Новини дня

«Були у паніці, кричали, молились». Історія однієї родини з Маріуполя

radiosvoboda.org

 «Були у паніці, кричали, молились». Історія однієї родини з Маріуполя

ЛЬВІВ ‒ Пів року тому маріупольці ризикнули і відкрили власну кав’ярню у Львові під назвою «0629». Це код їхнього рідного міста. Як вдається виживати закладу у Львові, де стільки ресторанів і кав’ярень?Чи вдалося зацікавити кухнею Маріуполя у Львові? «0629» ‒ невідомі цифри для більшості львів’ян, але у телефонах маріупольчан вони збережені і дуже дорогі. Заклад із такою назвою розташований на одній із центральних вуличок Львова. Двоє маріупольчан і один чернігівець ризикнули у березні відкрити нову кав’ярню у Львові, місті, куди вони переїхали. Взяли в оренду приміщення, самостійно робили дизайн і ремонт. Допомагали їм інші переселенці. «Нам треба було зробити робочі місця для маріупольчан, які сюди приїхали, кого ми зустрічали. Перша місія була розселити людей, щоб мали житло, а також працевлаштувати. Почали ремонт, замовили меблі. Все завдяки допомозі переселенців», ‒ розповідає один із співвласників закладу Костянтин Понедільченко. Однак перед командою головним питанням було, чим здивувати львів’ян, яке меню і яку концепцію кав’ярні створити. Кухар, як і Костянтин, також з Маріуполя. І чоловіки мали досвід ресторанного бізнесу, працювали в Маріуполі та Києві, тому вирішили готувати маріупольську шаурму за назвою одного з районів міста ‒ «23-й». Тобто зберегти і перенести смак рідного міста. «Ми хотіли, щоб це було місце, де смачна кава, їжа, затишна атмосфера. Наше меню авторське. Декілька страв привезли з Маріуполя. У нас є 23-й мікрорайон. Коли я навчався, то в одному місці там продавали вуличну їжу ‒ шаурму, яка була дуже смачна і завжди біля цього закладу стояла черга. Культова точка була у місті. Таку й хотіли зробити, схожу за смаком, дещо змінили інгредієнти, але в цілому така ж. Ще б хотіли додати щось з грецької і татарської кухні, але не знаємо, чи оцінить публіка. Ще наша родзинка ‒ виробництво комбучі (ферментований газований напій із чайного гриба – ред.). Наш маріуполець перевіз свій бізнес виготовлення комбучі у Львів. Працюємо разом», ‒ каже Костянтин Понедільченко. За пів року роботи кав’ярня почала заробляти і отримувати невеликий прибуток, але були тижні, коли працювали у мінус. Загалом у цьому закладі працює 9 осіб ‒ маріупольчани і один чернігівець. Також у кав’ярні створили місце, де продається сувенірна продукція, яку виготовляють переселенці. У такий спосіб стараються допомогти іншим. Костянтин зауважує, що йому пощастило, бо 24 лютого він перебував у Києві. Мав їхати до мами на день народження у Маріуполь, але поїздка не вдалась. Втім, його брат і мама жили довший час під обстрілами в оточеному російськими військами Маріуполі. Яна Понедільченко, мама Костянтина, старається допомагати синові у кав’ярні. Це її улюблене місце у Львові, бо сюди, каже, приходять переселенці і мають багато спільних тем для розмови, а ще багато гірких спогадів. «24 лютого я була вдома. У мене був день народження. Ніхто не вірив, що так буде жахливо, тому до останнього була вдома. А коли 4 березня вимкнули електрику, газ, воду, почався обстріл у моєму мікрорайоні, були поруч пошкоджені будинки, то я пішла до брата, який жив неподалік, думала, що перший поверх безпечніший. Але почався авіаобстріл, ми миттєво вибігли у підвал. Не могли зрозуміти, що відбувається. Були у паніці, кричали і молились. У підвалі була 41 людина. Літніх людей туди спускали. Готували їжу на вулиці, збирали сніг і його топили, спустили воду з труб. Старшим хворим людям було важко, ми годували їх, тарілок не було, якось мили чи протирали і годували наступного. Була жінка з трьома дітьми, найменшому у підвалі виповнився рік. Це все було настільки жахливо. Найстрашніше було, що ми не знали, чи така ж ситуація по всій Україні, ми нічого не знали. Три тижні провели у підвалі. 