Пустовгар: Борець за незалежність, правник УНР, історик, діяч УАПЦ з Черкащини

05.02.2025, 06:08 procherk.info

Торік, у жовтні минула 160-та річниця з дня народження Сергія Шелухіна (1864-1938; псевдоніми: С. Павленко, С. Просвітянин, С. Кондратенко) –славного уродженця села Деньги Золотоніського повіту на Черкащині, борця за незалежність України у 20 столітті, соратника Симона Петлюри, Генерального судді Української Народної Республіки (УНР), міністра судових справ УНР, юриста-правника, Генерального прокурора у добу Центральної Ради, письменника, педагога, історика та дипломата, вченого, учасника п’яти наукових товариств, обстоювача автокефального статусу Православної Церкви України, громадського і політичного діяча. Сьогодні розповімо про життя і діяльність цього видатного Українця, який зробив фундаментальний внесок в оборону української національної ідеї, розвиток та розбудову української державності та культури.Виходець із козацько-старшинського роду Шолух Рід Шолух закорінений у часи ранньомодерної української держави Гетьманщини. Член Національної спілки краєзнавців України Василь Вельможко у статті «Сергій Шелухін - оборонець української національної ідеї» (газета «Ратуша» від 2 жовтня 2024 року) розповідає: «Народився в селі Деньги Золотоніського повіту Полтавської губернії (тепер Золотоніський район Черкаської області). Сім’я Шелухіних мала глибоке українське коріння. Одна з гілок родоводу бере свій початок з XVIII ст. від полковника Панькевича, соратника Богдана Хмельницького. Батько Павло Якович був офіцером в російській армії, але зі зміненим на російський лад прізвищем Шолуха — Шелухін. Після тяжкого поранення капітан Павло Шелухін у 40-річному віці одружився з деньгівчанкою Явдохою Григорівною Демченко, а невдовзі, (6)19 жовтня 1864 року, у них народився син Сергій».Сергій Шелухин – міністр юстиції УНР Кандидатка історичних наук, дослідниця визвольних змагань Тетяна Осташко у статті «Самостійник від юриспруденції» (журнал «Український тиждень» від 28 грудня 2022 року) пише про цікаву сторіночку дитинства Сергійка: навчався спершу вдома, а вчителем певний час був Іларіон Бойко, син Ярини - сестри Тараса Шевченка. «У часи Російської імперії козацьке прізвище Шолуха було русифіковане до Шелухін. Навчався у Лубенській чоловічій гімназії. До вступу туди готувала тітка — освічена українка. Лубенську гімназію очолював на той час відомий український діяч та письменник Матвій Номис, який викладав там грецьку мову», - повідали укладачі рубрики «Історичний календар» офіційного сайту Українського інституту національної пам’яті (УІНП).Ще у юному віці проявилися аналітичний склад розуму, схильність до наук - як точних, так і гуманітарних. Скажімо, під час навчання у Лубнах юний Сергійко неабияк здивував викладачів та однолітків: у восьмому класі розробив підручник з тригонометрії! До речі, цей підручник, як повідомляє сайт УІНП, схвалив знаний математик А. Вінклер, про що було зроблено запис в атестаті зрілості. Його Шелухін отримав у1883 році.Перші кроки в науці, юриспрунденції й громадському життіУ 1883 році пірнає в науку і громадське життя. Вступив до Київського університету святого Володимира. Спершу два роки навчався на фізико-математичному факультеті, а незабаром перевівся на юридичний, щоб здобути професію правника, яка, на його погляд, «…припала до душі незалежністю судової роботи і становища судді». Перші наукові статті з історії права, одна з яких була присвячена «Руській Правді» Ярослава Мудрого, написав ще в університеті. Тетяна Осташко зауважує: «Працю високо оцінили його університетські викладачі й рекомендували продовжити студіювати історію права, з тим, щоб у майбутньому залишитися при університеті як професорському стипендіату. Паралельно з юридичними дисциплінами вивчав предмети, що викладались на історико-філологічному факультеті, відвідував лекції професора Володимира Антоновича. Значний вплив на формування наукових уподобань Сергія Шелухина справили відомі українські вчені Федір Міщенко, Гнат Житецький, Володимир Науменко та інші. У цей час він захоплено працював над укладанням українського енциклопедичного словника, який був виданий під редакцією Бориса Грінченка. Сергія Шелухина, який добре грав на скрипці, разом із його близьким приятелем, відомим поетом Володимиром Самійленком часто запрошували на українські вечори та урочистості. Згодом він згадував, як разом із Самійленком грали на заручинах у Івана Франка в Києві у травні 1886 року».Сергій Шелухін у юності У 1888 році завершив навчання через непрості фінансові обставини: мусив шукати заробіток, а не займатися наукою. З 1888 до 1902 року служив у судових органах Єлисаветграду (нині – Кропивницький), Кам’янця-Подільського та Кишинева. Василь Вельможко так описав цей період життя героя нашої оповіді: «У Єлисаветграді стає кандидатом на судові посади в окружному суді, обирає спеціалізацію цивільне право і проходить усі посади з кримінального права. Додатково вивчає медицину і виступає на засіданні Медичного товариства з доповіддю, яку було надруковано в «Літературно-Науковому віснику» в 1902 році. Працюючи в Єлисаветградському окружному суді, Сергій Шелухін був почесним мировим суддею Кам’янець-Подільської мирової округи, головував на засіданнях з’їзду мирових суддів, згодом став прокурором Кишинівського окружного суду. В Кишиневі знайомиться з гімназистами Наталією та Вадимом Богомольцями, які згодом стали активними діячами визвольних змагань».