Валер’ян Підмогильний – найвизначніший прозаїк Розстріляного відродження, засновник українського урбаністичного роману. Він мав хист і до гуманітарних, і до технічних наук, самостійно вивчив французьку мову, а потім й англійську.
Його називають психологічним письменником, бо аналіз людської психіки був його головним художнім завданням. Водночас Підмогильний – суворий аналітик своєї доби, бачить свій час у сотнях промовистих деталей. За його творами легко уявити далекі двадцяті роки XX ст., бо він вмів відтворити свій час з блискучою й неперевершеною правдивістю.
Талановитий селянський хлопчик
Валер’ян Підмогильний народився 2 лютого 1901 року в маленькому селі Писарівка на Дніпровщині в бідній селянській родині.
Спершу ходив до церковноприходської школи, а в 9 років його віддали в Катеринославське реальне училище, яке закінчив з «відзнакою». На відміну від класичних гімназій, де вивчали давні й іноземні мови, «реалістів» готували до політехнічних вишів і більше уваги присвячували точним та природничим дисциплінам. Тому глибини французької мови майбутній блискучий перекладач опановував самотужки.
Лорд Лістер — псевдонім Валер’яна Підмогильного
Про шкільні роки Підмогильного відомо дуже мало, хоча саме в той час формувалися його характер, читацькі смаки та літературні уподобання.
Відомо, що юний письменник у школі захоплювався “пінкертонівською літературою” (детективною), а твори у шкільному журналі підписував псевдонімом Лорд Лістер.
Лорд Лістер – це персонаж бульварно-розважального читва. Лорд Лістер – чесний злодій, джентльмен, лікар, хімік, винахідник. Серед суперсил Лорда Лістера, як у Бетмена, кілька будинків, літак і підводний човен.
Тому не дивно, що перші оповідання під цим псевдонімом у Підмогильного саме такі – кримінально-пригодницькі. Ось так майбутній автор інтелектуальної прози починав із розважальної літератури.
До старших класів захоплення детективами минулося – і світ почув Підмогильного таким, яким ми його знаємо й пам’ятаємо: заглибленим у людину, її психологію на тлі доби.
Перше оповідання Підмогильного під власним ім’ям було на інтимну тему
1917 рік. Підмогильному 16 років. Перше оповідання не під псевдонімом «Важке питання» – про двох хлопців, які відчувають «потребу в женщині» й намагаються розв’язати це питання.
Його герой розв’язує для себе складне питання: як стати дорослим чоловіком у фізіологічному сенсі цього слова.
Через півтора десятка років, коли Підмогильний став уже відомим письменником, критики і цензори закидали, що юний Валер’ян у 1917 році думав не про “велику революцію”, а про власну фізіологію. Це стало однією з абсурдних причин цькування автора.
Не зміг закінчити університет
Буремного 1918 року Валер`ян Підмогильний, який щойно здобув шкільну освіту, вступив до Катеринославського університету, відкритого Директорією УНР.
Навчався з перервами на математичному та юридичному факультетах. На жаль, довчитися Підмогильному через матеріальну скруту не судилося, проте він мав глибокі знання з математики.
Перша книжка — у 19
Часи були важкі й несприятливі для творчості, але юнак віддався їй сповна. Поки стріляли гармати, він писав перші оповідання і перекладав із французької «Таїс» Анатоля Франса.
Тоді ж таки в житті Підмогильного відбулися два поворотні знайомства — з Петром Єфремовим і Валер’яном Поліщуком.
Петро, брат знаменитого Сергія Єфремова, заснував у Катеринославі, вже перейменованому на Січеслав, часопис «Січ».
І ось у 18 років трапляється справжній дебют: 1919 року в збірнику «Січ» публікують оповідання «Ваня» та «Гайдамака». Експерти зазначають що, «Ваня» – одне з найстрашніших оповідань, які вам узагалі потрапляли до рук.
Наступного року, коли Валер’яну було тільки 19 років, виходить перша книжка Підмогильного – під назвою “Твори. Том I”. Таку назву можна трактувати по-різному: і як зухвалість юного митця (мовляв, так видають лише класиків), і як його далекоглядність, адже за відносно коротку літературну кар’єру Підмогильний чи не щороку видавав новий прозовий твір. Це жорсткі, дуже сучасні оповідання з наскрізною темою пошуків Бога та сумнівів у ньому.
“До життєвих явищ, до своїх персонажів цей юнак підходив із гострим скальпелем хірурга й рішуче препарував сучасність і людину в ній”, – писав літературний критик Юрій Шевельов.
Учитель Валер’ян Підмогильний
Протягом 1919-1920 років Підмогильний працював викладачем математики в українській школі ім. Івана Франка. Сьогодні це будівля музею “Літературне Придніпров’я”, де з 2011 року письменнику встановлена пам’ятна дошка.
Водночас він став і секретарем секції художньої пропаганди відділу народної освіти.
Посилено вивчав німецьку та французьку мови.
Рятувався від голоду у Ворзелі
1921 року в Україні почався голод. Це була, так би мовити, жахлива “репетиція” Голодомору 1933 року.
