Страшенно голосно і неймовірно шкідливо: як обрізати дерева і косити траву ‒ інтерв'ю з Олександрою Сладковою

28.05.2025, 11:02 kunsht.com.ua

Весна й літо ‒ час гудіння мотокоси під вікнами багатоповерхівок і хрускоту залишків обрізаних гілок під ногами. В українських містах за озелененням часто доглядають неправильно. Голова Управління екології та природних ресурсів департаменту містобудування у Львові Олександра Сладкова розповіла, як насправді потрібно стежити за рослинами в містах і що кожен з нас може зробити, аби їм не нашкодити.

Тому що так дерево перестає мати сенс, виконувати свої функції: створювати кисень, поглинати вуглець, зволожувати повітря, затримувати воду тощо. Все це воно робить листям. Якщо в нього більше немає листя, то немає сенсу і в його існуванні.

Здається, дерево, яке пройшло таку обрізку, мало б стати безпечнішим, бо з нього ще п’ять років нічого не впаде (наприклад, погано закріплені гілки – прим. ред.). Але насправді після обрізки ризик того, що з нього щось обвалиться, стає набагато більшим. Якщо воно не вмерло за той час, то наростило масивні гілки, які дуже погано прикріплені. Відповідно, аварійність такого дерева потенційно є набагато більшою. У нас ще часом обрізають це дерево вдруге. Цього воно вже не переживає і помирає.

Ще одна проблема – це скорочення терміну експлуатації дерева. Якщо дерево має свою природну форму і за ним добре доглядають, то його експлуатаційний вік – 60–80 років (залежно від виду й умов зростання). Звісно, є довгожителі, які тримаються сотні років. Якщо дерево пройшло обрізку, то його термін експлуатації точно скорочується. Переважно це 10–15 років після кронування. Якщо дерево кронували у молодому віці, то у нього більше шансів вижити. Що старіше дерево, то менше шансів у нього прожити наступні кілька років.

Тобто дерево, яке могло б працювати довше, перестає працювати раніше. Крім того, що воно має неестетичний вигляд і завдає стресу мешканцям, це ще й з точки зору експлуатації абсолютно неефективна ідея.

Така практика існувала майже всюди, але вона припинялася за певний час. Рано чи пізно це стає заборонено.

Так досі роблять переважно в містах, де є старі дерева. Коли середній вік дерев досить великий і вони самі об’ємні, то нібито у такий спосіб починають боротися з аварійністю: аби з дерева не було чому падати. Але воно перестає і приносити користь. І, як я вже казала, нічого не падає тільки перші п’ять років.

Також відіграє роль те, що двірники ненавидять збирати листя. Для них дерево – це ворог, і з ним треба боротися.

Третій фактор – це мережники. Вони часто розміщують мережі або в коренях, або в кроні. І коли гілки зачіпають дроти або треба щось розрити, то вони пошкоджують дерева. Комусь ще темно, страшно, сиро, мокро від дерева.

Мабуть, ще одна причина – невміння. Усі ці проблеми можна вирішити без шкоди для дерева (звісно, крім невдоволення двірників). Потрібно сприяти освіті людей, які цим займаються. Переважно у нас, на жаль, немає сертифікації роботи арбориста, а це дуже небезпечна і відповідальна робота. Здебільшого вони не проходять ніякого навчання, крім висотних робіт. Тож маємо відповідний результат. Якщо хтось думає, що на обрізці дерев працюють ботаніки, то це не так. Це дуже важка праця, фізично важка. Її виконують зазвичай люди без вищої освіти за невеликими винятками. Це різноробочі, які не мають професійних знань.

В розвинених державах це не так. В європейських країнах є сертифікат European Tree Worker3. Для того щоб отримати цей сертифікат, треба мати обладнання, скласти екзамени. В Україні жодна людина ще його не має. Кілька людей зараз намагаються його здобути і вже планують поїздки. В Білорусі є один такий спеціаліст, але він зараз сидить у в’язниці за участь у мітингах. В Польщі, наприклад, таких сертифікованих фахівців багато, тому що вони вчасно ввійшли в Євросоюз і в них змінилися умови утримання дерев. А 20 років тому вони робили те саме, що й ми. Зараз стало набагато краще.

Так, він англомовний чи німецькомовний. До речі, сертифікаційний центр відкрили і в Москві, але це нам не допоможе.

Не відрізати більше ніж 20% маси крони. Маса крони – це не маса гілок, а маса листя. Коли дереву обрізають усі гілки, на яких є листя, це неправильно. Також має бути правильний зріз: кут, місце тощо. Будь-яку гілку треба зрізати до пагона заміщення, а зрізів діаметром понад 10 сантиметрів треба уникати. І коли температура нижча за нуль градусів, роботи проводити не можна.

Теоретично, є люди, які вміють обрізати омелу без шкоди для дерева. Але загалом наші німецькі колеги дійшли висновку, що боротьба з омелою у форматі обрізки гілок шкодить дереву більше, ніж сама омела. Це те саме, що грибок на нігтях лікувати обрубуванням пальців.

Омела поширюється не на всі дерева, тільки на визначені види, навіть певні сорти цих видів. Їх переважно більше не садять. Стосовно старших дерев, то якщо омела заполонила більше ніж 70% скелетних гілок дерева, то таке дерево краще розглянути до заміни.

Є дерева-пам’ятки, які нормально живуть з омелою понад 150 років. Не всіх вона вбиває і не до всіх чіпляється. Наприклад, омелу на каштані я бачила один раз у житті. На дубі – теж один раз. Тобто є дерева, які вона майже не вражає.

