Новини дня

Про сенс товариства: трагедія на горі Харамош у 1957 році

4sport.ua

Про сенс товариства: трагедія на горі Харамош у 1957 році

гора Харамош (Haramosh) висотою 7409 метрів, що розташована в масиві Каракорум на півночі Пакистану. Фото Atif SaeedГору Харамош (Haramosh) висотою 7409 метрів, що розташована в масиві Каракорум на півночі Пакистану вперше помітила 1947 року швейцарська експедиція, а 1955 року німецька команда зробила першу спробу дослыдити північно-східний маршрут.Але підгір’я Ракапоші-Харамош, сховане в Каракорумі, залишалося в більшій своїй частині зовсім невідомим для альпіністів.З метою змінити це, альпіністський клуб Оксфордського університету (Велика Британія) вирішив піднятися на вершину Харамош I у 1957 році.Команда складалася з п'яти альпіністів.Тоні Стретер (Tony Streather). Фото AlchetronТоні Стретер (Tony Streather) був лідером експедиції та найстарішим членом команди у свої 31 рік. Професійний військовий з Королівської військової академії, Стретер уже мав велике резюме альпіністських сходжень. Він був учасником американської експедиції на веришну восьмитисячника К2 1953 року, частиною команди, яка здійснила перше сходження на восьмитисячник Канченджанга в 1955 році, і був першою людиною, яка піднялася на дві вершини вище 7600 м!.Решті членам команди було менше 30 років. Бернард Джиллотт (Bernard Jillott ) був президентом альпіністського клубу Оксфордського університету і був рушійною силою експедиції. Джон Емері ( John Emery) був партнером Джиллотта по альпінізму та студентом-медиком. Рей Калберт (Rae Culbert) був студентом факультету лісництва, та отримув стипендію з Нової Зеландії, а Скотт Гамільтон (Scott Hamilton) був альпіністом зі стипендією зі США.Наприкінці липня група досягла пакистанськго міста Гілгіт. Тут вони зустріли своїх носіїв і з їх допомогою попрямували до базовго табору Харамоша. Деякий час команда намагалася дістатися до гори з півночі, а потім із заходу, але зрештою вони зрозуміли, що ці маршрути неможливі.Озеро Кутвал (Kutwal Lake) в долині Харамош (Haramosh valley), Пакистан. Фото Explore PakistanВони переїхали в долину Кутвал і побачили довгий хребет на північному сході, який мав би вийти на вершину гори. Щоб дістатися до вершини, маршрут проходив спочатку траверсом повз вершини Харамош II, потім він спускався приблизно на 600 м у сідловину, що розділяє Харамош II і Харамош I. Але, стоячи у підніжжя гори, група не могла добре побачити відстань, яку йм потрібно пройти по маршруту. Ділянка від Харамош II до Харамош I була довгою, виснажливою, повною тріщин і небезпечних льодовиківЧерез негоду, сходження по маршруту команда почала з великими труднощами. Падав сніг, і схили були перевантажені. Шість портерів допомагали нести їжу та спорядження до висотних таборів. Троє з них були експедиційно загартовані: Дхілап Шах, Рустам і Шакур Бег. Інші троє були молодшими й прагнули довести свою цінність перед іноземними альпіністами, але вони не завжди довіряли рішучості команди. Шум лавин, що сходили поблизу, насторожив їх.Велика лавина прискорюється вниз по західній стіні Харамош II. Фото: Colin WellsПідйом до висотних таборів 1 та 2 був важким. Радіо Пакистан передало команді прогнози погоди на наступний день, і в ньому не біло хороших новин. Альпіністи були на горі вже півтора місяці, і часу їм залишалося небагато.Гамільтон залишився в третьому табор, а портери спустилися до нижніх таборів. Емері та Калберт досягли табору 4, який було встановлено нижче пику Харамош II, на 300 м нижче вершнини гребеня північно-східного хребта. Джиллотт і Стрезер просунулися трохи далі, але потім повернулися до табору 4.Схема маршруту сходження. Фото Ralph Barker15 вересня Стрезер, Емері, Джиллотт і Калберт були в таборі 4. Вони прокинулися завдяки гарній погоді й об 11:00 почали підніматися далі по маршруту.Стретер першим досяг вершини гребня. На вершині він був приголомшений красою краєвиду та страхітливим простором, що відділяв їх від вершин Харамоша.Як описує Ральф Баркер у своїй книзі «Остання блакитна гора» (The Last Blue Mountain): «Четверо чоловіків зачаровано дивилися в безмежну далечінь, і кожен з них довго зберігав мовчання».Гора Ракапоші (Rakaposhi, 7,788 метрів), у підхребті Ракапоші-Харамош у Каракорумі. Фото PeakpxВони спустилися на кілька метрів і сіли на відпочинок в безпечному місці, якраз перед тим, як на гору прийшов шторм. Це був їхній останній день експедиції, і вони хотіли максимально використати його. Хоча вони знали, що у них немає шансів завершити маршрут і вийти на вершину Гарамош, вони були дуже щасливі, що виконали свою головну мету — дослідити гору.Перш ніж спуститися, Джиллотт хотів піднятися трохи вище, до вершини, щоб краще побачити схили гори та долину під ними. Він попросив Емері піти з ним.Бернард Джиллотт (Bernard Jillott ) та Джон Емері ( John Emery) підіймаються хребтом в напрямку вершинни Харамош II. Фото Tony StreatherСтрезер і Калберт залишилися на гребні і зробили фотографії. Раптом стався потужний вибух. Все сталося в одну мить. Сніг під ногами Джиллотта й Емері почав ворушитися, і двоє альпіністів, як ляльки, сповзли зі схилу. Вони впали в сніговий басейн глибиною 300 метрів.