Вимушена евакуація: шлях у нікуди чи шанс на порятунок (Фото, відео)

22.01.2025, 09:00 cheline.com.ua

— Ти маєш залишити все, до чого звик, все, що любиш, все, що так довго напрацьовував… Потрібно запхати все своє життя в кілька сумок і їхати невідомо куди, щоб там починати своє життя з самісінького початку. Ось що означає «евакуація», – плачучи розповідає переселенка з прикордонної Семенівки Лілія Дехтяренко. За даними Чернігівської обласної військової адміністрації, станом на кінець грудня 2024 року приблизно 16 тисяч цивільних мешканців досі живуть у 20-кілометровій зоні прикордоння Чернігівщини. Ідеться про 16 тисяч людей, які, попри постійну фактичну небезпеку через сусідство з ворогом, вибирають залишатися в рідних містах і селах, свідомо відмовляючись від евакуації, яку їм пропонують представники органів місцевого самоврядування. Водночас тепер питання евакуації цивільного населення в Чернігівській області стоїть надзвичайно гостро, адже ворог нарощує інтенсивність і потужність своїх атак по місцевих. Утім, попри це, тисячі людей вибирають залишатися вдома під постійною загрозою обстрілів, замість того аби виїхати до відносно безпечних населених пунктів області. Чому? Це запитання ми поставили безпосередньо кільком переселенцям із території Чернігівського прикордоння. Спілкуючись із ними, можна відстежити, що для них процес евакуації образно ділиться на чотири етапи, кожен із них породжує в людях страх і посилює небажання покидати рідну домівку: · Крок перший – ухвалення рішення про евакуацію. · Крок другий – процес евакуації. · Крок третій – пошук нового житла. У цьому тексті ми спробуємо максимально просто розказати, яким чином зараз здійснюється процес евакуації з території Чернігівського прикордоння, які він має недоліки та чи може евакуація стати більш зрозумілою і безпечною для цивільних мешканців. КРОК ПЕРШИЙ – УХВАЛЕННЯ РІШЕННЯ ПРО ЕВАКУАЦІЮ Про евакуацію жоден з евакуйованих не говорить без сліз. Згадуючи про момент ухвалення рішення переїхати, більшість тих переселенців, із якими ми спілкувалися під час створення цього сюжету, відводить очі від камери та витирає сльози, на кілька хвилин діалог згасає, залишаються тільки емоції та німий біль співрозмовника. — Я не звикла взагалі виїжджати Семенівки. Хочу додому, – розповідає Лілія Дехтяренко, на останній фразі голос жінки тремтить через плач. За словами психологині Інни Чистенко, рішення про евакуацію люди ухвалюють у момент пікового емоційного напруження, коли страх пересилює все те, що здатне «втримати» вдома. — Евакуація з рідного дому — це дуже складне рішення, яке люди часто ухвалюють із великими труднощами. Основна причина полягає в тому, що дім — це не лише фізичне місце, а й потужний емоційний символ безпеки, стабільності та ідентичності. Люди пов’язують свій дім із життєвим устроєм, спогадами та відчуттям контролю над життям,– пояснює психологиня Інна Чистенко. Психологиня пояснює, що коли йдеться про евакуацію, виникають одразу кілька психологічних бар’єрів: страх невідомого, прив’язаність до місця, відчуття втрати контролю, надія на краще. Обдумування кожного з цих аспектів здатне відкласти ухвалення рішення про переїзд. Утім, циклічне повторення стресової ситуації та скупчення негативних емоцій рано чи пізно поставить крапку в роздумах про доцільність евакуації. — Почалися сильні обстріли… Під час одного з них, коли Семенівку росіяни накрили КАБами, наш багатоквартирний будинок отримав значні пошкодження: у квартирах повилітали вікна, речі посікло осколками, «повело» стіни будинку. Після цього ми з доньками тиждень мешкали у підвалі будинку. Після обстрілу нам було просто страшно вийти з підвалу. Боялися піднятися до себе в квартиру на другому поверсі. Нам постійно здавалося, що як тільки ми повернемося туди, то почнеться новий обстріл, і ми не встигнемо спуститися в укриття. Через тиждень такого життя м вирішили виїхати задля власної безпеки,– міцно обіймаючи свою найменшу доньку, зі сльозами на очах розповідає Лілія Дехтяренко. Розповідаючи свою історію евакуації, Лілія Дехтяренко ділиться, що в момент ухвалення рішення про евакуацію вона відчувала щось на зразок спустошення, адже усвідомлювала, що має покинути рідну домівку. Тоді жінка ще не розуміла, що саме відчуває і чому, як і не знала, яким чином вона може собі допомогти. Утім, коли минуло трохи часу, клубок власних почуттів вдалося розплутати. Але Лілія Дехтяренко досі не розібралася, як полегшити свої нинішні переживання. Вона розглядає можливість отримання кваліфікованої психологічної допомоги, та наразі не має для цього ресурсів. Допомога спеціалістів у подібних ситуаціях – цілком прогнозована потреба, зазначає психологиня Інна Чистенко. Люди, які пережили сильний стрес у вигляді евакуації з рідної домівки, потребують спеціалізованої психологічної підтримки. Найкращим варіантом розвитку подій стане ситуація, в якій фахівці безоплатно працюватимуть із людьми на місці, де розташовані тимчасові домівки для евакуйованих. — Людям, які змушені евакуюватися з рідного дому, вкрай