Ліна Костенко стала прикладом для багатьох українців, а її вірші – натхненням. Все своє життя письменниця відстоювала свою точку зору поезією, не боялася репресій та завжди говорила, що думала про владу.
Ліну Костенко вважають генієм слова, залізною жінкою та живою легендою, а її біографія є прикладом для мільйонів українців та невичерпним джерелом мудрості. Її вислови надихають на зміни й змушують замислитися над вічними темами.
За підтримку дисидентського руху твори поетеси не друкували аж 16 років. Попри це вона продовжувала писати, хоч і «в шухляду».
Вона відмовилася від деяких нагород, бо «не носить політичної біжутерії». Не терпить мовчання, фальші, завжди говорить лише правду, безкомпромісна та віддана своїм ідеям.
Дівчинка з тавром дочки «ворога народу»
Ліна Костенко народилася 19 березня 1930 року в містечку Ржищів, що на Київщині. Її батьки – інтелігентні та освічені люди – з найніжнішого віку прищеплювали їй добрий смак у всьому, включаючи літературу та музику. Особливий внесок у формування дочки зробив батько Василь Костенко. Людина, яка знала 12 мов, освічена у всіх наукових сферах, педагог від бога, здатний знайти підхід до будь-якої людини – саме такою на все життя його запам’ятала Ліна.
Коли дівчинці було 6 років – родина перебралася до столиці, де Ліна закінчила школу. Ще бувши ученицею, вона почала відвідувати літературну студію при журналі “Дніпро”, який редагував Андрій Малишко. Перші вірші Ліна Костенко випустила в 16 років.
У Ліни Костенко було тавро дочки «ворога народу». У 1936 році її батька засудили на десять років концтаборів. Після проголошення вироку Василь Костенко сказав суддям: «Вашим червоним прапором тільки биків лякати». Ця безстрашність та справжня людська гідність згодом передалися і його дочці.
Після закінчення середньої школи майбутня поетеса вступила в Київський педагогічний інститут, а після його завершення стала студенткою Московського літературному інституті імені О. М. Горького, який закінчила в 1956 році.
Поетичний талант
Одразу після завершення навчання Ліна Костенко видала свою дебютну збірку поезій “Проміння землі”. Друга збірка “Вітрила” вийшла в 1958 році, за нею – збірка “Мандрівки серця” (1961 р.). Поетесі одразу вдалося завоювати любов та повагу українців, але не всім подобалася її творча діяльність. “Зоряний інтеграл” 1962 року заборонила до друку цензура, і відтоді ім’я Ліни Костенко зникло на 15 років.
За час вимушеного мовчання поетеса не сиділа склавши руки та створила свої найкращі твори: і “Берестечко”, і “Маруся Чурай”, і поезії, що згодом ввійшли до збірок “Над берегами вічної ріки” та “Неповторність”. Повернутися до читачів Костенко змогли лише 1977 року.
З 1991 року Ліна Василівна брала участь у наукових експедиціях до Чорнобильської зони. За її словами, там вона рятувала свою душу.
З початком 90-х років цікавість до творчості Ліни Костенко починає зростати та виходити з-під заборон. Уже у 2000 році, як розповіли в Українському інституті національної пам’яті, тодішній президент України Леонід Кучма нагородив поетесу орденом Ярослава Мудрого V ступеня. Однак на церемонію нагородження Ліна Василівна відмовилася йти, промовивши крилату фразу: «Політичної біжутерії не ношу».
Згодом у 2005 році поетеса відмовилась і від звання Героя України, яке їй хотів присвоїти новообраний президент України Віктор Ющенко.
Особисте життя Ліни Костенко
Про чоловіків Ліни Костенко відомо не так багато, як зрештою і про її життя загалом. Письменниця була двічі одруженою. Перший шлюб з Єжи-Яном Пахльовським, що став батьком дочки Костенко письменниці Оксани Пахльовської, протривав недовго, бо вони не зійшлись характерами.
Далі Костенко мала стосунки з Аркадієм Добровольським, письменником і перекладачем, який пройшов сталінські табори. Тоді поетесі було 28, а йому – 48. Знову не склалося.
Другий шлюб Костенко взяла із директором кіностудії імені Довженка Василем Цвіркуновим. Разом вони прожили 25 років, аж до його смерті. У цьому шлюбі Ліна Костенко народила сина Василя.
Цікаві факти
- У дитинстві Ліна мріяла стати льотчицею. Бажання було настільки сильним, що вона змайструвала собі саморобний парашут зі старої маминої парасолі та простирадла, піднялася з ним на горище і стрибнула. Тоді маленька Ліна ледве не загинула, тому з мрією дитинства було покінчено. Вже дорослою Костенко стала педагогом і лише згодом відкрила талант до поезії.
- Один твір письменниці екранізували. Це – кіносценарій “Перевірте свої годинники” 1963 року. У ньому розповідається про українських поетів, загиблих під час Другої світової війни. Фільм зняли у 1964 році, але його так і не побачили глядачі. Його так переробили, що Костенко відмовилася від авторства.
- Єдиний роман Ліни Костенко 21 століття – це “Записки українського самашедшого” (2010 р.) Роман отримав неоднозначні відгуки аудиторії, але став одним із лідерів продажу серед українських книжок у 2011 році.
- Твори Костенко перекладено англійською, польською, білоруською, естонською, ерзянською, італійською, німецькою, словацькою та французькою мовами. Зокрема, її вірші на польську перекладали Флоріан Неуважний та Лeшек Енґелькінґ.
- Близькі Ліни Костенко називають її залізною жінкою. Поетесу нагороджували багатьма почесними відзнаками, про які її колеги тільки мріють. Але сама письменниця відкрито заявляє, що цих нагород не потребує.
- Про молоду Ліну ходять легенди. Кажуть, вона була дуже екстравагантною жінкою і багато курила. У неї закохувалися відомі чоловіки: зокрема, прихильності Ліни добивались українські поети Василь Симоненко та Дмитро Павличко. Другий навіть зізнався, що досі береже коробку сірників, яку придбав декілька десятків років тому спеціально для того, щоб при зустрічі прикурити Ліні цигарку.
Цитати та крилаті вислови:
- І все на світі треба пережити, бо кожен фініш — це по суті старт.
- І наперед не треба ворожити, і за минулим плакати не варт…
- Страшні слова, коли вони мовчать.
- Що є життя? Це — проминання тіней.
- А ви думали, що Україна так просто. Україна — це супер. Україна — це ексклюзив. По ній пройшли всі катки історії. На ній відпрацьовані всі види випробувань. Вона загартована найвищим гартом. В умовах сучасного світу їй немає ціни.
- У кожної нації свої хвороби. У Росії — невиліковна.
- Політичної біжутерії не ношу!
- Бо хто за що, а ми за незалежність. Отож нам так і важко через те.
- Ми унікальна нація. У нас хліборобів морили голодом. Режисери ставили спектаклі у концтаборах. Поетів закопували у вічну мерзлоту. У кого ще є атомний саркофаг? А у нас є.
- Кожному поколінню сняться свої кошмари.
- Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову.
- Ми воїни. Не ледарі. Не лежні
І наше діло праведне й святе.
Бо хто за що, а ми за незалежність.
Отож нам так і важко через те.
- У нас же так, якщо говориш українською, то вже й націоналіст.
- Доля не усміхається рабам.