Підмогильний у той час вирушив до Києва, де влаштувався на роботу. Але у місті лютував голод, і письменник перебрався в містечко Ворзель під Києвом, де вчителював — викладав українську мову та політосвіту в трудовій школі.
Кохання Підмогильного
Саме там він познайомився зі своєю нареченою Катериною Червинською, донькою священника та майбутньою актрисою Театру юного глядача.
Вона стане його дружиною та другом — упродовж тринадцяти років, які вони змогли прожити разом.
У 1922 році він з дружиною переїздить до Києва, де мешкає в будинку недалеко від Сінного базару, на розі Великої Житомирської. За свідченням сучасників письменника, двері цієї квартири ніколи не зачинялися.
У Києві Катря грає в Театрі юного глядача, Валер’ян багато працює, пише. 1928 р. у пари народжується син Роман.
Побився за стілець
У травні 1924 року, перебуваючи на відпочинку в Лівадії, що під Ялтою, Валер’ян Підмогильний побився із невідомим комсомольцем – в їдальні будинку відпочинку Харківської партійної школи. Причиною бійки став стілець, який комсомолець вкрав у письменника, який запізнився до столу.
У листі близькому другові Євгену Плужнику він писав:
“Я на хвилинку якось спізнився – дивлюся, моє місце зайняв якийсь молодик. Треба сказати, що хлопці ці такі далекі від примітивної навіть ввічливості, як я від них. Я і він – представники різних, глибоко ворожих світів. Він це виявив одразу, як я йому зауважив, що місце це – моє. Справа кінчилась тим, що я вдарив його в обличчя. Але бити я, самі знаєте, не вмію, та ще й стояв я так, що було незручно. Удар не мав досить звуку для морального задоволення. Тому я вдарив його ще раз, уже краще”.
Творчі здобутки
Доба розквіту
Підмогильний працював редактором у видавництві «Книгоспілка», був співредактором київського літературно-мистецького щомісячника «Життя й революція», який виходив із 1925 року, а загалом віддався творчій роботі по повній. Протягом 1920-х вийшли повість «Остап Шаптала» (1922), збірки й окремі оповідання «Син» (1923), «Військовий літун» (1924), «Третя революція» (1926), «Проблема хліба» (1927).
Разом з Євгеном Плужником у 1926–1927 роках він підготував два видання словника «Фразеологія ділової мови», працював над сценарієм фільму «Коломба» за романом Проспера Меріме.
Це була доба творчого розквіту Підмогильного. У Києві він знайшов не лише дружину, роботу та видавців, а й товаришів-однодумців. Культурне середовище дуже багато важило у 1920-х роках. Виникали й розпадалися літературні організації й асоціації, велися непримиренні суперечки, і саме це — можливість висловити та боронити свою позицію — було найголовнішим. Це й відрізняє шалені 1920-ті від наступного десятиліття.
«Ланка»–МАРС
Так Валер’ян Підмогильний став одним із засновників літературної організації «Ланка». Після 1924 року вона стала називатися «Марс» – Майстерня революційного слова. Відомо, що до її складу входили тогочасні молоді талановиті літератори: Борис Антоненко-Давидович, Григорій Косинка, Тодось Осьмачка, Євген Плужник, Дмитро Фальківський, Іван Багряний.
“Місто” – головний роман української літератури XX століття
Найвідоміший твір автора – “Місто”, виданий у 1928 році. “Місто” – перший урбаністичний роман в українській літературі, який став предтечею екзистенціалізму. Твір сповнений драматичними подіями, має досить мінорну “тональність”. Проте сам автор “Місто” задумував як комедію. Про це дізнаємося з рукописів Підмогильного:
“Свій роман “Місто” я почав писати зовсім для себе несподівано – воно, за первісним задумом, мало бути кіно-сценарієм, і то комедією. […] Кіно-комедію я допровадив до четвертої частини і побачив свою цілковиту безпорадність на цьому зрадливому полі, і щоб відшкодуватись за поразку, вирішив скористуватися темою для роману. Від неї, видима річ, лишились самі уламки, чи певніше – самий тільки імпульс. Написав “Місто”, бо люблю місто, і не мислю поза ним ні себе, ні своєї роботи. Написав ще й тому, щоб наблизити, в міру змоги, місто до української психіки…” (авторська орфографія збережена).
У перший рік було видано 4 тисячі екземплярів книги та безліч відгуків у пресі. Наступного року вийшло друге видання – ще 5 тисяч. Одні критики раділи, що нарешті в українській літературі вийшов справжній “міський роман”, інші критикували автора за песимізм, негативне ставлення до життя в місті, а в літературних колах Києва дехто зі знайомих Підмогильного впізнавав себе у персонажах роману.
У квітні 1928 року французький часопис “Новини літератури, мистецтва й науки” писав про вихід в Україні роману Підмогильного “Місто”, а в червні газета “Prager Presse” вмістила розгорнуту анотацію роману. У жовтні того року Підмогильний приїхав у Прагу разом з Аркадієм Любченком, а звідти поїхав у Париж.
