За час війни його очі вицвіли — історія Саші Сокола, якому назавжди 24

11.02.2025, 15:58 poltavawave.com.ua

Я б могла дізнатися про нього за інших обставин ще 13 років тому. Тоді він навчався у восьмому класі школи №38 у Харкові й точно не думав про війну. Тоді б ми могли ходити одними вулицями та гуляти бульваром Юр’єва. Бо, як виявилося, жили недалеко одне від одного. Натомість мені розповіли про нього близькі йому люди. Уже після загибелі. Але тепер я дізналася не про Сашка Сінельнікова, учня 38-ї школи, а про Сашу Сокола — сміливого чоловіка, який став на захист країни ще до початку повномасштабного вторгнення, і загинув у 24 роки.Розповіді про Сокола нагадали мені пазл: у тебе є різні частинки й ти складаєш їх докупи, але не розумієш, який малюнок вийде. Спочатку ми поговорили лише зі старшою сестрою Сашка Танею, однак, потім вдалося почути історії про нього від тренера, який замінив йому батька, його мами та дружини. Ці історії й дали змогу зрозуміти, яким був Сокол. Саме ці історії без узагальнення я переповім і вам, аби ви самі зрозуміли хто такий Сашко Сінельніков або Сокол, як називали його побратими, і чому важливо берегти пам’ять про полеглих захисників. Саша Сокол. Колаж: Роман Нікітченко «Я готова відповідати на будь-які питання, — говорить старша сестра Сокола Таня, — Бо я знаю для чого ми це робимо. Якби у нього були діти, і хтось згадав би його через тридцять років, то може цієї розмови й не було б. А так, ми хочемо, щоб його пам'ятали. Він одружився за пів року до загибелі й усе. Нічого більше не встиг». Під час нашої розмови сестра називає Сокола малим. Бо він був найменшим із трьох дітей у родині. Однак, це не заважало йому піклуватися про маму та старших сестер після того, як батько пішов з родини. Саша (праворуч у фіолетовій шапці) разом із старшими сестрами та сусідом «Коли тато і мама розлучилися, Саші було 13 років. Він тоді чомусь сам для себе вирішив, що тепер головний у родині та має про нас піклуватися. У нас біля дому кафе було — от він туди й попросився на роботу. Це вже після загибелі брата власник кафе розповідав, що він прийшов і просив, аби його на будь-яку роботу взяли, бо треба допомагати мамі». Сашко СінельніковСаша Сінельніков під час одного з походів Тренер. Познайомилися ми з ним у 2005 році, коли я прийшов працювати вчителем фізкультури у Харківську школу № 38. Він вчився тоді у другому класі – шибутний, жвавий. Як балувався, я йому говорив: «Сашко, будемо зараз з тобою сваритися і вчитися робити правильно». А він тоді букву р не вимовляв і відповідав: «А я мамі яскажу». І заспокоювався. Коли він був у 4 класі, я почав тренувати команду зі спортивного туризму. Саша прийшов до мене одразу. Пам’ятаю, що вперше ми виїхали з ним у похід у Балаклію до лісу. Це був кроспохід із мотузками, в касках, з системою страхування. Був цілий комплекс завдань: і перешкоди долати, і вузли в’язати. Підійшли команди до етапу в’язання вузлів значить, а Саша був тоді в команді найменший. Підходжу до нього, дивлюся – сидить на колінах і плаче. Ми з капітаном команди запитуємо: «Що трапилося?». А він каже крізь сльози: «Все, щоб я з вами ще раз поїхав – більше ніколи в житті».Сашко крайній праворуч Це був ніби переломний момент. Після цього Саша став найактивнішим туристом у моїй групі. В усі походи ходив, на всі змагання їздив, навіть на кубок України. Сашко Сінельніков. Фото з походів Потім став капітаном. Організатором був тямущим. Тягнув усю команду. Буває, перед змаганнями сядуть вони вшістьох: двоє дівчат і четверо хлопців, і він їм пояснював, що за чим робити під час змагань. Ще й страхував завжди усю команду. Саша Сінельніков під час змагань «Він був дурносміхом, – говорить із посмішкою старша сестра Сашка. Взагалі не зациклювався на чомусь поганому. Було, мама сварить його, а він навушник витягує з вуха і, посміхаючись, запитує, – ти все сказала, чи ще ні?». Тренер. Одного разу ми посварилися, – так три місяці не розмовляли. Все почалося з кроспоходу (довга дистанція на 3-8 км і більше, яка імітує похідні умови. Туристська команда повинна пройти маршрут, позначений на карті. Долаючи дистанцію, команда орієнтується по карті для визначення оптимального шляху, долає природні перешкоди, технічні етапи та виконує спеціальні завдання). Саша прийшов на змагання з поламаною ногою в гіпсі й каже мені: «Леонідович, я зараз гіпс зніму – штани надіну». А я йому: «Сань, давай може когось іншого»? А він: “«Ні, Леонідович, я сам. Я вас не підведу». І що ви думаєте — сам зняв гіпс, на березі залишив і побіг, ще й інший хлопець з команди з поламаною рукою тоді прийшов. Порушили вони там купу правил тоді. Зняли їх з першого етапу. І вони засмучені були, і я. Тоді й посварилися. Але згодом все стало добре. Саша Сінельніков Сестра Таня. З Сашею ніколи не було нудно. Одного разу лягаємо спати, а його вдома немає. Мама телефонує, запитує: «Де ти є?». А він каже: «Я в лісі». І все. Кінець розмови.