Гасло "never again" застаріло та більше не відображає реальність. Зло повернулося
Як ми люди, які живуть у 21 сторіччі, будемо захищати людину, її життя, свободу та людську гідність? Чи можемо ми покластися на право? Чи тільки брутальна сила має значення?Я правозахисниця і багато років використовую право, щоб захистити людей та людську гідність. Зараз я знаходжуся у ситуації, коли право не працює.Ми документуємо як російські війська обстрілюють житлові будинки, школи, дитячі площадки, музеї та лікарні. Ув’язняють та катують людей у фільтраційних таборах. Забирають у батьків та примусово вивозять дітей в Росію. Забороняють українську мову та культуру. Викрадають, грабують, гвалтують та вбивають на окупованих територіях. І як вся міжнародна система миру та безпеки ООН не може це зупинити.Поки війна перетворює людей на цифри, ми повертаємо людям їхні імена. Тому що люди – не цифри, і життя кожної людини має значення.Але людське життя не становить цінності для Росії. Росія використовує воєнні злочини як метод ведення війни. Росіяни застосовують насильство такої інтенсивності, щоб єдиним способом урятуватися було підкоритися та ідентифікувати себе із агресором. Росія свідомо завдає болю цивільному населенню, щоб зламати спротив людей, паралізувати волю до свободи та захопити країну. Тільки за останні три роки ми задокументували більше 86 тисячі епізодів воєнних злочинів. Найскладніше документувати історії дітей. Одну із них я би хотіла вам розказати. Це історія 10-річного Андрія із Броварів поряд з Києвом. Коли росіяни почали бомбити міста у перші дні повномасштабного вторгнення, його батьки схопили дитину, документи, якісь нашвидкоруч зібрані речі, щоб виїхати подалі від територій, які штурмувала російська армія. На дорозі їх перестріла колона російських танків. Бронетраспортер наїхав на цивільне авто та проїхався по ньому. Андрій пам’ятає, що тато вже був мертвий. Але мама, яка сиділа поряд на задньому сидінні, була жива. За хвилину хтось силою витяг та жбурнув його на дорогу. Росіяни вистрілили в бензобак знову. Цей 10-річний хлопчик розказував моїй колезі, як на його очах в цій машині згоріли наживо його власні батьки. Нема жодних виправдань таким діям. Як не було жодної легальної причини, щоб це зробити. Так само як нема жодної військової необхідності. Росіяни зробили ці жахливі речі тільки тому, що могли.Гасло "never again" застаріло та більше не відображає реальність. Зло повернулося, і намагається знову утвердитися у нашій частині світу. І як правозахисниця, я хочу поставити просте питання:Як ми люди, які живуть у 21 сторіччі, будемо захищати людину, її життя, свободу та людську гідність? Чи можемо ми покластися на право? Чи тільки брутальна сила має значення?Відповідь на це питання визначить долю не тільки людей в Україні, Ірані, Судані, М’янмі, Венесуелі чи Нікарагуа. Відповідь на це питання визначить наше спільне майбутнє.Читайте також: Світ на гачку у Путіна?Never again vs Можем повторитьВажко ідеалізувати історію, коли добре її знаєш. Двадцяте століття принесло дві руйнівні світові війни, страшні колоніальні війни, мільйони загиблих та тотальне розлюднення людини, символом якого став Голокост та нацистські концтабори. Жахливі уроки минулого змусили до рішучих дій. Відповідальність за вчинене була переосмислена у гаслі "never again". Лідери держав створили систему ООН та підписали міжнародні конвенції. Декларація Шумана поклала початок єдиному європейському проєкту. Ідея, що кожна людина є вільною та рівною у своїй гідності та правах, стала новим поствоєнним гуманізмом.Але якщо для західних суспільств кінець Другої світової війни ознаменував перемогу добра над злом, то для Центрально-Східної Європи це стало перемогою одного зла над іншим. Якщо нацистські воєнні злочинці опинилися на Нюрнберзькому трибуналі, то радянський тоталітарний Гулаг ніколи не був ані засуджений, ані покараний. Коли весь світ згадує загиблих у Другій світовій війни та каже "never again", Росія святкує день перемоги та вигукує "можем повторить". Права людини, прогрес та мир нерозривно пов’язані. Держави, які грубо порушують права людини, становлять загрозу не тільки для своїх власних громадян, але й для миру та безпеки світу в цілому. Це ніби відомі та вистраждані уроки історії. Але протягом десятиліть cвіт закривав очі на те, що робить Росія. Путін крок за кроком знищував російське громадянське суспільство – вбивав журналістів, ув’язнював активістів, розганяв мирні демонстрації. Російські війська вчиняли жахливі злочини у Чечні, Молдові, Грузії, Малі, Лівії, Сирії. Росія ніколи не була покарана. Путін переконаний, що може робити усе, що захоче.На наших очах формується нова "вісь зла". Китай допомагає Росії обходити санкції та імпортувати технології. Іран постачає ракети та дрони. Північна Корея відправила на війну своїх власних солдат. Усі ці режими мають дещо спільне. Усі ці режими, які захопили владу у своїх країнах, мають однакове бачення, що таке людина. Вони розуміють людину як об’єкт контролю та відмовляють їй у свободі.