Лесь Курбас – видатний український режисер, актор, талановитий публіцист та перекладач, фундатор нового українського театру. Він жив із кулею в серці, яка залишилась на пам’ять про його перше трагічне кохання, а помер від кулі ката з НКВС.
Народний артист УРСР й жертва сталінських репресій. Він став одним із найяскравіших представників Розстріляного відродження і загинув далеко за межами України. Велика людина із широким визнанням, але трагічним кінцем.
Дія I: Батьківські заборони
Лесь Курбас народився 25 лютого 1887 року в місті Самбір неподалік Львову в родині мандрівних галицьких акторів.
Повне ім’я – Олександр-Зенон Степанович Курбас. Курбас – це сценічне прізвище у сім’ї, а справжнє – Яновичі. Окрім Леся, родина Курбасів мала ще трьох дітей, але вони не дожили до юнацьких років
Батько Леся Курбаса мав психічний розлад. Дослідники делікатно називають причиною хвороби «рутину театральних мандрів». Однак усе було набагато простіше: труднощі акторського життя Степан щедро згладжував алкоголем. Через підірване здоров’я він був змушений залишити роботу й доживав віку в будинку батька.
Лесь здобув середню освіту в Тернопільській гімназії. Малий Курбас був здібний до науки, кмітливий і жвавий, тож батьки хотіли дати йому гідну освіту, хоча і заробляли вони не так багато.
Гроші на університет у Відні виділили родичі з боку матері за умови, що Лесь не пов’яже життя з театром. Тому він поїхав здобувати «серйозну» професію, яка дала б змогу утримувати себе й сім’ю. Подейкують, що його мати Ванда навіть узяла обітницю з сина, що він і думати забуде про акторство.
Але Лесь Курбас розчарував сім’ю. У Відні він став вільним слухачем філософського факультету тамтешнього університету, вивчав славістику та германістику.
Паралельно з університетом хлопець навчався в драматичній школі при Віденській консерваторії, знайомився з європейським експериментальним театром.
Але закордонне навчання тривало всього рік. Помер батько, тож юнак перебрався ближче до родини – у Львів. У місцевому виші взяв курси німецької та української філології та польської поезії. Паралельно з академічними студіями він поринає в театральне життя міста.
Остаточно доля Леся визначилася, коли його відрахували з університету за участь у студентській демонстрації. З часом він відновився у Віденському університеті та здобув освіту.
Дія II: Нещасливе кохання та куля в серце
У 1912-му Курбас працював в «Гуцульському театрі» Гната Хоткевича. Потім іде в «Руську бесіду», де свого часу грали його батьки. Лесь брався там за всякі вистави – фарси, водевілі, драматичні постановки. Талановитий юнак співав, танцював, часом переробляв п’єси. Тут же відбулася одна з найбільших трагедій його життя — нещаслива любов.
Уперше він побачив своє кохання у 26 років. Це була Катерина Рубчакова – партнерка по сцені, прима, яку глядачі називали “галицькою Заньковецькою”.
Лесь та Катерина грали закохану пару в усіх виставах театру “Руська бесіда”. Вона була не лише старшою за Курбаса, але й мала родину, її чоловік був режисером та актором театру.
Лесь Курбас розумів, що чинить аморально й довго приховував свої почуття, а відкривши їх своїй обраниці, не отримав взаємності, почувши натомість сміх в обличчя.
Максималіст та романтик від природи, Курбас вирішив укоротити собі віку, вистреливши прямо в серце, але доля розпорядилася інакше.
Куля пройшла через груди та зупинилась у серці, але Курбас залишився живий. Лікарі вирішили не витягати кулю, адже тоді молодий режисер би загинув. Тож Лесь решту своїх років прожив із кулею в серці — таким собі нагадуванням про своє перше, але нещасливе кохання.
Після одужання Курбас повернувся до того ж театру та ще не раз грав з Катериною на одній сцені.
Дія III: Життя у променях софітів
Коли почалася Перша світова, Лесь Курбас організував театр у Тернополі. Тут він ставить п’єси Котляревського, Старицького й Винниченка.
У 1915-му здійснилася його мрія – потрапити до студії Миколи Садовського у Києві.
Микола Садовський запросив активного молодика до себе в театр. Одначе спраглий до новацій Курбас не знаходить себе серед етнографічно-побутових корифеїв. Разом з іншими молодими акторами він організовує власну студію, з якої згодом виріс Молодий театр.
Також Курбас був відповідальним секретарем тижневика «Театральні Вісті» (1917). В 1919 році працював режисером Київського оперного театру «Музична драма».
Дія IV: Щасливе кохання та стрибок з мосту
Але повернімося у 1918-й, в день, коли 31-річний Лесь Курбас зустрів, без перебільшення, жінку свого життя – 18-річну балерину Валентину Чистякову, яка разом з батьками втекла з Москви від більшовиків.
Валентина приїхала в Київ з балетом Михайла Мордкина. Колектив орендував залу в тому ж будинку, де був Молодий театр. 18-річна дівчина полонила серце режисера.
Витончена красуня мала яскраву зовнішність і добру вдачу. Вже на першому ж побаченні Лесь сказав, що вона буде його дружиною. Не було й дня, щоб пара не гуляла київськими парками, обговорюючи театральне мистецтво та літературу.