Проте починаючи з 1930 року письменнику було все важче друкувати свої твори і, сподіваючись на кращі можливості для їхніх публікацій й розраховуючи на свій авторитет перекладача, Підмогильний з дружиною у 1931 році переїхав до Харкова. Там він спочатку працював у видавництві «ЛІМ», потім отримав посаду консультанта з іноземної літератури при видавництві «Рух».
«Невеличка драма» – взірець урбаністичної та інтелектуальної прози
У цьому ж році в журналі «Життя й революція» був надрукований ще один роман Підмогильного – «Невеличка драма». Він є взірцем не тільки урбаністичної, але й інтелектуальної прози.
Потім була спроба переїхати до Москви, проте надовго там не затримався. За Підмогильним та його друзями з “Ланки”-МАРСу вже стежили.
З 1931 по 1934 рік письменнику вдалося надрукувати лише одне оповідання.
Перекладач французької літератури
Тому він переключився на перекладацьку діяльність
Підмогильний – один із найвідоміших українських перекладачів французької літератури. За своєю стилістичною адекватністю та мовною віртуозністю його переклади творів Анатоля Франса, Бальзака, Мопассана, Стендаля, Гельвеція, Вольтера, Дідро, Альфонса Доде, Проспера Меріме, Гюстава Флобера, Віктора Гюґо, Жоржа Дюамеля досі вважаються неперевершеними й охоче перевидаються багатьма українськими видавництвами.
Також Підмогильний був організатором, редактором і перекладачем багатотомних видань Гі де Мопассана (10 томів), Оноре де Бальзака (із запланованого багатотомного видання встиг вийти лише перший том у 1934 році) та Анатоля Франса (25 томів).
Так Валер’ян Підмогильний залишив по собі чималий доробок у літературі, перекладах, літературознавстві та навіть мовознавстві.
Арешт та страта
Під час так званих “кіровських арештів” 8 грудня 1934 року Валер’яна Підмогильного та його колег було заарештовано зі звинуваченням в “участі у роботі терористичної організації, що ставила собі за мету організацію терору проти керівників партії”. До “організації” нібито належали також Євген Плужник, Микола Куліш, Валерʼян Поліщук, Григорій Епік, Микола Любченка (Кость Котко) – загалом 18 людей.
Також однією з причин арешту став шлюб із донькою священника. Підмогильного засудили до 10 років таборів із конфіскацією майна та доправили до Соловецького табору особливого призначення.
Під час допитів Валерʼян винним себе не визнавав.
У соловецькому таборі в умовах ізолятора Підмогильний продовжував писати. Збереглось 25 його листів до дружини, у яких він розповідав про свої переклади, розпочаті повісті та оповідання, зокрема про роботу над романом «Осінь 1929», в якому йшлося про початок колективізації в Україні.
Його дружину, як члена родини «ворога народу»відправили до віддалених районів Сибіру на 5 років. Червінська разом із сином оселилася недалеко від Соловецького табору (СЛОН), але зустрічі були заборонені адміністрацією табору.
У день народження Підмогильного – 2 лютого 1936 року – помер від туберкульозу в тюремному лазареті Євген Плужник. А 3 листопада 1937 року в урочищі Сандармох (Карелія) особлива трійка НКВС ухвалила розстріл 1111 в’язня Соловецького табору, серед яких був і 36-річний Підмогильний, разом із великою групою української інтелігенції: Микола Зеров, Валер’ян Поліщук, Григорій Епік, Лесь Курбас, Микола Куліш, Мирослав Ірчан, Юліан Шпол та інші.
Після смерті
Радянська влада довгий час не повідомляла рідним правди про жорстоку розправу над Підмогильним. Дружині повідомили, що він помер у 1941 році від раку печінки.
Катерина повернулася до Києва уже після Другої світової війни, але уже без сина. Хлопчик помер від серцевої хвороби у 1941 році.
Дружина Підмогильного не мала власного кутка після пережитих трагедій, тому довго поневірялася по чужих квартирах і намагалася перевидати його твори.
Катерина пришвидшила процес його політичної реабілітації, надсилаючи до КДБ численні запити про долю чоловіка.
Валер’яна Підмогильного було посмертно реабілітовано у 1956 році та остаточно визнано всенародно лише в 1991-му.
Катерина Червінська пішла з життя 1962 р.
Збірка вибраних творів Валер’яна Підмогильного вийшла в Радянському Союзі лише в 1989 році. Так між другим і третім виданням роману “Міста” пройшло пів століття.
Цікаві факти
1. На стіні у Валер’яна довгий час висів портрет Зігмунда Фрейда.
2. Валер’яна Підмогильного називають провісником європейського екзистенціалізму. Дослідники кажуть: він на чверть століття випередив творчі пошуки французьких письменників-інтелектуалів, зокрема Сартра.
3. У Києві знаходиться вулиця Валер’яна Підмогильного.
4. 13 квітня 2023 року у селищі Ворзель проспект 1 Травня було перейменовано на вулицю Валер’яна Підмогильного.
5. Романи «Місто» і «Невеличка драма» введені до програми з української літератури середньої школи.
