Наш веб-сайт використовує файли cookie, щоб забезпечити ваш досвід перегляду та відповідну інформацію. Перш ніж продовжувати користуватися нашим веб-сайтом, ви погоджуєтеся та приймаєте нашу політику використання файлів cookie та конфіденційність. cookie та конфіденційність

Михайло Горинь: десять фактів із життя українського дисидента та політв’язня

dyvys.info

Михайло Горинь: десять фактів із життя українського дисидента та політв’язня

Михайло Горинь ‒ український політв’язень, дисидент, правозахисник, депутат Верховної Ради, який боровся за незалежність України. Він був одним з організаторів Української Гельсінської Групи, а також «Живого ланцюга» злуки, під час якого в січні 1990 року тисячі людей об’єдналися на вулицях українських міст.

Сьогодні, 17 червня, минають 94 роки від дня народження Михайла Гориня. З цієї нагоди ІА Дивись. info пропонує пригадати основні факти із його життя та діяльності дисидента.

Михайло Горинь народився 17 червня 1930 року у селищі Кнісело, що на Львівщині. Його батько, Микола, був головою товариства «Просвіта» та членом Організації українських націоналістів (ОУН). Згодом через це родина зазнала переслідувань з боку НКВС та була заарештована.

Сім’ю радянська влада хотіла вислати до Сибіру, однак Горині змогли втекти. У 1945 році вони жили в підпіллі, після чого переїхали до Ходорова.

У 1949 році Михайло Горинь почав навчатися в Львівському університеті на відділенні логіки та психології. У цей час він знайшов однодумців та разом з ними розповсюджував листівки про Українську повстанську армію.

Через чотири роки був виключений з навчального закладу, бо не хотів вступити в комсомол. Однак він не бажав засмучувати батьків своїм виключенням з університету, тому вирушив у фольклористичну експедицію в українські селища.

Згодом Львівський університеті очолив новий ректор – Євген Лазаренко. Тоді Михайло Горинь нагадав про себе: відвідав ректора та розповів свою історію виключення. Лазаренко вислухав здібного студента та дав можливість йому знову скласти іспити.

Після навчання Горинь працював вчителем в місцевих школах. Також був керівником методичного кабінету та інспектором Стрілківського райвно.

У 1962 році Львів відвідали шістдесятники – Івана Дзюба, Микола Вінграновський, Іван Світличний, Іван Драч тощо. У цей час Михайло Горинь познайомився з ними та долучився до їхньої діяльності.

У 1963 році став одним зі засновників Львівського клубу творчої молоді «Пролісок». Однак його дії швидко помітила радянська влада, яка стежила за українською інтелігенцією.

У 1965 році Михайла Гориня заарештували перший раз. Це сталося просто в дорозі, коли він їхав разом з дружиною потягом з Криму. Тоді Михайла звинуватили в антирадянській діяльності і пропаганді та засудили на шість років таборів суворого режиму в Моравії.

У 1981 році дисидента заарештували вдруге. Цього разу КГБ підкинув підроблені документи про діяльність Гельсінської групи. Після арешту він оголосив про голодування, що позначилося на його здоров’ї. Згодом у нього стався інфаркт.

Не зважаючи на це, дисидента засудили на десять років позбавлення волі в таборах суворого режиму та п’ять років заслання у селі Кучино Чусовського району Пермської області. У 1986 році в нього стався другий інфаркт.

Водночас Горинь тримався. Він вижив та дочекався «помилування» через стан здоров’я та «перебудову», що настала в СРСР. У 1990 році правозахисника офіційно реабілітували.

Під час ув’язнення Михайло Горинь не припинив громадської діяльності. Там він розповсюджував самвидав серед ув’язнених та спілкувався з іншими однодумцями, зокрема з Левком Лук’яненком та Зеновієм Красівським. Зокрема, він через Івана Гелю поширив свою книгу «Листи з-за ґрат». Через це його неодноразово катували та перевели до ізолятора «Владимирського централу».

У 1971 році Михайло Горинь вийшов із ув’язнення. Після цього мешкав у Львові, де працював машиністом на будівництві хімкомбінату, а також кочегаром у котельнях.

Він продовжував брати активну участь у дисидентському русі. Так, у 1976 році став одним із представників Української Гельсінської групи (УГГ), яка утворилася у Львові. Тоді Михайло Горинь допоміг у створенні документів групи, проте офіційно не був приєднаний. Оскільки здогадувався, що за ним не припинила стежити радянська влада. Тому вирішив бути в «другому ешелоні» на арешт.

Спочатку радянська влада ув’язнила засновників УГГ, а згодом почала полювання за Михайлом. До арешту він ще встиг написати статті про ці репресії в Україні до різних іноземних видань.

Після повернення з-під арешту Михайло Горинь не припинив боротися за незалежність України, навіть коли цей момент вже був зовсім близько.

У 1988 році працював над розробкою «Декларації принципів Української Гельсінської Спілки» разом з В’ячеславом Чорноволом, яку оприлюднили у Львові під час мітингу. Також працював в Робочій групі захисту українських політв'язнів.

У січні 1990 році Михайло Горинь став організатором «Живого ланцюга», який відбувся з нагоди 71-річчя проголошення Акту Злуки УНР і ЗУНР (22 січня 1919 року). Тоді люди об’єдналися в ланцюг в деяких містах: від Львова до Києва, що символізувало єдність України.

Того ж року дисидент став депутатом Верховної Ради УРСР. Його висунули від Залізничного виборчого округу № 260 Львова. Після проголошення незалежності України він зберіг мандат до 1994 року.

Крім того, Михайло Горинь організував «Свята козацької слави» (1990 р.), заснував Українську республіканську партію ( квітень 1990 р.) та Республіканську християнську партію (1997 р.). У грудні 1992 році очолив Конгрес національно-демократичних сил.

У 2000 році політика обрали головою Української Всесвітньої Координаційної Ради. Він перебував на цій посаді до 2006 року.

Помер Михайло Горинь 13 січня 2013 року. Похований на Личаківському кладовищі у Львові.

18 серпня 2022 року Львівська міська рада прийняла рішення перейменувати вулицю Миколи Скрипника на Михайла Гориня. Такі зміни відбулися в межах деколонізації топоніміки міста.

Вулиця розташована у Сихівському районі міста. Вона пролягає від проспекту Червоної Калини до межі Львова з селищем Зубра. Там вулиця імені Михайла Гориня сполучається з вулицями Богдана Хмельницького та Василя Стуса села Зубра.

ІА Дивись.info досліджує історію та розповідає про видатних українців, які прославились у мистецтві, науці та інших ремеслах. Прочитати ці історії можна за посиланням Видатні українці.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

  • Останні
Більше новин

Новини по днях

Сьогодні,
19 липня 2024