Лесь позичав Валентині книги мовою оригіналу, а вона дивувалася його запасу знань і соромилася своєї неосвіченості, хоч сама закінчила гімназію із золотою медаллю.
Курбас переконав її змінити кар’єру танцівниці на акторський фах, познайомив з театральним мистецтвом.
Лесь Курбас через своє захоплення почав запізнюватися на репетиції, чого раніше не траплялося, тож театрали почали його ревнувати та навіть хотіли отруїти Чистякову.У 1919 році закохані взяли шлюб в Андріївській церкві. Але доля підготувала Лесю та Валентині нове випробування…
Через кілька років спільного життя Валентина закохується в найкращого актора театру Курбаса. Закохані дуже страждали, бо не хотіли завдавати болю Лесю Курбасу, і вирішили кинутись з моста. Молодий актор вирішив першим піти на цей крок, а Чистякова через страх висоти втратила свідомість, так і не стрибнувши. Коханий Валентини загинув…
Дія V: Куля смерті
Життя режисера обірвалося трагічно. Курбас був звинувачений в «націоналістичних збоченнях», відсторонений від керівництва театром “Березіль” й 25 грудня 1933 року заарештований і засуджений до 5 років виправних робіт у таборі.
Спершу Леся Курбаса відправили на будівництво Біломор-Балтійського каналу. Згодом на Соловки, де він не втрачав творчого запалу.
В ув’язненні на Соловках, організував самодіяльний театр, де поставив близько десяти п’єс.
Лесь та Валентина переписувалися, але через якийсь час листи перестали надходити. Після років мовчання у 1961 році Чистякова отримала листа зі свідоцтвом про смерть чоловіка, у якому йшлося, що він помер 15 листопада 1942 року у віці 55 років від крововиливу в мозок — інсульту.
Валентина часто задумувалася про самогубство, але вирішила, що краще віддати своє життя сцені, як і хотів би її чоловік. Чистякова прожила до 84 років, здобула звання народної артистки, проте так і не дізналася правдиву причину смерті коханого чоловіка..
Насправді ж Курбаса стратили ще 3 листопада 1937 року в урочищі Сандармох в Медвеж’єгорському районі Карелії. Тоді «на честь 20-річчя Великої Жовтневої революції» розстріляли 290 представників української інтелігенції.
За однією з легенд, Леся Курбаса та його хорошого друга Миколу Куліша вбили одним пострілом, щоб зекономити кулі. Також у Сандармосі обірвалося життя Валер’яна Підмогильного, Миколи Зерова, Ґео Шкурупія, Степана Рудницького та багатьох інших талановитих українців.
1957 року Лесь Курбас був посмертно реабілітований.
Місце його розстрілу стало відомим лише у липні 1997 року, коли було виявлено й опубліковано «Справу № 3168» за обвинуваченням О.С. Курбаса.
Ось так буває – проносив у серці кулю від нещасного кохання, а загинув від кулі радянської.
Похований видатний режисер у Харкові на 13 цвинтарі, де у 1993 році встановлено пам’ятник-пантеон родині Курбасів, куди було привезено землю з Соловків, поруч з похованнями матері Ванди Яновичевої й дружини Валентини Чистякової.
Дія VI: Слава за життя та після смерті
Лесь Курбас прославився своїм розумом й творчістю. За своє життя він поставив у театрах понад 15 п’єс, заснував 6 театрів: перший український стаціонарний професійний у Тернополі, акторська студія при «Молодому театрі», перший театр Української Радянської республіки імені Шевченка, Державна українська музична драма, Київський драматичний театр, мистецьке об’єднання «Березіль», і в 1934 році створив театр політичних в’язнів на Соловках.
Курбас був не лише талановитим режисером та актором, він також писав і художні твори. Його оповідання “В гарячці” ще в 1906 році Іван Франко опублікував у “Науково-літературному віснику”. Курбас знав 8 мов, але, що цікаво, ніколи принципово не вивчав російської. Здійснював переклади із німецької, французької, норвезької та інших.
Його першим після Заньковецької та Мейєрхольда в 1925 році нагородили найвищим на той час звання Народного артиста республіки.
Також він став першим у радянському театрі, який отримав театральну медаль Парижа у 1925 році.
Його вклад у розвиток модерного театру прирівнюють до вкладу видатних європейських режисерів. Однак, на відміну від них, через сталінський режим йому не вдалось повністю реалізувати свій потенціал.
У багатьох населених пунктах нашої країни є вулиці названі на честь Леся Курбаса. На Тернопільщині діє меморіальний музей-садиба Леся Курбаса, а у Відні було відкрито меморіальну дошку.
До 100-річного ювілею від дня заснування в Києві «Молодого театру» під керівництвом Леся Курбаса 18 травня 1916 року цю історичну дату було внесено до календаря пам’ятних дат ЮНЕСКО
Дія VII: Говорить Лесь Курбас
– «Мистецтво повинно народжуватись легко. Це як політ. Подумав про щось хороше, відкрив очі, вдихнув повними грудьми – і злетів…».
– «Я страждаю за те, що люблю українську націю, українську культуру, мистецтво».
– «Театр має бути таким, яким суспільство має бути завтра»