Коли Стрізер дивився у безодню, він боявся найгіршого. Однак Джиллотт і Емері були живі і зуміли відкопатися з завалля лавини. Але вони опинилися в пастці, оточені стінами з льоду та снігу. Під час падіння вони обидва втратили льодоруби. Джиллотт втратив рукавицю, Емері втратив обидві рукавиці, а також отримав вивих стегна.Стретер і Калберт кинули до низу, де були їх товариші рюкзак з теплим одягом, але рюкзак впав в іншу щілину. Джиллотт і Емері спробували піднятися назад по ггребню, але не змогли. Що вони змогли зробити, це організувати подобу бівака на дні снігової ями. Альпініст Paul Nunn на шляху до вершини Харамош II. I. У 1995 році він був одним із перших, хто піднявся на Харамош II. На жаль, під час спуску він загинув. Фото: Colin WellsСтретер і Калберт вирішили, що їхній єдиний вихід — це спробувати спуститися до постраждалих альпіністів. Спуск був дуже небезпечним. Схил був практично вертикальним, але вони змогли повільно спуститися. На одній дуже небезпечній ділянці схил став опуклим, і їм довелося зробити траверс, щоб продовжити спуск.З часом ситуація тільки погіршувалася. Калберт втратив одну зі своїх кішок і двоє рятувальників, раптово, самі опинилися в дуже складній ситуації.гора Харамош (Haramosh) висотою 7409 метрів та її допоміжна вершина Харамош II розділені дуже складним траверсом. Фото: Fareed GujjarНарешті, пізно вдень, двоє чоловіків дісталися до Джиллотта та Емері. Але в процесі спуску Стрезер також втратив свій льодоруб. Зустріч була емоційною, але вони ще не вирішили проблему.Четверо чоловіків згуртовалися в одну зв'язку і почали вилазити з пастки. Це був їхній єдиний шлях порятунку. В якийсь момент Калберт, маючи лише одну кішку, послизнувся і впав, потягнувши за собою всіх своїх товаришів. Вони знову опинилися на дні снігового басейну.Альпіністи намагаються вибратися зі снігової пастки. Фото: Кадр з фільму He Who Dares – The Last Blue MountainЗ наступної спроби все пішло добре. Стрезер, який йшов попереду, дійшов до початку траверсу. Раптом Джиллот послизнувся і знову всі четверо впали на дно снігового басейну. Цього разу вони призупинили спроби вибратися, бо на настала ніч.Холод та недостача теплої одежі спровокували обмороження, особливо страждав Калберт. Емері вже мав обмороження руки, а Джиллот марив. В цьому стані вони збилися до купи та чекали на новий день.Рано вранці наступного дня вони спробували вилізти з пастки знову. Вони вже два дні не їли і не пили. Стрезер вирішив, що цього разу краще буде підніматись без мотузки. Емері, який йшов попереду, вдалося витягти льодоруб Стрезера зі стіни, і вони досягли траверсу, найкритичнішої ділянки підйому. Їм потрібно було лише трохи спуститися, а потім можна було продовжити шлях вниз до нижніх таборів.Емері та Стрезер впоралися, але Калберт мав серйозну проблему, піднімаючись лише з однією кішкою. Стрезер знову піднявся до Калберта, щоб допомогти йому з мотузкою. Але Калберт послизнувся і, потягнувши з собою Стрезера, сповз назад у снігову пастку.Тепер рятувальники і постраждалі помінялися місцями. Але цього разу Емері та Джиллотт були дуже хворі, зневоднені та мали обморожені руки. Вони не мали можливості організувати рятувальну допомогу. Стретер і Калберт пережили падіння, але знову настала ніч.Пік Малюбітінг (Malubiting Peak) 7458 м. Ще одна вершина підхребта Ракапоші-Харамош. Вперше на неї альпіністи піднялися в 1959 році. Фото: Atif SaeedЕмері та Джиллотт вирушили до табору 4. Вони знали, що мають дістатися туди, де є їжа та напої, перш ніж повернутися до своїх товаришів у пастці, щоб спробувати врятувати Стретера та Калберта. Джиллотт ледь йшов попереду, але Емері, марив, і насилу встигав.Емері спробував піти слідами Джиллотта, але впав у якусь відкриту тріщину. Він був без свідомості всю ніч і прокинувся наступного ранку зі світанком. Він вибрався з щілини й побачив сліди Джиллотта. Він зрозумів, що Джиллотт теж, напевно, впав у щілину, але зумів вибратися. Емері повернувся до слідів і поплентався вниз. Але до табору 4 сліди не привели.Сліди Джиллота раптом зникли. З жахом Емері зрозумів, що його товариш провалився майже на 2000 метрів у порожнечу. Він кілька разів вигукнув його ім'я, але відповіді не було. Джиллотт явно був мертвий.Незважаючи на сильне обмороження, Емері зрештою добрався до табору 4 і, забравшись в намет впав без сил. Тим часом Стретер і Калберт зрозуміли, що не зможуть витримати ще одну ніч в пастці. Вони спробували вибратися зі снігового басейну, і Стрезеру це вдалося, але Калберт знову впав, ще більше пошкодивши стегно. Калберт ледве рухався.Стретеру довелося продовжувати спуск до табору 4 самому, де він знайшов Емері в напівпритомному стані. Стрезер дізнався про зникнення Джиллотта і підійшов до краю схилу, щоб вигукнути ім'я Джиллотта. Він не міг повірити, що Джиллотт мертвий.Вони обоє хотіли повернутися, щоб врятувати Калберта. Але вони не могли вільно користуватися своїми замерзшими руками, вони були зневоднені, і обидва мали сильне обмороження.Харамош I знаходиться на південь від піку Малубі
  • Останні
Більше новин

Новини по днях

Сьогодні,
7 грудня 2022