«Епос фактів», або Вкотре про наболіле

26.09.2024, 08:29 grinchenko-inform.kubg.edu.ua

Як повідомив прем’єр-міністр України Денис Шмигаль, за проєктом державного бюджету на 2025 рік доходи очікуються на рівні 2 трлн, а видатки – на рівні 3,6 трлн гривень. Першочерговими для головного кошторису держави будуть оборона, соцзахист і підтримка регіонів та бізнесу. Натомість на державні культурні інституції, такі як Український інститут книги, Український культурний фонд, Державне агентство з питань кіно (Держкіно), бюджетні витрати суттєво скоротять.

«Людям, які ухвалюють ключові рішення в державі, катастрофічно бракує розуміння базової речі: тією невидимою силою, яка робить нас єдиною нацією всередині країни і через яку ми можемо бути зрозумілими для світу, є українська культура», – так оцінив урядовий проєкт Держбюжету–2025 історик, народний депутат України Володимир В’ятрович. Наголосивши: У світовій історії немає прикладів успішного розвитку держав, які нехтують національною культурою та не інвестують у її розвиток».

Сумні часи настають і для національного кінематографа. Кабмін передбачає скорочення бюджетного фінансування Держкіно на 69,2%. Так теперішні державні очільники оцінили «чарівну силу екрана», яка, здається, допомогла прийти до влади нинішній політичній силі.

«Висновок, на жаль, очевидний: керівництво держави, яке має захищати цінності, натомість захищає і збагачує чиновників, тобто, самих себе, – коментує кінознавець, кінокритик і сценарист Сергій Тримбач. – Розрахунок на те, що ми посеред війни не повстанемо проти «рідної партії і правітєльства»… Війна вестиметься в односторонньому порядку – нищитимуть нас».

Суттєво обкраюючи державні витрати на кінематограф, творці проєкту державного кошторису пропонують депутатам узаконити оригінальний розподіл цих коштів: 30,4 млн грн – для керівництва й управління у сфері кінематографії та 173,7 млн грн – на державну підтримку кінематографії, зокрема документування воєнних злочинів.

«Так, двом десяткам чиновників на «управлєніє і кормлєніє» – 30 мільйонів, а на підтримку фільмовиробництва, за участі сотень і тисяч кінематографістів – 173 мільйони, – констатує Сергій Тримбач. – Це шедевр, який залишає далеко позаду самого Миколу Гоголя – навіть він би таку колізію не вигадав.

Тільки ж це не тільки про нашу сферу, кінематографічну. У бюджеті передбачено збільшення фонду оплати праці апарату Верховної Ради – на 26,2%, Офісу Президента – на 11,2%, Кабміну – на 19,7%, НАБУ – на 28,% . Чемпіонами є Нацкомісія з цінних паперів та фондового ринку – на 49,6% (цінні бомаги, цінні і маги при тім, це вам не «кіношку фотограхвіровать»), Рахункова палата – на 38,2%. І це при тому, що нам усім, сірякам, зарплати і пенсії заморожують… І це при тому, що високе начальство у міністерствах і відомствах попіднімало собі зарплату й без того до небес».

Непереливки буде і майстрам друкованого українського слова – більш ніж удвічі урізали фінансування Українського інституту книги (замість 466 млн грн 2024 року, наступного року «знайдуть» лише 178,5 млн грн).

Значно обмежують витрати для Українського культурного фонду: 145,7 мільйонами проти цьогорічних 215,7 млн гривен.

«Гірко тільки бачити, що проти нас не тільки рашисти воюють, а й так звана П’ята колона (і не в центрі Мадрида, як ви розумієте), яка сформувалась не сьогодні і навіть не вчора… Війна на кілька фронтів, на кілька», – з сумом дорікає Сергій Тримбач.

Серпень 2019 року. Наша творча група документального кінопроєкту «Олесь Гончар. Записки з полону» – на Полтавщині та Січеславщині. Цей підготовчий етап проєкту підтримав саме Український культурний фонд.

Обіч дороги, яку верстає наш знімальний бус, – поля достиглого, вже сухого соняшнику. А перед цією поїздкою я як режисер проєкту разом з кіноархівістом Миколою Попелухою переглянули, напевне, кілометри німецької кінохроніки. Особливо врізалися в пам’ять змарнілі обличчя радянських полонених.

– Олегу, – звертаюся до оператора-постановника Олега Маловіцького. – Треба зняти цей соняшник. Бачу великі плани облич полонених і ці пожухлі голівки.

– Це вже якесь поетичне кіно виходить, – зауважує автор сценарію Сергій Тримбач.

Я тоді нагадав колегам Гончареву фразу, з його роману «Циклон»: «Майбутнє екрана – це епос фактів, поезія документальності!…»

Восени того ж року в Будинку кіно частково відзнятим матеріалом, визначеними локаціями, написаним літературним сценарієм і змонтованим тизером майбутньої стрічки наша група звітувала кіноспільноті і Українському культурному фонду про успішне завершення підготовчого періоду.

Цим наше кіно і завершилося. Двічі потому подавали наш проєет на пітчинг Держкіно, проте він не переміг, хоча й увійшов до числа 25 найочікуваніших українських кінопроєктів 2020 року. Напередодні пітчингу продюсерка студії, яка подавала на конкурс наш проєкт, переказала прохання анонімних членів експертної комісії Держкіно прибрати з тизера кадри кінохроніки теперішньої війни.

Очевидно, саме ці члени потім визнали проєкт недостатньо актуальним. Фільм про війну у час війни.

Важко не погодитися із Сергієм Тримбачем: війна справді триває на кілька фронтів.

Такий «епос фактів»…