4 дні взагалі не виходили, бо були постійні обстріли, як по графіку, і земля під ногами піднімалась. Думала, що у цьому підвалі залишусь навічно. Стільки трупів було на вулиці… Люди не встигли дійти у підвал. Просто вулиця ‒ в тілах. У підвалі почали люди кашляти, було сиро і холодно, ми вирішили з братом, його дружиною і їхніми трьома дітьми йти пішки до батьків у селище, а це 7 км. Йшли, обстріли, дивитись було важко на машини з мертвими тілами. На щастя, батьки були живі, будинок цілий, машина, лише танки подвір’ям проїхали. Це було 26 березня, а 4 квітня ми машиною виїхали. 10 днів їхали до Запоріжжя через 16 чи 18 блокпостів. Потім переїхали у Дніпро, а згодом у Львів ‒ до сина», ‒ розповідає про пережите Яна Понедільченко. Внаслідок ворожих обстрілів помешкання Яниного брата повністю згоріло, а її квартира пограбована. Яна Понедільченко розповіла Радіо Свобода, що старались хоронити людей, поклавши їм у кишеню чи прикріпивши листочок із прізвищем. Але земля була замерзла, тому більшість тіл люди змушені були залишати просто неба. Ці важкі спомини Яна Понедільченко розповідає зі сльозами на очах. У Львові родина проживає в орендованому помешканні. Жінка пригадує, що найбільш радісний день для неї був, коли дізналась, що її син ‒ у безпеці і допомагає іншим людям, які постраждали і рятуються від обстрілів. «Мені було важливо, щоб мої рідні, друзі могли повернутись до нормального життя. Вони всі приїхали з наплічником ‒ і все. Хочемо, щоб було безпечніше тут, щоб була Україна, щоб ми не були дармоїдами, тому хочемо працювати», ‒ наголосив Костянтин. У Львові переселенці відкрили або ж сюди перевезли, за офіційними даними, понад 20 закладів харчування. У центр «Я ‒ Маріуполь» надходять оголошення про вакансії на роботу для переселенців. «Рівень зарплати, який пропонують у Львові, відрізняється від того, який мали люди в Маріуполі. Тому що середня зарплата в Маріуполі була 15 тисяч гривень, у Львові ‒ суттєво нижча, і люди не готові працювати за меншу зарплату. Тобто, є робота, але менш оплачувана. До того ж, багато маріупольчан працювали на металургійних підприємствах, відповідно, мають вузьку спеціалізацію. Запропонувати їм таку роботу у Львові не можемо. Пропонуємо щось інше. Але у Маріуполі вони отримували на заводі 20-25 тисяч, а у Львові ‒ удвічі менше», ‒ каже Христина Аркатова, працівниця центру «Я ‒ Маріуполь». Більшість переселенців, за словами представниці центру, орендує у Львові помешкання. Вартість оренди ‒ в середньому 10 тисяч гривень. Зазвичай, пояснює, одну квартиру винаймає велика родина або гуртується група друзів, щоб було дешевше. Костянтин Понедільченко вірить, що йому вдасться у Маріуполі відчинити кав’ярню під назвою «032». Цифри, каже він, які добре знають львів’яни і які стануть символічними на знак вдячності містові та людям за те, що надали прихисток у важкий час. 24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини. Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України. Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України. На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти. Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнили майже усю окуповану до того частину Харківщини. Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей. Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств. РФ відкидає звинувачення у воєнних злочинах. Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були під російською окупацією. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині. Управління Верховного комісара ООН із прав людини підтвердило (верифікувало) 6 557 випадків загибелі і 10 074 випадки поранення цивільних людей в Україні внаслідок повномасштабного вторгнення Росії. Такими є дані організації від 24 лютого до 13 листопада. В ООН наголошують, що реальне число загиблих є значно вищим. В ефірі Радіо Свобода – з 2000 року. Закінчила факультет журналістики Львівського національного університету імені Франка. Маю досвід роботи на телебаченні і в газеті.
  • Останні
Більше новин

Новини по днях

Сьогодні,
6 лютого 2023