Наш веб-сайт використовує файли cookie, щоб забезпечити ваш досвід перегляду та відповідну інформацію. Перш ніж продовжувати користуватися нашим веб-сайтом, ви погоджуєтеся та приймаєте нашу політику використання файлів cookie та конфіденційність. cookie та конфіденційність

"Небо сьогодні плаче нашими сльозами". У Калуші відкрили меморіальні дошки чотирьом Героям

vikna.if.ua

Небо сьогодні плаче нашими сльозами. У Калуші відкрили меморіальні дошки чотирьом Героям

Похресник Андрія Паньківа — Олександр Залевський зазначив, що його хресний все життя присвятив служінню Україні, інформують "Вікна".

Андрій Паньків народився 23 січня 1974 року в Калуші. Був кадровим офіцером Прикордонних військ України. Служіння народу було його покликанням, адже він пройшов шлях від курсанта до полковника на посаді начальника служби державного нагляду охороною праці Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України, яку обіймав останнім часом. З 2014 року Андрій Паньків був завжди у найгарячіших точках війни з окупантом.

Впродовж служби захисник був нагороджений багатьма державними нагородами за бойову звитягу та незламну волю до перемоги. Та, на жаль, 19 лютого 2023 року онкологія забрала життя воїна.

Мама Віталія Олексина — Любов Олексин зачитала вірш-присвяту своєму сину і всім загиблим на війні. Просить не забувати тих дітей, які віддали свої життя на полі бою. А власного сина чекає, щоб він прийшов хоча б уві сні.

Віталій Олексин народився 19 березня 1985 року. На захист держави став у травні 2022 року, служив солдатом мінометного взводу десантно-штурмового батальйону.

18 лютого 2023 року калушанин загинув поблизу населеного пункту Ступочки Краматорського району. У березні бійцю виповнилося б 38 років.

Батько Володимира Стуса — Іван Стус розповів, що син з 24 лютого 2022 року хотів боронити державу, але оскільки не мав досвіду і навіть військового квитка, то відразу до лав ЗСУ не взяли. Згодом калушанин понад шість місяців навчався у Великобританії і став до лав кулеметників, які захищають Україну на першій лінії оборони, зазначив Іван Стус.

Батько пригадав болючий момент, коли ворог безжально накривав хлопців «градами» і мінами. Упродовж листопада-грудня 2022 року рота кулеметників, в якій був Володимир Стус, трималася з останніх сил. Тоді зі 100 бійців залишилося всього 10. Коли йшли останні бої 5 грудня, то снаряди вбили в окопах усіх, хто там був. Серед них — і Володимира Стуса. Це було в селищі Опитному на Донеччині. Коли командир поїхав забирати загиблих бійців, то також загинув, потрапивши під обстріл.

«Володя ніколи раніше не тримав зброю в руках, але стійко захищав Україну», — наголосив батько.

Володимир Стус народився 24 вересня 1986 року в Калуші. Служив кулеметник ом кулеметного взводу 3-го механізованого батальйону 24-ої окремої механізованої бригади імені Короля Данила. 5 грудня 2022 року воїн отримав поранення, не сумісне з життям. Це було пряме попадання ворожої міни в окоп.

Мама Андрія Ренздяка — Наталія Рендзяк розповіла, що сина завжди із ніжністю називала Андрійчиком. В дитинстві він був активним, непосидючим, іноді навіть прогулював школу. Але хлопець був із великим серцем та доброю душею.

«Андрійко дуже сильно мене любив і я його дуже сильно люблю. Він дарував мені квіти навіть просто так, тільки щоб принести якесь щастя, щоб я не плакала, не переживала», — поділилася Наталія Рендзяк.

А ще Андрій почав писати книжку, яку так, на жаль, не закінчив, під назвою «Місце, де тебе чекають». Тривалий час мама навіть не знала про літературний талант свого сина.

«Я не знала, що в нього був такий дар. Зате назва яка — «Місце, де тебе чекають». Я вдячна Богу, що син мав такий прихисток, де міг відпочивати душею. Дякую всім, хто тут стоїть і мокне. Небо сьогодні плаче за нашими хлопцями нашими сльозами. Але буде колись перемога, закінчиться війна і все буде добре. Але тільки не буде наших хлопців, вони не прийдуть, не обнімуть нас і не подарують більше квітів», — зі сльозами на очах промовила мама бійця.

Андрій Рендзяк народився 17 червня 1994 року в Калуші. Служив командиром відділення збору та обробки інформації розвідувального взводу 106-го механізованого батальйону 63-ої окремої механізованої бригади військової частини А3719 (позивний «Тихий»). Загинув у селі Партизанське Миколаївської області, прикривши собою двох товаришів, чим урятував їм життя.

За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, 6 вересня 2022 року Указом Президента України Володимира Зеленського Андрій Рендзяк був нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно), а 11 жовтня 2022 року відзначений медаллю «За оборону рідної держави» від Калуського міського голови Андрія Найди.

За словами директора ліцею №3 Михайла Коротича, захисники- випускники залишаться в його пам'яті хорошими учнями й чудовими людьми.

«Тяжко говорити про наших випускників, які поклали свої життя за незалежність і волю України. Прикро, але мусимо пам'ятати їхню жертовність в ім'я України. Я пам’ятаю, які гарні були хлопці, як вони добре вчилися. Це були прекрасні діти, їм би жити та розвивати нашу Україну…», — зазначив директор ліцею.

У травні 2023 року на фасаді ліцею відкрили інтерактивні меморіальні дошки загиблим Героям, випускникам ліцею — Ігореві Чошку та Віктору Паньківу. Тоді ж ішлося, що на війні з росією загинули 12 випускників.

Ірина БОРАЧОК, журналістка

Олександр ЗАЛІСЬКИЙ, оператор-монтажер

  • Останні
Більше новин

Новини по днях

Сьогодні,
3 жовтня 2023