Знакова подія у Чернігові: доповідь українською на науковому з’їздіНа думку Тетяни Осташко та Василя Вельможка, справжнє наукове визнання прийшло у 1908 році в Чернігові, де відбулося зібрання археологів. На нього наукова секція одеської «Просвіти» делегувала Сергія Шелухіна. Виступив з доповіддю «Про стародавності і державно-правове значення назви «Україна»». Попри ворожі заборони (нагадаємо, українську мову в російській імперії називали «наречієм»), вперше на науковому форумі доповідь виголошувалася українською і мала величезний успіх. Промова засвідчила масштаб нашої мови як самодостатньої в науці.Світлина Лубенської гімназії де навчався Шелухін Одеські сторінки життяУ 1902 році переїздить до Одеси. Протягом 15 років служив суддею та сенатором. Займався громадською, науковою та публіцистичною діяльністю. Обрали членом «Одеського юридичного товариства». Констатував у російській імперії брак «розвиненого правового думання, на місці якого панує думання примітивне з його авторитетом грубої сили». На противагу цьому, за висловом Сергія Шелухина, «українська історія виховала в українському народі правове думання, з яким в усі часи своїх рухів народ український на своїм прапорі держав гасло «за права і вольности». Відстоював потребу повної реорганізації суду, права селян, позашлюбних дітей, право жінок брати участь у судочинній практиці. До журналу «Право» та «Одеського листка» готував юридичні статті щодо права жінок бути захисниками в кримінальних та повіреними в цивільних процесах. Чимало зробив у сфері кримінального права, зокрема боротьби з шахрайством та використанням російської імперією позасудових арештів. Тетяна Осташко вияскравила такий факт: за кордоном мала потужний розголос праця Шелухіна «Німецька колонізація в Україні», видана в 1913 році українською мовою!Логічно, що у мемуарах Шелухін зауважить, що маючи відзнаки та чини за судову службу, «я через мою любов до рідного народу не міг в Україні стати навіть членом судової палати, коли Одеська судова палата двічі обрала мене в свої члени, то міністерство повідомило, що я… можу одержати цю посаду в Московщині, а ніяк на Україні».У 1905 році став співзасновником Одеської «Просвіти» та її активним лектором. «Упродовж 1906 р. він виступав на засіданнях «Просвіти» 18 разів. Кожен з його рефератів був ґрунтовною розвідкою в царині української історії та української літератури. У 1905 році виступає перед двотисячною аудиторією з лекцією про злучення України з Москвою. Це була перша в історії Росії лекція, яку прочитав правник українською мовою, і перший український мітинг в Одесі. Шелухін виступав з приводу автономії України. Часто виступає в «Народній аудиторії», стає членом історико-філологічного товариства. Його статті та замітки часто друкують одеські газети «Одесские новости» та «Одесский листок», а у київських та галицьких виданнях він друкується під псевдонімом «С. Павленко». Був діяльним членом низки одеських культурно-освітніх товариств: «Одеського товариства історії і старожитностей», Одеського юридичного та бібліографічного товариств, Одеського відділення технічного товариства, яке в 1911 року організувало в Одесі міжнародну виставку, де низку медалей і призів завоювали проекти і товари з Галичини, які експонувалися в українському павільйоні. Його було обрано дійсним членом Одеського археологічного товариства. В усіх своїх виступах, працях, статтях він доводив, що внесок українства у загальнослов’янську історію, культуру величезний. У 1909 р. в Одеському університеті відбулося свято на честь Миколи Гоголя. Сергій Шелухін виступив з доповіддю «М.В. Гоголь и украинское общество», що була видана ще й окремою брошурою, написав статтю «Рідна душа і народність». Наголошував, що в письменника – українська душа. Шелухін серед організаторів одеських осередків «Товариства об’єднаних слов’ян», «Українського клубу», товариства «Українська хата». Проживав на Херсонській, 36 (тепер вул. Пастера). Сергій Шелухін ще був і одним з організаторів збору коштів для відкриття українського університету у Львові. Під час Першої світової війни він був редактором журналу «Листок Пчеловода» Одеського товариства сільського господарства», - зазначає Василь Вельможко. До речі, він зауважив цікавий факт з життя двох українських інтелектуалів: у 1909 році Шелухін подбав про лікування в Одесі Івана Франка.Сергій Шелухин (1864–1938) «У 1917 році очолив новостворений Керівничий український комітет Одеси, який об’єднував усі проукраїнські революційні рухи у місті», - інформує офіційний сайт УІНП. А Тетяна Осташко дослідила таке: «На українському віче, яке відбулося в Одесі в середині квітня 1917 року, всупереч закидам із боку представників російського політикуму Одеська гр