Наш веб-сайт використовує файли cookie, щоб забезпечити ваш досвід перегляду та відповідну інформацію. Перш ніж продовжувати користуватися нашим веб-сайтом, ви погоджуєтеся та приймаєте нашу політику використання файлів cookie та конфіденційність. cookie та конфіденційність
Поволі і геть буденно з навколишніх полів у місто вибрів місяць жнив. Кривий серп в його вузлуватій засмаглій руці передбачливо обмотаний ганчірками, щоб до пори приховати той хижий гострий полиск, щоб до часу не лякати розніжену за літо міську публіку страхітливим загнутим лезом, поплямованим дрібними цятками іржі та крові.
Він тут затримається ненадовго – для такого як він у місті мало роботи, та, все ж, і тут у нього є певні обов’язки, адже навіть посеред переплетених зміїними клубками естакад та дорожніх розв’язок і в бетонній тіні зупинок приміського транспорту, не кажучи вже про незліченні парки, сквери, алеї і старі двори міста, буяє життя, врожай якого вже дозрів і чекає поки його пожнуть хазяйновиті руки Серпня.
За кілька днів він закінчить, і тоді в іншій його руці з’явиться велика картата торба із зібраним у місті врожаєм, а лезо серпа знову буде дбайливо обмотане ганчірками, крізь які де-не-де проступатимуть червоні плями.
Серпень іде – врожай несе! – хреститимуться баби на базарах, забачивши його високу худу постать із серпом і торбою в жилавих руках, а найсміливіші підбігатимуть, і, схиляючи долі голови й ховаючи погляд від його каламутно-бурштинових очей, підноситимуть свої скромні дари, сподіваючись на його заступництво і прихильність, інші хитатимуть головами й сперечатимуться про те, хто ж цього разу опинився у тій великій картатій торбі.
Літо жбурнуло у своє багаття третій і останній місяць, який, бухкаючи навсібіч іскрами й осяваючи все ще теплі ночі, горітиме там аж до початку вересня і першої осінньої мряки, а тоді задимиться вологими туманами і згасне.
Олексій Жупанський