Крім того, якщо ми садитимемо інші ягідні дерева на зразок горобини, аронії, кущів барбарису, тобто ті, які плодять, то птахи почнуть їсти їх, а не омелу, і, відповідно, вона менше поширюватиметься.

Улюблені дерева омели – це клен гостролистий, клен сріблястий і взагалі багато форм кленів. Далі – яблуня плодова, але райську, наприклад, омела не чіпає. Вона дуже любить робінію псевдоакацію, яку в народі називають просто білою акацією, а також липу дрібнолисту. А от липу широколисту не чіпає взагалі.

Та найулюбленіше дерево омели – це тополя чорна. Там нічого не вдієш. Вона дуже страждає. А от тополі біла, бальзамічна, рівновершинна, італійська можуть жити спокійно – омела їх не вражає. Це питання посадкового матеріалу і видів. Навіть якщо ми хочемо посадити тополю, але боїмося, що на ній буде омела, то в нас є багато можливостей зробити так, щоб її там не було. На решту видів вона поширюється набагато менше.

Коли я заходжу в парк і бачу омелу на деревах, то розумію, що вона поширюється не на певній території, а на певні види. В тому самому парку є дуби, ясени, берези, каштани – і вони всі не вражені. Тому вирубувати омелу, щоб вона не поширювалася – це взагалі марна справа. Вона просто забирає дерева улюблених сортів.

Матеріал, який привозять до нас, наприклад, з Голландії, Німеччини, вже стійкий до омели. Навіть на тому самому клені гостролистому, якщо його вирощували у професійних розсадниках, майже ніколи не виросте омела. Звісно, щоб сказати точно, потрібно спостерігати 80 років, але я відсотків на 90 впевнена, що це так.

Міль на каштанах – тут можна тільки змиритися. Спершу каштани цвітуть, і здається, що з ними все нормально, а в липні вилізає міль і з’їдає їх за місяць. Після того вони стають жовтими й нещасними. Вона скорочує його вегетаційний період, і каштан функціонує тільки першу половину року, хоча й встигає розмножитися.

Опірність дерева залежить від умов. Наприклад, каштан, який росте в парку в хороших умовах, буде зеленішим, і його менше чіпатиме міль. А той, який росте забрукований під стовбур і замучений, страждатиме ще й від шкідників. У розвинених країнах вважають, що дерево треба лікувати покращенням його умов. Тобто потрібно відновити його імунітет, а він вже сам боротиметься зі шкідниками. Можна труїти, але це вже боротьба з наслідками. Головні причини хвороби дерев – це погані умови їхнього зростання і деякі природні умови.

Ще одна проблема, для якої поки що не знайшли рішення, – це хвороба ясена, коли в нього вигниває коріння. За його зовнішнім виглядом це неможливо визначити, і в нас під час кожного буревію падає кілька ясенів. А якщо його зрізають, то починають обурюватися: «Було таке прекрасне зелене дерево, а ви зрізали». Але це зелене прекрасне дерево може впасти в будь-який момент без коріння. І для мене це значно важливіше питання, ніж омела чи міль. Вони не такі небезпечні, як раптове падіння дерева, яке неможливо передбачити. Воно не може відростити нове коріння, а в наших містах багато ясенів.

Ще одна небезпечна штука – самшитова вогнівка. Самшит – це вічнозелена рослина, одна з улюблених в наших широтах. З неї завжди робили живі огорожі, вона естетична і досить витривала. Але її полюбляє вогнівка, яка може з’їсти кущ за добу. Їх можна кропити, але рано чи пізно у цьому змаганні переможе вогнівка. Бо в у якийсь момент ви забудете покропити кущ чи поїдете у відпустку, а вогнівка все знищить. Тому, найімовірніше, самшити залишаться тільки в ботсадах і якихось історичних парках, де за ними будуть дуже уважно доглядати. Перспектив самшиту в наших широтах я не бачу і вже не саджу його.

Вогнівка з’явилася нещодавно. У Львові ми торік побачили її вперше. В Європі вона є, там усі знають, що це.

Причина цьому – зміни клімату. Ці комахи раніше жили південніше, щось собі під’їдали, але там у них були природні вороги. Потім стало тепліше, і вони почали пересуватися на північ, де чимало їжі і немає природних ворогів. Природний ворог вогнівки – кажан. Їх в містах мало. Втім можна спробувати завести кажанятник біля кущів з вогнівками і у такий спосіб з ними боротися. Ми це обов’язково протестуємо, у нас вже є місце, де підприємці висадили багато самшитів, можна спробувати зробити там кажанятник.

У Львові 26 дерев мають статус ботанічної пам’ятки природи. І я думала, що це мають бути якісь найвизначніші дерева. Вони, безперечно, на нього заслуговують, проте таких самих дерев (і навіть старших та цікавіших) є ще понад сто. І це тільки за межами садово-паркових пам’яток, бо якщо парк має статус пам’ятки, то в ньому всі дерева захищені. А от вуличні можуть постраждати.

Дерева віком понад сто років, згідно з нашими інструкціями з утримання зелених насаджень, повністю відповідають незадовільному стану. Наприклад, якщо липі понад сто років, вона обов’язково має дупло. Але це не означає, що вона завтра впаде. І на то є спеціаліст, який має розуміти, що впаде, а що не впаде.

Дерева, як і люди, живуть 60-80 років у межах міста.

Але інколи накладаються кілька

Читати повністю…