Наш веб-сайт використовує файли cookie, щоб забезпечити ваш досвід перегляду та відповідну інформацію. Перш ніж продовжувати користуватися нашим веб-сайтом, ви погоджуєтеся та приймаєте нашу політику використання файлів cookie та конфіденційність. cookie та конфіденційність
Ще раз про Євробачення… Те, що цей конкурс, принаймні цього року, точно політичний — було видно вже навіть на нашому відборі. Цілком справедлива дискредитація Аліни Паш, яка на мою думку, талановитіша та харизматичніша за Калушів, але зараз треба мати чітку позицію і чисту репутацію, особливо коли представляєш цілу країну. Тим паче, шо вона ще спробувала шахраювати з фальшивими довідками, то це вже був контрольний постріл… Аліна Паш не є ворогом України, але вона думала, шо дуже самостійна і може сама вирішувати шо робити в житті.
Другим доказом, що конкурс політичний — недопущення росії до участі. І це цілком правильне рішення. Може, навіть багатьом із нас було б навіть приємніше, якби Україна виграла у росії, але це гірший варіант. Бо ізоляція росії у всіх сферах — це політичне рішення і воно вірне.
Третім доказом політичності конкурсу є, власне, сама перемога гурту Калуш. Тому що Україна має зараз безумовну підтримку від усього світу і світ навіть несвідомо намагається її підтримати. Це зовсім не знецінює виступ чи перемогу Калушів. Навпаки, вважайте, що вони здобули нам культурний та інформаційний ленд-ліз.
Що особисто мене здивувало у цій всій історії ще із самого відбору і аж до фейлу з оцінками Польщі, то це рівень і об’єм хейту. Він нездорово зашкалюючий. Я розумію, що зараз війна і в мільйонів людей накопичена агресія і негатив, що закономірно, але просто бігти в інтернет і викидати його на когось безконтрольно — це не найкращий спосіб утилізації негативу.
З сьогоднішнього кейсу, до речі, саме Ірина Федишин єдина, хто намагається мужньо комунікувати з десятками тисяч незадоволених, інші поховались по норах. Її захейтили в рази більше від решти суддів, частково через її більшу медійність і популярність, частково через те, що відповідає. Бити того, хто опирається — цікавіше. Я прихильник цивілізованої критики, тролінгу, жартів, може навіть мовчазного бойкоту, але точно не прихильник образ і погроз.
Кенсел-культура в Україні має дуже безкультурне обличчя. І дуже короткотерміновий ефект, бо українці навіть не кенселять, а просто сварять. І потім обов’язково пробачають майже усім. Декотрі вважають це нашою хибою та слабкістю, а толерантність ледь не лайкою. Але насправді це одна із наших сильних сторін. Не забуваймо про це.
Володимир Гевко