Свобода – то не про статті у міжнародних конвенціях. Без свободи немає навіть любові. Люди в несвободі не можуть голосувати за кого вони хочуть, говорити, що вони думають, любити тих, кого їм підказує серце, обирати якому богу вони хочуть молитися. Але якщо лідер накаже віддати власну матір на тортури, то люди в Північній Кореї це зроблять. Там вже кілька поколінь народилися та виросли у неволі. Недивно, що жоден іноземець не бачив у Північній Кореї кладовищ. Тільки любов не минає і потребує простору, щоб бодай подумки побути із найдорожчими. А життя людини у Північній Кореї не має значення. Їхній світ не просто авторитарний, він антилюдський.Важлива не назва, а яке місце ідеологія, яку ти підтримуєш, відводить двом речам – свободі людини та насильству над людиною. Байдуже, справа чи зліва на спектрі розміщена ця система уявлень, як вона себе позиціює чи хто її лідери, не так важить навіть чи подобається тобі їхня риторика щодо захисту прав робітників, сімейних цінностей, збереження національної культури, то антиколоніальні заклики чи щось інше знаходить відгук у твоєму серці. Авторитарні режими завжди мають однакові відповіді на те, яке місце відведено свободі людини та насильству над людиною. Для них свобода – це загроза, а насильство – це метод. І це має бути стоп-фактор, якими б правильними цілями вони не прикривалися. Попри різницю в ідеологічному спектрі це призводить до однакових результатів. Адже Другу світу війну у 1939 році розпочали лівий Радянський Союз та правий Третій Рейх.Читайте також: Які саме коментарі членів команди Трампа збігаються з тезами російської пропаганди й чи це «зрада»?Never again та міжнародна система Я не знаю як історики у майбутньому назвуть цей історичний період. Але міжнародна система миру та безпеки, заснована на Статуті ООН та міжнародному праві, колапсує на наших очах. ООН пробуксовує та відтворює ритуалістичні рухи. Рада безпеки паралізована. Міжнародні принципи як незастосування сили, непорушність державних кордонів та повага до територіальної цілісності відкрито ставляться під сумнів. Хоча саме заперечення цих принципів у минулому столітті призвело до Другої світової війни. Ми живемо в епоху турбулентності. Пожежі будуть спалахувати все частіше у різних частинах світу, бо проводка несправна і всюди іскрить. Міжнародний порядок зруйнований, і доведеться докладати багато зусиль, щоб його відновити.Складається враження, що демократії до цієї відповідальності не готові. Покоління, які пам’ятають уроки Другої світової війни, відійшли. Нинішні покоління успадкували демократію від своїх батьків. Вони почали сприймати свободу та безпеку як даність. Вони ставлять під сумнів важливість Декларації прав людини. Вони перетворилися на споживачів цінностей. Люди розуміють свободу як можливість зробити вибір між різними сирами у супермаркеті. І тому готові обміняти свободу на популістичні обіцянки, економічні вигоди, ілюзію безпеки і в першу на свій власний комфорт.Мені правда шкода, але десятиліття відносного спокою та сталого розвитку закінчилися. Навіть для західних суспільств, що вже казати про ті частини світу, які ніколи не мали такої розкоші. Не можливо побудувати рай, навіть якщо ти відділений океанами острів, коли частина світу кривавить масовим насильством. Десятиліття свободи, яку ознаменували падіння Берлінської стіни та розпад Радянської Союзу, закінчилися. На порозі – глобальні виклики. До всього ми живемо у світі стрімкого розвитку новітніх технологій. Люди проводять все більше і більше часу у віртуальному просторі, який забруднений фейками та дезінформацію. Це призводить до того, що люди втрачають здатність розрізняти правду та брехню. Вони стають вразливими до зовнішніх маніпуляцій. Тепер мешканці однієї маленької громади більше не мають спільної картини реальності. Без спільної картини реальності люди не здатні на спільні дії. Без спільних дій як ми будемо долати ці глобальні виклики?Людська природа незмінна, якщо реальність нас лякає, то ми будемо її заперечувати. Ми будемо вихоплювати із реальності ті фрагменти, які підтверджують нашу картину світу, ми будемо категорично відкидати усе, що в неї не вписується. Ми також будемо вимагати простих та швидких рішень, щоб повернутися у статус-кво, і голосуватимемо за тих політиків, які їх нам обіцяють. Можна лікувати нежить присіданнями, щонайменше таке лікування не завдасть шкоди здоров’ю. Але якщо ми маємо справу із онкологією, то ціна простих рішень та зволікання із початком терапії буде високою.Я скажу так: зламу міжнародного порядку передувала криза етики. Ми почали по різному трактувати гасло "never again". Читайте також: Експерт Центру оборонних стратегій: "Доки Україну тримають у сірій геополітичній зоні небезпеки, Путін надіється переламати нас"Never again та криза етикиДля українців "never again" означає буквально наступне. Ми не будемо миритися із злом, навіть якщо воно в рази перевищує наші спроможності. Ми будемо чинити спротив злу, ми скажемо "ніколи знову" окупації, концентраційним таборам, знищенню цілих народів, вбивствам та катуванням. Ми будемо боротися за найменший шанс дл
- Останні
- Популярні
Новини по днях
7 червня 2025