Уже вранці повернувся, розповів, що в ліс із Леонідовичем (тренером) їздили за якимись гілками. Ми з сестрою завжди братом чоловіків лякали: «Будете ображати – Сашкові розкажемо». Він із друзями любив грати на гітарі, ходити в походи: піші, виїзні. Разом із Леонідовичем тренували дітей малих. Його взагалі вдома майже не було. Постійно десь їздив і щось робив. Саша із тренером Тренер. Був випадок, коли ми в похід пішли. Йшли ми з Есхару (селище в Чугуївському районі) до Змієва (місто на Харківщині, теж входить в Чугуївський район). Планували за два дні пройти маршрут, але затрималися аж на чотири. Води не лишилося зовсім, харчі закінчилися, а Саша каже: «Леонідович, сходжу я, мабуть, у Зміїв у магазин». А з нами моя дружина була. Її терміново на роботу викликали. То вони разом на Зміїв і пішли. Пізніше приїздить Сашко назад на таксі, вилазить, дістає із багажника сумки з продуктами та водою і каже: «Леонідович, 60 гривень є?». А я питаю: «Сань, де ти таксі в лісі знайшов?».«Йшли, побачили біля річки люди купаються і таксі стоїть. Ну, я домовився, нас у Зміїв відвезли й сюди з продуктами підкинули. Тільки 60 гривень не вистачило», — сказав Саша. Отакий він завжди був. Міг навіть стовп бетонний умовити, щоб він щось зробив. З усіма міг домовитися. КонтрактСестра Таня. Після школи Саша пішов вчитися в ліцей «Правоохоронець». Потім вступив на ДСНСника, пів року провчився і перевівся на заочне – пішов працювати на «Нову пошту». Казав, що потрібно працювати. І буквально до року він там пропрацював. Тоді повістка на строкову службу прийшла. Він відслужив, побув вдома десь пів року і підписав контракт. Десять років із 24 він був у військовій справі. В АТО потрапив у 22 роки. Тренер. Він підписав контракт за півроку до повномасштабного вторгнення. Прийшов до мене й каже: «Леонідович, я розумію, що в мене багато енергії, і розумію, що якщо не зроблю нічого з нею – то нічим хорошим це не закінчиться. Тому я краще докладу ці сили на службу Батьківщині. Там знадобиться і моя енергія, і мої навички з туризму». Це було його свідомим рішенням.Сашко Сінельніков під час служби у війську Сестра Таня. Ми були шоковані, коли дізналися, що він підписав контракт. Він нам прийшов і сказав про це за день до того, коли треба було виїжджати. Сказав: «Я вирішив, я поїду». Мама тоді ще запитала: «Саша, а якщо війна?». Він сказав їй: «Ма, ну яка війна». Посміявся і поїхав. Поки він був в АТО, було якось спокійніше. Він у нас взагалі був везунчиком по життю, хоча й в АТО в нього контузії були. Але ми ніколи не могли подумати, що Саша може загинути. Навіть після поранення не було такої думки, що Саші може не бути. Сашко Сінельніков під час служби Чому Сокол?Сестра Таня. Вітька (побратим Сокола) казав: «Літав як Бог».Побратими називали Сокола очима бригади, бо він міг бачити те, чого не бачили інші. Саме вони й дали Сашкові такий позивний.Сашко Сінельніков під час служби А Вітька, про якого говорила Таня, після загибелі Сокола написав про нього у себе на сторінці: «Саша – людина, яка навчила мене багато чому. Усі хто знали, перетиналися, воювали з Сашею – знають, який він золотий та сильний хлопець. На роботі вимогливий, але й простий та розуміючий друг. У побуті — душа компанії з харизмою та нескінченною життєвою енергією, яка підкоряла собою все, що було поруч. Будь-яка невдача просто зникала, коли Сокол брався за справу. Людина, яка ніколи не забувала про своїх. Ділив з тобою останній шматок їжі та грівся біля вогню. Згодовував по два ящики тушкованки чотирилапим, і цілий день міг пролітати, перебуваючи на сходах в одній позі. Людина, у якої ти міг попросити поради та заспівати разом пісню за одним столом. Простий і працьовитий, — він віддавав усього себе, за що б не брався, і вимагав цього від своїх. Сокол у небі та назавжди у наших серцях». На фото Саша Сокол і Вітя Медяник, побратим, який загинув у серпні 2024, також у 24 роки