Наш веб-сайт використовує файли cookie, щоб забезпечити ваш досвід перегляду та відповідну інформацію. Перш ніж продовжувати користуватися нашим веб-сайтом, ви погоджуєтеся та приймаєте нашу політику використання файлів cookie та конфіденційність. cookie та конфіденційність
Зустріч з поетом та прозаїком Юрієм Андруховичем відбулася ввечері 1 лютого у Черкасах. Організатор вечора – Черкаський книжковий фестиваль, – про це повідомила кореспондентка видання «Прочерк».
Організаторка заходу Людмила Фіть зазначила, що у рамках цього проекту автор мав можливість обрати міста, які він хоче відвідати. У переліку було 12 міст, які співпрацюють із літературною корпорацією Meridian Czernowitz, серед них і Черкаси.
Юрій Андрухович розповів журналістці Прочерку, чому вирішив завітати саме у Черкаси: «Я свідомо відкинув західні міста України, бо буваю там частіше, і обирав ті міста, де давно не був. Подумав, що пора відвідати Черкаси, бо востаннє був тут у 2018 році».
Свій виступ перед черкасцями Андрухович назвав так: «Зі ще не написаної книги, яка, можливо, вже й не напишеться». Чому обрав таку назву пояснив безпосередньо під час спілкування із аудиторією:
«У таких турах я практикую щось, чого не робив би ніколи раніше. Я ніколи не читав текстів, які перебувають ще в процесі написання. Але ми опинилися в такому часі, коли не знаємо, хто з нас встигне чи не встигне щось завершити. Я подумав: настав час ділитися тим, що тільки-но було написано».
Юрій Андрухович поділився тим, що після виходу свого крайнього роману «Радіо ніч», він був зосереджений лише на ньому і певний час не мав ідей для наступної книги. Задум виник влітку 2021 року.
«Я подумав, що найцікавіше мені тепер буде попрацювати із пам’яттю – переплавити свої 1971-1972 роки, коли мені було стільки ж років, як і головному герою цієї майбутньої книги. Центральною темою твору буде пам'ять про роки пізнього дитинства, спогади героя. Це буде переказ дорослого чоловіка, який розповість про те, як минули його 11 та 12 років. Декілька розділів вже маю», – анонсував Андрухович.
Андрухович планував зачитати черкасцям оповідання «Заєць», яке має увійти до майбутньої книги, проте забув його у готелі. Тому, письменнику довелося діставати із «поетичного портфеля» текст, який він закінчив писати 5 днів тому.
«У цього оповідання ще навіть назви немає. «Робоча назва» цього розділу – «Лісун», що означає лісовий дух. Це також частина майбутньої книги, яку я зачитаю уперше, досі цього ніхто не чув та не бачив, навіть моя команда», – зауважив письменник.
На зустріч з Андруховичем завітала перекладач та письменниця Олена Буєвич. Вона є лауреаткою літературної премії угрупування «Бу-Ба-Бу» (до складу якого входили Юрій Андрухович, Віктор Неборак та Олексанр Ірванець) «За найкращий вірш року», який вона опублікувала у 1993-му. Олена Буєвич навчалася разом з Юрієм Андруховичем у Літературному інституті, де вони й познайомилися.
«Такі зустрічі дарують натхнення. Я дуже ціную вірші Юрія Андруховича, у мене є одна з його перших поетичних збірок – «Середмістя» 1989-го року. Вважаю Андруховича одним з найкращих сучасних українських поетів. Для Черкас це цікава та корисна подія. Зустріч з письменниками урізноманітнює наші будні, нагадує про глибину життя. Цікаво було дізнатися, що читає сам поет, та почути його нове оповідання, поміркувати над його роздумами», – поділилася Олена Буєвич.
Учасники літературного вечора мали можливість поставити власні запитання поету. Захід відвідали близько 200 осіб. Серед них і філолог Світлана Рибалка, вона розповіла:
«По можливості стараюся бувати на таких заходах і беру собі когось у компанію. Це культурна подія, яку варто відвідати, щоб вийти між людей та дізнатися про нові тенденції в літературі. Коли пропускаю подібні зустрічі, потім жалкую. Якщо купую книгу, читаю її із задоволенням, то потім хочеться і побачити автора, поспілкуватися з ним. Книжковий фестиваль завжди організовує цікаві зустрічі».
Подія відбулася у межах роботи Літературної мережі проекту «Підтримка внутрішнього культурного діалогу в Україні», за ініціативи Міжнародної літературної корпорації Meridian Czernowitz. Реалізація цього проекту стала можливою завдяки підтримці американського народу, що надана Агентством США з міжнародного розвитку (USAID).
Анастасія Бут
