Микола Вороний: розстріляний зачинатель українського модернізму

07.06.2023, 20:24 dyvys.info

Арлекін, Homo, Віщий Олег, Микольчик, Сіріус – усі ці псевдоніми належать українському поетові Миколі Вороному. Він був досить неординарною особистістю та працював у різних сферах: від письменства до політики.

Сьогодні, 7 червня, минає 152 роки відтоді як був розстріляний Микола Вороний. ІА Дивись.info розповідає, яким було життя поета.

Микола Вороний народився 24 листопада 1871 року на Катеринославщині. Батько поета був ремісником, а матір – дуже шанувала народні звичаї.

Ще з малку Микола Вороний зробив перші проби пера. Середню освіту здобував в Харківському та Ростовському реальному училищі. Під час навчання Вороний мав проблеми з поліцією, оскільки мав зв’язки з народовцями. Крім того, він читав та поширював заборонену на той час в Російській імперії літературу.

Через це письменника виключили з училища. Також він протягом трьох років перебував під наглядом влади та не мав права вступати до університетів Російськох імперії.

Згодом Микола Вороний навчався у Віденському університеті на філософському факультеті, а також у Львівському університеті.

У Львові він познайомився з Іваном Франком. Крім того, спілкувався з іншими відомими представниками української інтелігенції, зокрема Михайлом Коцюбинський, Лесею Українкою, Михайлом Грушевським, Миколою Лисенком, Лесем Курбасом, Панасом Саксаганським тощо.

У 1901 році Микола Вороний на сторінках «Літературно-наукового вісника» попросив тогочасних поетів вислати твори, які мали б якусь оригінальність, вільну ідею та філософію. Він хотів зацікавити авторів писати за принципами модерністського напрямку, який вже активно розвивався у Європі.

Вороний підкреслював, що в текстах важливою є естетика, а відтак підтримував ідею так званого «мистецтва для мистецтва». Таке звернення Сергій Єфремов назвав «маніфестом українського модернізму».

Натомість Іван Франко критично сприйняв подібні заклики. Великий Каменяр вважав, що поетам не потрібно забувати про вираження суспільних та національних тем. Тому поезія не може бути «без соціального змагання», «без гучних покликів до бою», «без усесвітнього страждання». Своє звернення до Вороного Іван Франко написав у поемі «Лісова ідилія».

Згодом у відповідь Микола Вороний теж пише вірш, в якому говорить, що сучасні стильові тенденції можуть відображати різні ідеї в поезії. Тому цінність слова як такого не зникла для читачів.

У 1893 році Микола Вороний вперше надрукував свій вірш «Не журись дівчино». Після цього автор друкується в різних часописах та антологіях.

У 1903 році видав альманах «З над хмарі і долин», де вміщує тексти тогочасних поетів, таких як: Івана Франка, Лесі Українки, Ольги Кобилянської, Людмили Старицької-Черняхівської, Наталії Кобринської, Михайла Коцюбинського та інших.

Згодом у 1911 році виходить друком перша збірка віршів Вороного «Ліричні поезії». Загалом він видав ще три книги з власними поезіями: «В сяйві мрій», «Євшан-зілля» та «За Україну».

У своїй поетичних текстах Микола Вороний зображував красу світу в слові. Він був у пошуках нових форм та способів вираження для поезії, тому взяв до уваги принципи модернізму. У віршах автор замислювався про філософські питання існування людини у світі, та прагнення її сягнути космосу.

Поет використовував авторські метафори та символи, які відображають реальність та душевні переживання людини. Крім того, в творчому доробку автора є патріотичні вірші. Один з них став відомою піснею «За Україну»:

«За УкраїнуЗ огнем завзяттяРушаймо, браття,Всі вперед!Слушний часКличе нас —Ну ж бо вразСповнять святий наказ!За Україну,За її долю,За честь і волю,За народ!...»

У 1897 році Микола Вороний працював актором в театральній трупі Марка Кропивницького та Панаса Саксаганського. А в 1910 році брав участь в заснуванні першого українського професійного театру Миколи Садовського у Києві. В той час був викладачем у театральній школі.

Також написав театрознавчі тексти: «Режисер», «Драматична примадонна», «Театральне мистецтво й український театр», «Театр і драма», «Український театр у Києві».

Крім того, Микола Вороний вів громадську та політичну діяльність. Зокрема, був членом Революційної Української партії. А у 1917 році разом з Михайлом Грушевським, Володимиром Науменком, Дмитром Антоновичам заснував Українську Центральну Раду.

У своїх спогадах політик так згадує про цю подію: «В революції 1917 року брав дуже енергійну участь, особливо на початку (при моїй участі організовувалось ядро Центральної Ради). Були перспективи вступити до уряду, я воздержався, захоплений театральним хаосом. Далі: голод, морози, пайки і ускладнення моєї хвороби неврастенії кишок».

Згодом в 1920 році Микола Вороний переїхав за кордон до Варшави, після цього деякий час жив у Львові. У 1926 році повернувся на територію України, яка була під радянською владою.

Проте політик не зміг довго спокійно працювати – за ним вже стежила тоталітарна система. У 1934 році Микола Ворного звинувачують в «контрреволюційній діяльності», а його творчість називають «буржуазно-естетською і націоналістичною».

Тоді поета заарештували та відправили на заслання спочатку до Воронежа, а потім до Одеси, де 7 червня 1957 році Миколу Вороного розстріляли.

ІА Дивись.info досліджує історію та розповідає про видатних українців, які прославились у мистецтві, науці та інших ремеслах. Прочитати ці історії можна за посиланням Видатні українці.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Читати повністю…