необхідна психологічна підтримка, адже вони переживають сильний стрес, пов’язаний із втратою звичного життя, невизначеністю та почуттям небезпеки. Евакуація — це не просто фізичний переїзд, це глибока емоційна криза, що потребує уваги до психічного стану людини, – зазначає психологиня Інна Чистенко. Жителі прикордонних районів Чернігівщини, які вимушено евакуюються, можуть отримати безоплатну психологічну підтримку від таких організацій і служб: — Чернігівський обласний центр соціально-психологічної допомоги: надає допомогу особам, які опинилися у складних життєвих обставинах і потребують тимчасового притулку та консультацій. Адреса: м. Чернігів, вул. Г. Полуботка, 14. Телефон: +380462 676-332. — Гаряча лінія НУО «Людина в біді»: цілодобові безкоштовні психологічні консультації. Телефон: 0 800 210 160. — Безкоштовна інтернет-платформа психологічної допомоги «Розкажи мені»: Для отримання допомоги потрібно коротко описати свій запит і надіслати заявку за посиланням: https://tellme.com.ua. Модератори підберуть спеціаліста, який зв’яжеться з вами для онлайн-консультації. — Гаряча лінія психологічної підтримки «Між нами»: Львівський міський центр соціальних служб надає цілодобову підтримку. Телефон: 0 800 307 305. — БО «Право на захист»: служба турботи про психічне здоров’я надає безоплатну психологічну допомогу внутрішньо переміщеним особам і постраждалим від воєнних дій. Подробиці та контакти доступні на сайті організації: БФ «Право на захист» — Гаряча лінія психологічної допомоги для дітей та дорослих: фонд «Голоси дітей» надає консультації та емоційну підтримку. Телефон: 0 800 211 444 (щодня з 10:00 до 20:00). Звернення до цих служб допоможе одержати необхідну підтримку та консультації під час евакуації та адаптації до нових умов життя. КРОК ДРУГИЙ – ЕВАКУАЦІЯ Коли рішення про евакуацію таки ухвалено, то починається один із найвиснажливіших етапів – процес переміщення з рідного дому до нового тимчасового житла, тобто сама евакуація. Наразі для мешканців обстрілюваного ворогом прикордоння Чернігівщини є два варіанти виїзду: 1. Самостійна евакуація. 2. Евакуація з допомогою представників органів місцевого самоврядування. Ольга Кондратенко із донькою Людмилою та 4-річним внуком Олександром через постійні обстріли рф були вимушені виїхати з Семенівки. Виїжджала родина самостійно. Наразі вони проживають у модульному містечку поблизу обласного центру. Утім, Чернігів був не першим у їхньому евакуаційному маршруті. — Ми виїхали спочатку до Коропа, де у чоловіка є сестра, кілька днів провели там. Але Короп – це теж маленьке місто, там загалом ні роботи, ні чогось такого немає. Приїхали до Чернігова, ми тут шукали житло, квартиру, дивилися гуртожитки. Наразі не знайшли нічого підходящого для себе, тож вимушені жити в модульному будинку. Сподіваємося, це тимчасово, – з надією в голосі розповідає Людмила Короткова, переселенка з Семенівки. Згадуючи самостійну евакуацію з прикордонної Семенівки, Людмила Короткова розповідає, що процес був не з легких, але мав деякі переваги, якщо їх так можна назвати. Оскільки родина має власне авто, то не було фактичного обмеження на кількість речей, які вони могли взяти з собою. Окрім того, вони не були прив’язані до певного часу та самостійно могли планувати свій графік евакуації. Складнощі виникли з пошуком житла. Родина планувала знайти його самостійно, утім, коли це з певних причин не вдалося, їм довелося звертатися по допомогу до представників органів місцевого самоврядування. На щастя, процес евакуації в області налаштований таким чином, що отримати тимчасове житло можуть усі, хто цього потребує, незалежно від вибраного типу евакуації. Лілія Дехтяренко разом із двома доньками евакуювалася за підтримки органів місцевого самоврядування. — Я просила про евакуацію місцеву владу. Набрала номер, який знайшла в інтернеті, розповіла свою історію. Потім нам повідомили час та місце, звідки нас із дітьми мають забрати. Попередили, що з собою можна взяти обмежену кількість речей, – розповідає переселенка з Семенівки Лілія Дехтяренко. Якщо людина потребує допомоги в евакуації, вона може звернутися до старости, до місцевої ради, до місцевої державної адміністрації або до департаменту соціального захисту населення Чернігівської ОДА. Після чого її запит буде опрацьовано та їй нададуть інформацію стосовно можливої евакуації. Щоправда, в такому випадку варто бути готовими щодо обмеження в часі на збори та кількості речей, які можна взяти з собою. — Це було так швидко, що я не змогла повноцінно зібрати речі. Дітям майже все взяла, собі – нічого. Якось тоді на адреналіні та в стресі не думала про те, як усе необхідне зібрати. Просто плакала і пхала речі в сумки, – розповідає переселенка з Семенівки Лілія Дехтяренко. Учасників евакуації, організованої органами місцевого самоврядування, транспортом доправляють до модульних містечок, розташованих в області. — У зазначений час нас забрали бусом із місця, де збиралися всі місцеві, що планували евакуюватися. Нас попередили, що тимчасово поселять до модульного