Таких воїнів було лише два у світі: герой козацьких походів Іван Сірко не програв жодної битви“Козак поляже, але слава козацька не вмре не поляже, слава буде жити до кінця віку людей”.
На світі є лише два полководці, які не програли жодної битви, всі походи закінчили успішно, захопили всі міста, які брали в осаду.
Один з них це Олександр Македонський, який неофіційно визнаний найкращим полководцем всіх часів та народів. А другий – український козак Іван Сірко.
Іван Сірко є однією з найбільш легендарних і улюблених історичних постатей козацької епохи, чи не найяскравішою особистістю по смерті Богдана Хмельницького. Про це, зокрема, свідчить велика кількість переказів, історичних дум і пісень, що виникали вже за життя отамана і збереглися дотепер – зокрема, сюжет про лист запорожців до турецького султана, ініціатором написання якого нібито був Іван Сірко.
Таємниця народження
Рік і місце народження Івана Сірка достеменно невідомі. За одними даними, він народився між 1605 та 1610 роками в сім’ї шляхтича на Поділлі, за іншими – у слободі Мерефі (зараз – Харківщина). Документальних відомостей про дитинство і юність також не дійшло. Сучасні історики сходяться на тому, що майбутній кошовий отримав належну шляхтичеві освіту. Перша половина його життя – цілковита «біла пляма». Досі, зокрема, невідомо, що саме покликало його на Січ.
Феноменальний полководець
Сірко мав феноменальний військовий талант: за життя він провів 55 походів проти Османської імперії, 65 великих битв та 179 сутичок з ворогами і у всіх з них здобув перемогу. Під його керівництвом козаки захоплювали: Очаків, Білгород-Дністровський, Ізмаїл, Кілію, Тягиню (Бендери), Арабат, Перекоп, Ясси, Кафу, Бахчисарай, Трапезунд.
Перша велика перемога під командуванням Сірка сталася в 1646 році в ході тридцятирічної війни. Запрошений французами 2500 тисячний загін запорізьких козаків, на чолі яких стояли Богдан Хмельницький та Іван Сірко, за одну ніч взяли іспанську фортецю Дюнкерк, яку французька армія принца Конде не могли захопити 5 років. Фортеця Дюнкерк знаходилася в руках іспанців і мала стратегічне значення — її називали «ключем від Ла-Маншу». Вдячні французи на честь перемоги Івана Сірка встановили пам’ятник козакам на березі Ла-Маншу.
На початку 1670-х років на переправі в пониззі Дніпра Сірко з 2 тисячами козаків розбив 10 тисячну татарську армію.
На татар Сірко нагнав такого страху, що навіть одна чутка про його вихід із Січі змушувала їх тікати в Крим.
1675 у битві біля Чортомлицької Січі під його керівництвом була розбита 15 тисячна турецька армія. Унаслідок нічного бою з 15 тисяч яничарів урятувалося лише 3 тисячі, а втрати козаків не перевищили 50 душ. Часом з цією перемогою пов’язують лист Мухаммеда IV до запорожців і славнозвісну відповідь йому. Наступного року Сірко здійснив з 20 тисячною козацькою армією похід у Крим і став першим козацьким отаманом, якому вдалося захопити столицю Кримського ханства Бахчисарай.
Крім того, Сірко захищав Чигирин та брав участь у походах під гетьманством Богдана Хмельницького.
Сірко — характерник
Збереглися перекази про те, що навіть народився майбутній отаман дивним – уже з зубами.
Цікаво, що його полководницький талант породив серед козаків міф, що Сірко є характерником, що вміє замовляти ворожі кулі, одводити ворогам очі й таке інше. Після смерті отамана його висушену праву руку запорізькі козаки брали на всі важливі походи, намагаючись закликати військову вдачу. Казали, що вона несла перемогу тим, хто володів нею.
Значення прізвища
Саме прізвище “Сірко” має виразну “вовчу” етимологію. Дослідники припускають, що, можливо, воно було козацьким прізвиськом отамана, яке він отримав згідно із січовою традицією.
У народних піснях слово “сіромаха” вживається як на позначення вовка, так і козака.
Кошовий-рекордсмен
За життя Сірко зажив собі поміж козаками такої великої слави, що останні 8 років козацтво щороку обирало його кошовим отаманом, чого споконвіку на Запорожжі не бувало. Всього ж Сірко був кошовим отаманом аж 15 разів. Наприкінці свого життя він мав такий вплив на запорожців, що під час всіляких на Січі суперечок та заколотів, які іноді зчиняла молодь, досить було йому вийти на майдан і сказати до натовпу: «Слухайте, діти, мене, старого, й робіть так, як я кажу…» – і запорожці зараз же заспокоювалися й корилися старому кошовому.
Кілька разів похований
Помер отаман 1-го (за іншими даними – 10-го) серпня 1680 року на своїй пасіці в хуторі Грушівка (тепер село Іллінка Томаківського району Дніпровщини). Його тіло запорожці переправили на Чортомлицьку Січ (тепер – село Капулівка на Нікопольщині), викопали могилу й поховали з почестями. Свого великого отамана, Запорозьке Військо щиро оплакувало й довго пам’ятало.
Після руйнування Січі 1775-го року російськими військами останки Сірка перепоховали на новому місці, але теж під Капулівкою. 1967 року, коли берег, де була могила, підмили води Каховського водосховища, прах Сірка знову перенесли – на вище місце. При цьому череп відправили в москву, аби антропологи відтворили його портрет. А у труну поклали інший – катакомбної людини.
Після цього череп Сірка майже чверть століття залишався в росії, а після повернення в Україну ще кілька років пролежав у сейфі місцевих чиновників. І лише в серпні 2000 року голову козака приєднали до тіла. Це відбулось через 320 років після його смерті. Меморіальний комплекс “Могила Кошового отамана Івана Сірка” на Нікопольщині наразі є пам’яткою національного значення.
Зовнішність Сірка
За черепом, знайденим на місці поховання, була зроблена реконструкція зовнішності Івана Сірка. Це скульптурне зображення показують в одному із залів Дніпропетровського національного історичного музею. На нього орієнтувалися при виготовленні погруддя, яке наразі встановлене на могилі в Капулівці.
За даними антропологів, кошовий був на зріст трохи вищим від середнього (174-176 см), мав міцну статуру.
Художник Ілля Рєпін зобразив отамана Сірка у центрі своєї картини “Запорожці пишуть листа турецькому султанові”. Дослідники кажуть: те, що митець відчув інтуїтивно, – правда; у козацького провідника були правильні риси обличчя.
Нащадки отамана
Подружжя Сірків – Іван Сірко та його дружина Софія Сірчиха – мало щонайменше четверо дітей: двох синів Петра та Романа й двох доньок, імена яких не збереглися. Праправнучкою Івана Сірка вважається акторка Марія Капніст-Сірко.
