Наш веб-сайт використовує файли cookie, щоб забезпечити ваш досвід перегляду та відповідну інформацію. Перш ніж продовжувати користуватися нашим веб-сайтом, ви погоджуєтеся та приймаєте нашу політику використання файлів cookie та конфіденційність. cookie та конфіденційність

Поверховий, хоч і майстерний Винничук

hvilya.com

Поверховий, хоч і майстерний Винничук

Прочитав нотатки Володимира Ворони стосовно аудіокниги Юрія Винничука «Весняні ігри в осінніх садах» у майстерному декламуванні Олексія Богдановича і ось моя максимально лаконічна, виважена і, певен, стотна в своїй обєктивності характеристика творчости Юрія Винничука. Він пише доволі якісну, хоч подекуди дуже нерівну, з несподіваними відхиленнями в нудне пустослів’я карикатурно-гумористичну прозу, акцентуйовану на відвертій, зчаста вкрай гіпеболізованій еротиці і на буйних, вельми вигадливих, утім, не позбавлених певного поетизму екзотико-фантастичних картинах дійсности. Вся увага у його творах зосереджена на суто зовнішніх барвистих часто ексцентричних виявах життя, без будь-якого заглиблення у складний суперечливий світ його надр, де криються спонуки й мотивації. З цієї причини всі герої в текстах Винничука безнадійно плоскі, одномірні, внутрішньо спрощені й позбавлені яскравих характерів, їхні вчинки погано вмотивовані і психологічно непереконливі, що робить їх дзеркально подібними, наче виготовленими на один копил. Тож вся сила прози цього доволі талановитого автора полягає у поверховому, але вельми майстерному обігруванні винятково смішних, дивоглядних епізодів з життя таких же смішних комедійних персонажів в умовно реальному, а частіше в уявному світі, і щоразу, коли письменник відходить від цієї своєї специфічної манери, намагається говорити про щось серйозне, вагоме чи, скажімо, справді болісне, то його оповідь умах починає звучати фальшиво, блякне її принадність, і вона набирає нудного або, якщо йдеться про людське страждання, театрально-бутафорного характеру, а, отже, просто стає художньо слабкою. І не дивно, Винничук за покликанням письменник гумористичного і тільки гумористичного жанру, і тому не мав би зраджувати себе. Адже кожне таке відхилення від власної природньої лінії – карикатурно-гумористичного опису реальности (а це, на жаль, спостерігається в багатьох його творах, особливо великих) приводить до прикрого погіршення якости тексту. Володимир Яворський-Волдмур P.S.… Прослухав другий його, головний, твір — «Танґо смерті» і цілком поділяю вашу думку. Він майстер речення, епізоду, але не сюжету, композиції чи глибини в розкритті теми. Непрофесійно. Володимир Ворона Так, бо великий прозовий твір вимагає насамперед якоїсь глибинної екзистенційної проблеми, довкола якої формується і тільки й може формуватися сюжет. Нема проблеми, не може бути й сюжету – себто руху до розв’язання чи спроби розв’язання проблеми. А раз так, то авторові доводиться вигадувати для героїв нові й нові пікантні, екстремні або екзотичні епізоди, які нічим не завершуються і ні до чого не приводять, а, отже, існують як самоціль. Для великого твору це справжня біда, бо авторська фантазія рано чи пізно виснажується, починаються самоповтори, халтура, і виникає ситуація, коли автор просто не знає, що ще вигадати для своїх героїв. Це і спостерігаємо у всіх «романах» Винничука. Він письменник короткої прози, смішних оповідок, екзотичних гуморесок, а не чогось масштабного. Володимир Яворський-Волдмур
  • Останні
Більше новин

Новини по днях

Сьогодні,
23 лютого 2024