку встає, тішиться, що їде на роботу. Але сьогодні їй немає куди їхати. Бо всі підприємства розвалені. Всі розпродані. Усюди лише житлове будівництво. Ми будемо тільки жити і не будемо працювати. Ми будемо чекати, поки нам гроші пришлють з Італії, з Іспанії. Будемо просити хлопців-заробітчан, щоби вони платили податки справно, бо бюджет має за щось жити. Сподіватимемось, що приїде турист. Але який турист сюди приїде, якщо вже навіть немає де поставити туристичний автобус? Сьогодні спека у середмісті — понад 30 градусів. А які сучасні сквери, парки зроблені? Немає нічог

Читати повністю…